У Запоріжжі відбулася прем’єра, присвячена життю «в епоху АТО»

Запорізький «Новий театр» розпочав сезон з прем’єри «Місто Z: Хранителі». Сімейний та творчий союз Світлани та Владислава Лебедєвих досяг, на наш погляд, нового успіху. Коли глядацька зала і плаче, і сміється, і після зовсім не розважальної вистави більш як п’ять хвилин аплодує стоячи, то це про щось таки свідчить.

Владислав Лебедєв за першою професією — журналіст. Був і редактором, і відповідальним секретарем кількох видань. Тепер узявся за драму — і як автор п’єси, і як виконавець однієї з головних ролей. А Світлана — режисер-постановник, хоча нерідко виходить на сцену у своїх виставах як актриса і працює просто блискуче.
А тепер про «Місто Z». Так Запоріжжя часто називають його жителі. Чомусь про місто з такою багатою історією фактично немає драматургії. Так, на сцені обласного театру імені Магара дещо є, приміром, ефектні музично-пісенні шоу за мотивами відомого фільму «Весна на Зарічній вулиці» та комедії «Ревізор». Остання перенесена в Олександрівськ (Запоріжжя) кінця XІX сторіччя й насичена музикою Йоганна Штрауса, який начебто відвідував тоді наше місто, їдучи з Петербурга до Одеси. І ось з’явилася п’єса-кіно «Місто Z: Хранителі». Зйомки і монтаж тривали ледь не все літо. Головні герої відеоряду — Запоріжжя і Хортиця. А ще запоріжці, відомі і не дуже, дороги до зони АТО, багато документалістики, чимало містики і таємничих легенд з історії заповідного острова посеред Дніпра.
Сюжет п’єси простий. Після бою десь у зоні АТО волонтери (один із них у повному козацькому вбранні) рятують єдиного вцілілого, але важко пораненого бійця. Та чи радий він? Байдуже місто, байдужі до його проблем люди, а банк узагалі радий відібрати квартиру за отриманий кредит... І ось раптом — зустріч із бізнесменом, котрий каже нібито туманні речі, яких максималіст-доброволець не сприймає, навіть вихоплює припасений на чорний день пістолет. Утім, з розвитком сюжету, з перенесеннями в давню історію козацької Хортиці, через спілкування із продовжувачами козацької справи життя налагоджується.
Склалося враження, що після відомого спектаклю «УБН» львівського театру імені Заньковецької — це перша на українській сцені гостроактуальна п’єса про сьогодення. Тут ні автор, ні режисер не уникають важких питань про війну, Майдан і постмайданне розчарування. І з честю виходять із дуже складних ситуацій, які самі ж вибудували. Більш як тригодинна вистава переглядається на одному диханні.
На сцені не так уже й багато акторів. Дехто грає по кілька ролей, але всі на місці, ніхто з ансамблю не випадає. Головні виконавці — О. Мосійченко (боєць Іван), А. Соловйова (волонтерка Даша), В. Лебедєв (її батько-хранитель), Дм. Московцев (козак-характерник) — цілком переконливі. А кожен вихід на сцену Володимира Кириченка, відомої в Запоріжжі й дуже колоритної постаті (він фактично зіграв сам себе) — це буря оплесків. І ще одне. У виставі, яка починалася російською (українською спілкувався лише козак-характерник та лунали деякі пісні), під завершення практично всі герої заговорили українською. І глядач це і зрозумів, і оцінив. Тож і у вистави, і у самого Міста Z є гарне майбутнє...

Запоріжжя.

 

 

Справа наліво: Даша, хранитель, Іван, козак-характерник та Володимир Кириченко у ролі самого себе.

Фото надане театром.