Музей українських домашніх ікон і старожитностей, який є частиною історико-культурного комплексу «Замок-музей Радомисль», відзначив четверту річницю з дня відкриття. За цей час його вже відвідало понад сто тисяч туристів. Кожен 30-й відвідувач — іноземець. «Замок Радомисль» першим в Україні отримав диплом учасника міжнародного проекту «Європейський культурний шлях Vіa Regіa». В музеї домашньої ікони близько п’яти тисяч експонатів.
Ініціатор створення музею домашньої ікони народний депутат України Ольга Богомолець зізнається, що років двадцять тому їй і на думку не спадало, що вона здійснить такий проект. Усе сталося несподівано. Ось як про це вона розповідає в книжці «Вікна в позапростір»:
«Ранньою сльотливою весною багато років тому проходила я Сінним базаром, крізь його знамениті «блошині ряди». Знала, що серед куп старого мотлоху часто там трапляються цікаві старовинні речі. Хотілося просто дивитися, відчувати запах історії. Про «купити» — не спадало навіть на думку, то був час, коли нездійсненно мріялося хоча б про смак яблук навесні... Не раз бачила, як на блошиному ринку продавали ікони, але якось вони не зачіпали моєї загартованої радянським вихованням душі.
Падав дощ зі снігом, всюди було сіро, мокро й брудно. Раптом бачу — під ногами лежить дощечка з ликом Ісуса Христа. Перехожі поспіхом через неї переступають, а то й наступають, як на острівець тверді серед суцільної багнюки. В іконі випиляно цілий шмат — аж до ока Ісуса. Вона спотворена, побита, понівечена цвяхами й жерстю. Видно, що слугувала та ікона і дошкою для нарізки, і ковадлом. І дивиться вона мені в очі — просто і синьо...
Я так і завмерла на одній нозі, боячись ворухнутися, сполохнути цей погляд... В голові пульсує думка: скільки Ти за життя страждав — і навіть в образі терпиш наругу. Невже люди так нічого й не збагнули?»
Купила вона тоді той образ за карбованець. Потім були інші знахідки. З подивом відкрила, що її знайомі взагалі нічого не знають про домашні ікони. Виходить, мине ще трохи часу, і вони зникнуть, навіть згадки про це явище не залишиться.
Експонати музею — це ікони, які колись були викинуті з дому і дивом збереглися. На багатьох із них — відбиток боротьби з релігією. Є і прострелені, і такі, де в святих виколоті очі.
У музейній колекції — ікони, яких немає більше ніде. Їх малювали народні майстри. На відміну від професіоналів, вони керувалися не канонами, а власними уявленнями. Тому й лики на іконах — живі, з емоціями. В різних регіонах була різною техніка виконання, кольорова гама, навіть одяг святих міг бути місцевий. Та й писалися домашні ікони нерідко для кожної сім’ї окремо.
Ольга Богомолець переконана: колекціонування ікон, їх дослідження — це лише перший крок до розуміння світогляду народу, який творив власну, унікальну, етнічну ікону, але за останні півстоліття фактично вилучив її зі свого вжитку.
Створити замок-музей виявилося не просто. Спершу довелося вивезти 60 КамАЗів сміття. П’ять років пішло на реставрацію зруйнованого млина. Два роки довелося боротися зі спробами рейдерського захоплення. Зате тепер домашні ікони знайшли свій прихисток.
У рамках святкування четвертої річниці Музею української домашньої ікони в історико-культурному комплексі «Замок-музей Радомисль» відбулося відкриття Острова Щастя та дзвіниці дев’яти Диводзвонів — «Дев’ять дарів Духа Святого» (на знімку).
Житомирська область.
Фото автора.
