100-річний Сергій Феодосійович Алдиковський із Добровеличківки без перебільшення — людина-легенда.
Сивочолий ветеран війни та праці, попри свій поважний вік, має напрочуд гарну пам’ять. А згадати йому й справді є про що. Життєвих та соціальних потрясінь, які випали на долю цієї людини, вистачило б не на один сценарій до кінофільму: дитинство під час революцій та громадянської війни; Голодомор 1932—1933 рр. в Україні; участь у Радянсько-фінській війні; так зване визволення братів по крові (приєднання території Західної України та Західної Білорусі, які до 1939 року були у складі Польщі, до УРСР та БРСР); горнило Другої світової війни; післявоєнна відбудова; нелегкі трудові будні в колгоспі аж до виходу на заслужений відпочинок у 1988 році.
Найвлучніше свою насичену біографію охарактеризував сам Сергій Феодосійович простими словами: «Яке ж я непросте життя прожив».
Народився майбутній герой в селі Липняжка на той час Єлисаветградського повіту Херсонської губернії (нині — Добровеличківського району Кіровоградської області). Далі — складне дитинство, перші випробування голодом, рятуючись від якого, сім’я переїздить у Грузію. Там хлопця застає війна і мобілізація до лав Червоної Армії. Протягом року молодий солдат обслуговує військові літаки біля міста Цхакая, а після закінчення курсів шоферів добровольцем іде на фронт. Справжній бойовий шлях розпочався в 22-му артилерійському полку, у складі якого Сергій Алдиковський воював на Кавказі, на Кубані, в Україні та Польщі, брав участь у битві за Берлін. Після підписання Акта про капітуляцію Німеччини (8 травня 1945-го) та довгоочікуваної Перемоги Сергія Феодосійовича залишають у Берліні перевозити дипломатів та генералів від країн Антигітлерівської коаліції, які брали участь у переговорному процесі на Потсдамській конференції.
Демобілізували бійця в листопаді 1945 року з орденами Слави ІІІ ступеня, Великої Вітчизняної війни ІІ ступеня, «За мужність» ІІІ ступеня та двома медалями «За бойові заслуги».
«У чому секрет мого довголіття? — перепитує ветеран, усміхаючись. — Я завжди допомагав людям. За це вони дякували і бажали мені прожити до 100 років. І ось, як бачите, справдилися їхні побажання».
Нещодавно, вітаючи Сергія Феодосійовича Алдиковського зі 100-річним життєвим рубежем (на знімку), рідні, близькі, друзі, представники місцевих органів влади та вихованці місцевого будинку-інтернату бажали йому міцного здоров’я. А ми бажаємо йому ще багато років робити людям добро.
Добровеличківка
Кіровоградської області.
Фото автора.
