У житті Олени Вадимівни Казанцевої, вчительки 1-А класу київської школи №166 (на знімку), ці маленькі громадяни з’явилися лише місяць тому, але сьогодні на уроці до кожного з них вона звертається на ім’я та по батькові. Авторитет педагога вимірюється не добре поставленим голосом, здатним тримати клас, а воістину материнською турботою, увагою й повагою до новачків у Країні Знань. Звичайно, важливо навчити дитину писати, читати й рахувати (на те вона й школа). Але набагато важливіше розгледіти в ній особистість, допомогти їй сформуватися. Адже від того, якими виростуть наші діти, якими людьми й громадянами вони стануть, залежить майбутнє нашої країни. Так чи інакше, це майбутнє сьогодні в руках педагога.

Першачкам, які здобувають знання за програмою «Інтелект України», пощастило з першою вчителькою. Для Олени Вадимівни двадцять п’ять пар широко відкритих очей — не просто робота, це покликання, в основі якого — любов і повага до дітей. Без цього професія педагога втрачає сенс.

 

 


Невелику екскурсію школою для нас проводить її директор Світлана Олексіївна Панько (на знімку). Розповідає про успіхи учнів, показує грамоти за участь у різних конкурсах, демонструє стенди зі світлинами... На вчительських столах немає звичних атрибутів свята — пишних букетів. Замість них — тематична стінгазета й «вітальні» малюнки школярів своїм наставникам. За словами директора, цього року, як і минулого, вирішили відзначити День учителя без квітів. А замість букетів — придбати медикаменти для київського військового госпіталю. Найближчими днями старшокласники відвідають бійців, які лікуються в цьому медзакладі, і передадуть їм необхідні ліки.

Фото Андрія НЕСТЕРЕНКА.