У Славутичі під незмінним девізом «Хочу бачити світ щасливим!» відбувся 22-й Міжнародний фестиваль дитячої демократії, телебачення, преси та творчості «Золота осінь Славутича».


Здавалося б: усталені рік від року традиції та конкурси, добрі друзі-організатори й незмінно гостинне, казково затишне та чисте місто... Ну що нового може трапитися на 22-му за рахунком фестивалі? Та й мене сюди запросили вже вп’яте, тому і для наших читачів завдяки публікаціям усе тут добре знайоме і любе. І все ж... Організаторам фестивалю щоразу вдається вдосконалити це свято.

 

 

Нагадаю, що «ЗОСя» (а саме так, по-дівочому, називають фестиваль) — це щорічний бенефіс юнкорівського руху. До Славутича за підтримки міської влади та на радість містян з’їжджаються команди юних журналістів, фотокореспондентів, телеоператорів і режисерів зі всієї України. Заради змагання в майстерності, дружнього спілкування, майстер-класів, набуття нового досвіду і знань. А на додачу — ще й заради призів, вражень, молодіжного відпочинку, знайомства з однодумцями і... майбутнього! Адже для багатьох юнкорів участь і перемога в «ЗОСі» стала важливою сходинкою до професії: допомогла повірити в себе, отримати перше визнання і остаточно визначитися з вибором майбутнього фаху.


Домашнє завдання


Так-так! Без домашнього завдання тут робити нічого. Але тема — «Місто моєї мрії» — виявилася настільки зрозумілою й цікавою для всіх учасників, що журі залишалося лише із задоволенням, хоч і подумки, мандрувати містами мрій на сторінках юнкорівських видань. Якими ж вони виявилися різними! Хтось обмежився скупими новинами свого містечка, а інший з гордістю провів найкрасивішими куточками рідного села; хтось занурився в історію, а інший — у проблеми (інколи аж занадто); хтось писав із гумором, а інший — із дорослою затятістю, навіть негативізмом. Але всі кореспонденти точно знали, чого їм бракує для щастя і як вони його досягатимуть.


І в домашніх, і в конкурсних роботах журі преси оцінювало все: зміст і розкриття теми, дизайн і верстку газети, багатство мови і креативність у поданні матеріалу. Читали, зважували, нотували поради для кожної команди, рахували бали...


Творчий марафон


З конкурсними завданнями впоратися було набагато складніше. По-перше, через самостійність: кожна команда витягла свою тему, тому домашні заготовки стати в пригоді не могли. По-друге, через обмеженість у часі: лише за добу треба було спланувати, підготувати й написати статті по темі, проілюструвати їх, зверстати, ще й роздрукувати повноцінну, хоч і невелику, газету! Інтерв’ю, есеї, новини «кліпалися» цілодобово і на ходу (на знімку). Та найважче, як на мене, їм було просто зосередитися на роботі, адже в програмі — стільки змістовного, цікавого і вартого уваги! Втім, юні журналісти вчинили правильно: і працювали, і відпочивали, а з розважальних заходів робили новину.

 


Поруч із пишучою братією працювали телевізійники, створюючи відеосюжети, знімали фотокореспонденти, мудрували над сайтами ІТ-шники...


Розваги


Конкурс-гру «Як стати мером» традиційно провів почесний мер міста Володимир Удовиченко (на знімку). Команди змагалися у створенні соціальної реклами, шукали рецепти й шляхи розвитку своїх міст, а їхні командири відповідали на каверзні запитання журі та однолітків.

 

 


А ще були кольорове братання, урочиста хода команд, до якої приєдналися байкери міста, майстер-класи та прес-конференції гостей фестивалю, конкурс «Міс Золота Осінь», а щовечора, звісно ж, концерти, молодіжні дискотеки. І все це на центральній площі міста і за активної участі юних талановитих славутчан.


На відкриті фестивалю, перш ніж виконати гімн «ЗОСі», всі гуртом заспівали гімн нашої України. А після — хвилиною мовчання вшанували п’ятьох славутчан, котрі загинули в АТО. І взагалі, патріотичного, суто вітчизняного контенту цього року було значно більше.


