15 жовтня у Каневі, в міському Будинку культури, відбувся літературно-мистецький вечір «Благословен той день і час...», присвячений 120-річчю від дня народження М. Т. Рильського. Організатори — благодійні фонди «Троянди й виноград» і «Тарасова земля».
Відкрила вечір Віра Носенко, поетеса, громадський діяч, голова Канівської організації товариства «Просвіта» імені Т. Г. Шевченка. Потім найстарший і найавторитетніший канівський краєзнавець Михайло Іщенко розповів про свою зустріч з Максимом Рильським далекого 1959 року:
— Мені, студенту Київського медінституту, пощастило чути виступ Максима Тадейовича на ІV з’їзді СПУ. Коли ж він прочитав свого вірша «Рідна мова» — зал вибухнув оплесками!
Як гул століть, як шум віків,
Як бурі подих, — рідна мова,
Вишневих ніжність пелюстків,
Сурма походу світанкова,
Неволі стогін, волі спів,
Життя духовного основа...
У перерві я протиснувся до Максима Тадейовича, зусібіч оточеного молоддю, і розповів, що разом з друзями-студентами відправив листа в ЦК КПУ з вимогою викладати хоча б частину предметів у нашому медінституті українською.
«Це добре, — сказав Максим Тадейович, — що ви побиваєтеся за рідну мову. Але від того у вас можуть виникнути великі неприємності. Оцього вірша, якого я щойно прочитав, вже кілька місяців не друкує наша преса. Однак не хвилюйтеся, тепер за таке не арештовують...»
— Я тоді не сказав Максиму Тадейовичу, — продовжував Михайло Іщенко, — що за свою діяльність покарання вже поніс: у моїй кімнаті в гуртожитку провели трус, під час якого вилучили «Історію України-Руси» М. Грушевського, текст духовного гімну України «Боже великий єдиний» та іншу заборонену літературу...
Далі Оксана Волошенюк, науковий співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнології ім. М. Рильського, розповіла, що навіть за сталінських часів Максим Тадейович примудрявся гнути свою лінію:
— У листопаді 1943-го М. Рильський виступив у Москві, в АН СРСР, з доповіддю «Київ в історії України», посилаючись на праці тих українських істориків, яких інакше ніж «буржуазними націоналістами» не називали. Його промова перекреслювала міф про імперську велич Росії і повертала Київ саме в руську, себто в українську історію, вилучаючи з самодержавної. Потім протягом кількох років йому довелося неодноразово каятися за цей виступ, але справу було зроблено: промову передрукували в багатьох масових виданнях (Київ саме визволили від німців) і вона таки дійшла до людей...
Прецікаво розповів про свого славетного діда Максим Рильський-молодший, голова фонду «Троянди й виноград».
— Дід товаришував з багатьма людьми, — пригадував Максим Георгійович, — але одним із найближчих його друзів був поет А. Малишко. Дід називав його Андрійком, а той діда Тадеюшкою. Вони листувалися віршами. Якось Малишко написав Рильському листа з віршем «Вогник». У ньому йшлося про те, яке то щастя пізньої ночі забрести на затишний вогник у вікні Голосіївського дому до Максима Тадейовича. Рильський також відповів віршем:
Як добре, коли світиться
вогонь
У хаті друга, трошки
таємничий,
Віщує довгий, теплий стиск
долонь
І до розмови затишної кличе!
Він гріє й бадьорить серця
земні
І думку будить, і золотить
мрію
За вірш про вогник у моїм
вікні
Я дякую сердечно Вам,
Андрію.
Костянтин Андрієнко, секретар фонду «Тарасова земля», оприлюднив результати власних генеалогічних досліджень, згідно з якими Максим Рильський є нащадком у 28-му поколінні звенигородського та перемиського князя Володаря Ростиславовича, троюрідного брата Всеволода Ольговича — будівничого канівської церкви святого Георгія у 1144 році, з якої провели в останню путь Тараса Шевченка у травні 1861-го.
Також брали слово того вечора Рена Коваленко, головний спеціаліст Державного архіву Київської області, Віктор Ціон, провідний науковий співробітник Київського літературно-меморіального музею М. Рильського та інші.
На завершення заходу представили свою художню програму народний ансамбль танцю «Канівчанка» (керівник О. Горідько), фольклорно-обрядовий театр пісні «Оберіг» (керівник М. Лисенко) і гурт «Здоровенькі були!» Канівського коледжу культури і мистецтв.
Віктор ЦІОН, провідний науковий співробітник Київського літературно-меморіального музею М. Рильського.
Зліва направо: К. Андрієнко, В. Носенко, О. Волошенюк, Р. Коваленко, М. Рильський-молодший, М. Іщенко.
Фото автора.
