Невеличке село Бровахи Корсунь-Шевченківського району сьогодні відоме не гончарним та деревообробним промислом, як у минулі віки, а унікальним пам’ятником. На крутому пагорбі завмерла у бронзі на гранітній глибі жіноча постать. Жінка ніби вдивляється в далечінь, виглядаючи когось із далекої дороги...

Пам’ятник поставлено простій селянці — колишній колгоспниці Євдокії Данилівні Лисенко — матері-героїні, яка народила одинадцятеро синів та п’ять дочок. Найстарший син Явтух, як згадувала за життя Мати, пішов з дому в голодному 1934-му... Пішов і не повернувся. Його доля так і лишилася невідомою. Решта десять синів Євдокії Данилівни та Макара Несторовича — Андрій, Павло, Михайло, Хтодось, Микола, Петро, Олександр, Іван, Степан і Василь — під час Другої світової воювали з фашистами. Усіх їх мати зі сльозами проводжала на фронт і за кожного ревно молилась. Закінчилася війна — і всі десятеро братів Лисенків після Перемоги повернулись додому живими!
Зранених, контужених, із численними бойовими нагородами, зустріла синів мати на своєму порозі. Цей випадок засоби масової інформації називали унікальним. Жорстока війна породила й цілком протилежну, трагічну, історію: на іншому кінці тодішньої держави, в Чувашії, інша мати не дочекалась із фронту жодного з десяти синів...
Про дивовижне повернення братів Лисенків першими довідалися районні журналісти. Від них — київські, тому невдовзі про велику родину  дізналась уся країна. І ось у 1981 році популярна тоді «Литературная газета» опублікувала на цілу шпальту нарис «Брати» про фронтовиків Лисенків. Журналіст Юрій Рост, зустрічаючись із ними, дивувався, як війна не розкидала їх по світах, чому всі повернулися в рідне село. Відповідь чув майже однакову: «Я ж їхав до матері!»
Сила материнської любові захистила синів-солдатів на війні і магнітом тягла їх до батьківського порогу. У нарисі прозвучала пропозиція поставити у Бровахах пам’ятник Євдокії Лисенко — пам’ятник Матері.
Першими відгукнулися на заклик журналіста дніпропетровські машинобудівники. На чолі з директором заводу О. Стромцовим вони зібрали кошти на бронзовий монумент. Гранітний постамент придбав місцевий колгосп «Росія», а його голова І. Ковтанець тривалий час був у ролі виконроба.
У конкурсі на кращий напис на постаменті переміг корсунський поет Володимир Усаченко з текстом: «Спинись в задумі, поклади їй квіти як шану матерям усього світу». Біля пам’ятника висадили 10 пірамідальних тополь та 5 верб, що символізували дітей Євдокії Данилівни. У тодішній Бровахівській восьмирічці, що розміщувалася поруч із пам’ятником, влаштували музей історії села і меморіальну кімнату родини Лисенків. У ній стояло дерев’яне вкрите рядном ліжко. На стіні — заквітчана вишиваним рушником фотографія Євдокії Данилівни та Макара Несторовича. На саморобній дерев’яній вішалці — десять солдатських шинелей і пілоток та солдатські чоботи. В одній із десяти пар не вистачало чобота, бо солдат повернувся з фронту без ноги...
Урочисте відкриття пам’ятника та музею відбулося у травні 1984 року. Сам образ Матері скульптор Костянтин Чеканов ліпив з її старшої дочки Степаниди, яка була дуже схожою на матір (на знімку).

Відтоді щороку на початку травня у Бровахи з’їжджається люд з усієї Черкащини. Біля пам’ятника відбувається обласне свято Матері. З усіх 15 дітей Євдокії Данилівни живі 94-річний син Степан, якого доглядає у Корсуні-Шевченківському дочка Лідія Миронченко, та 88-річна Ганна, котра живе у своєї дочки в Золотоноші. Раз на рік родина Лисенків, сини та дочки, онуки, правнуки та праправнуки братів-фронтовиків, збираються разом. Усіх разом, як підрахувала Лідія Степанівна, вже понад дев’яносто — нащадків великого, працьовитого, дружного роду, початок якому поклала проста і мудра, мужня і свята українська Мати.

Черкаська область.

Фото з архіву Л. Ярової.