Статус


Чому ж тоді фестиваль міжнародний? — спитаєте ви. І як ставилися до цього самого контенту іноземні гості? Звісно ж, завітали ті, хто підтримує нашу державу. Цьогоріч на фестивалі, окрім українського, майоріли також прапори Білорусі (приїхав голосистий творчий десант і прикрасив своїми виступами концертну програму), Польщі (завітали колеги з міста Лодзь, а польська команда з фотографії ще й узяла Гран-прі), Марокко та — не повірите! — Японії. Журі з фотографії очолив журналіст-фотограф Казума Обара з Японії.


***


І ось два дні читання газет та майстер-класи позаду, переможців визначено, детальний «розбір польотів» зроблено, нагороди й призи вручено — час повертатися. Залишати фестиваль, як завжди, не хотілося. Коли до від’їзду автобуса залишалося півтори години, я (напевне, під впливом «щасливої проблематики» і особливого шарму цього міста) здійснила свою мрію — взяла на прокат велосипед і промчала вулицями міста з вітерцем...

Вірус щастя — найкраща «епідемія»!

 

—Цьогоріч окрім теплої сонячної погоди (бо зазвичай на «ЗОСю» іде дощ!) було незвичним і кольорове братання: замість мокрої фарби у повітря здіймалися багатобарвні хмари — як на Холі. Які ще ноу-хау 22-ї «ЗОСі»? — запитую директора фестивалю Ніну ЄРЬОМІНУ (на знімку).

 

 

—По-перше, сцена на центральній площі міста. Вона — гарантія того, що «ЗОСя» «відбулася». Бо ми з вами працюємо, всі в милі, змістовна частина дуже насичена, але якщо сцени немає, то видовищної частини бракує.
По-друге, ми повернулися до практики урочистої ходи. Попереду байкери, велосипедисти, творчі колективи, діти з прапорами — красиво!.. Та ще й погода сонячна — справжній подарунок від Бога.


По-третє, принципово інший підхід до призів — адресний. Команди, що здобули гран-прі, отримали планшети. А в тих, які посіли 2-ге і 3-тє місце, кожна дитинка — флеш-браслет або велику жовту парасолю. Володарі спецпремій — наплічники й дощовички. Все — з емблемою «ЗОСі».


По-четверте, мені дуже імпонує обширна географія учасників та міжнародна співпраця. Цього року на «ЗОСі» вперше презентували українсько-білорусько-польські творчі фестивалі для дітей. Уже створюється міжнародний альянс таких фестивалів! Наприклад, у Польщі вже п’ятий рік поспіль проходить «Фолькова інспірація», де грають осучаснену народну музику. Гостям з України там теж щиро раді. Кращої освітньої євроінтеграції молоді годі й уявити.

 

Кольорове братання.

 

Зверніть увагу! Ця інформація для тих, хто марить журналістикою. Якщо у вашій школі, ліцеї чи закладі дитячої творчості ще нема власної газети чи інформаційного сайту, терміново створюйте їх. Продумуйте тематичне наповнення, стиль подачі інформації, а також дизайн і верстку. Пишіть, фотографуйте, знімайте на камеру — набивайте руку. Ближче до літа завітайте на сайт «ЗОСі» і дізнавайтеся тему домашнього завдання. Потім у вас буде ще три місяці, щоб якісно його виконати. І — та-да-дам! — заповнюйте заявку на участь у фестивалі! Повірте, наступний вересень прийде дуже скоро. А перемагати на «ЗОСі» — і цікаво, і весело, і перспективно.

 

 

Кращі з кращих


З 14 команд, що змагалися у номінації «Преса», не можу не відзначити за професіоналізм та креативність юних журналістів газети «Стоп-кадр» (зі Славутича), редакції газет «Паросток» (із села Басань Запорізької області), «ТЕМП» (із Білої Церкви, що на Київщині), «Міст-М» (із Києва) та журналу «Дзиґа» (з міста Узин Київської області).


А також редакцію газети «Кастрюля» з Іверської школи, що на Донеччині. Живучи фактично на лінії фронту, вони однак пишуть із таким почуттям гумору і позитивом, що мимоволі віриш: в Україні все буде добре!


Вітаємо майбутніх колег!


Голова журі в номінації «Преса» Юлія ПОТАПЕНКО.

 

 

 

 


Фото автора.