Син у Любки вже пішов до школи, тож його дитячий велосипед лишень заважав на балконі. Любка з легкою душею віддала триколісного своїй подрузі, мовляв, у тебе маленька внучка — хай вчиться їздити.
Маленька Оленка справді зраділа незвичайній іграшці, яку принесла бабуся, одразу взялася за кермо і почала кататися по квартирі. Та от лихо! Велосипед неймовірно скрипів і перехилявся, то в один бік, то в інший — далися взнаки колишні хлоп’ячі перегони.
Увечері повернувся з роботи батько Оленки. Побачивши своє сонечко на старому, перекошеному та ще й скрипучому велосипеді, він розізлився: «Та що я своїй донечці вже новий велосипед не куплю?!»
Тож, коли Оленка заснула, велосипед було виставлено у загальний коридор.
Сусід, саме тієї ночі, повертався додому напідпитку. Як на лихо, світла у коридорі не було. Чимчикуючи до своєї квартири, сусід натрапив на несподівану перешкоду, перечепився, упав, встав, відкинув невідомий предмет на невизначену відстань і пішов спати...
Та не нічний шум розбудив батьків Оленки, а вранішній дзвінок у двері. На порозі стояв їхній сусід і... дуже вибачався, що учора перебрав зайвого та поламав дитині іграшку. У знак примирення він приніс... новий велосипед!
