ЗАКОН УКРАЇНИ


Верховна Рада України постановляє:


Прийняти Поправки до статей 25 і 26 Конвенції про охорону та використання транскордонних водотоків та міжнародних озер, ухвалені Нарадою Сторін Конвенції 28 листопада 2003 року в м. Мадриді, які набирають чинності для України на дев’яностий день після здачі на зберігання документа про їх прийняття.


Президент України П. ПОРОШЕНКО.


м. Київ,
7 жовтня 2015 року.
№ 721-VІІІ.

 

К О Н В Е Н Ц І Я

 про охорону та використання транскордонних водотоків та міжнародних озер


П р е а м б у л а


Сторони цієї Конвенції,
усвідомлюючи, що захист і використання транскордонних водотоків та міжнародних озер є важливими завданнями, ефективне вирішення яких може бути забезпечене лише шляхом тісного співробітництва;
висловлюючи стурбованість з приводу існування й загрози негативних наслідків у короткостроковій або довгостроковій перспективі змін стану транскордонних водотоків та міжнародних озер для довкілля, економіки та добробуту країн – членів Європейської економічної комісії (ЄЕК);
наголошуючи на необхідності зміцнення національних і міжнародних заходів з недопущення, обмеження та скорочення викидів небезпечних речовин у водне середовище та зі зменшення евтрофікації та підкислення, а також забруднення морського середовища, особливо в прибережних морських районах, із джерел, розташованих на суходолі;
схвалюючи зусилля, докладені дотепер урядами країн – членів ЄЕК на двосторонній і багатосторонній основі для недопущення, обмеження та скорочення транскордонного забруднення, сталого управління водними ресурсами, їхнього збереження та захисту довкілля;
посилаючися на відповідні положення та принципи Декларації Стокгольмської конференції з проблем людини, Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі (НБСЄ), Підсумкових документів Мадридської та Віденської зустрічей представників держав – учасниць НБСЄ та Регіональної стратегії охорони довкілля й раціонального використання природних ресурсів у країнах – членах ЄЕК на період до 2000 року й далі;
усвідомлюючи роль, яку відіграє Європейська економічної комісія Організації Об’єднаних Націй у сприянні міжнародному співробітництву з недопущення, обмеження та скорочення забруднення транскордонних вод та їхнього сталого використання, й у цьому зв’язку нагадуючи про Декларацію ЄЕК про політику в галузі недопущення забруднення водних ресурсів та боротьби з ним, у тому числі з транскордонним забрудненням; Декларацію ЄЕК про політику в галузі раціонального використання водних ресурсів; Принципи співробітництва в галузі транскордонних вод ЄЕК; Хартію ЄЕК про раціональне використання підземних вод та Кодекс поведінки в разі аварійного забруднення транскордонних внутрішніх вод;
посилаючися на рішення I (42) та I (44), ухвалені Європейською економічною комісією відповідно на її сорок другій та сорок четвертій сесіях, та підсумки Наради представників держав – учасниць НБСЄ із захисту довкілля (Софія, Болгарія, 16 жовтня – 3 листопада 1989 року);


2


наголошуючи на тому, що співробітництво між державами-членами в галузі охорони та використання транскордонних вод повинно в першу чергу здійснюватися шляхом розроблення угод між прибережними країнами, що межують з одними й тими самими водами, особливо в тих випадках, коли таких угод ще не досягнуто,
домовилися про таке:


С т а т т я 1
Визначення


Для цілей цієї Конвенції:


1. «Транскордонні води» означає будь-які поверхневі або підземні води, які позначають, перетинають кордони між двома чи більше державами або знаходяться на таких кордонах; у випадках, коли транскордонні води впадають безпосередньо в море, межі таких транскордонних вод обмежуються прямою лінією, що перетинає їхнє гирло між точками, які знаходяться на лінії малої води на їхніх берегах;
2. «Транскордонний вплив» означає будь-які значні шкідливі наслідки, що виникають у результаті зміни стану транскордонних вод, викликаної діяльністю людини, фізичне джерело якої розташоване цілком або частково в районі, що знаходиться під юрисдикцією тієї чи тієї Сторони, для довкілля в районі, що знаходиться під юрисдикцією іншої Сторони. До числа таких наслідків для довкілля належать наслідки для здоров’я та безпеки людини, флори, ґрунту, повітря, вод, клімату, ландшафту й пам’яток історії або інших матеріальних об’єктів чи взаємодія цих факторів; до їхнього числа також належать наслідки для культурної спадщини або соціально-економічних умов, що виникають у результаті зміни цих факторів.
3. «Сторона», якщо в тексті не зазначено іншого, означає Договірну Сторону цієї Конвенції.
4. «Прибережні Сторони» означає Сторони, що межують з одними й тими самими транскордонними водами.
5. «Спільний орган» означає будь-яку двосторонню чи багатосторонню комісію або інші відповідні організаційні структури, призначені для здійснення співробітництва між прибережними Сторонами.
6. «Небезпечні речовини» означає речовини, які є токсичними, канцерогенними, мутагенними, тератогенними чи біоакумульованими, особливо коли вони є стійкими.
7. «Найліпша наявна технологія» (визначення міститься в додатку І до цієї Конвенції).


3


Ч а с т и н а І

Положення, які стосуються всіх Сторін


С т а т т я 2
Загальні положення


1. Сторони вживають усіх відповідних заходів для недопущення, обмеження та зменшення будь-якого транскордонного впливу.
2. Сторони вживають, зокрема, усіх відповідних заходів:
a) для недопущення, обмеження та скорочення забруднення вод, яке спричиняє або може спричиняти транскордонний вплив;
b) для забезпечення використання транскордонних вод для цілей екологічно обґрунтованого та раціонального управління водними ресурсами, збереження водних ресурсів та охорони довкілля;
c) для забезпечення використання транскордонних вод розумним і справедливим чином з особливим урахуванням їхнього транскордонного характеру під час здійснення діяльності, яка спричиняє або може спричиняти транскордонний вплив;
d) для забезпечення збереження та, коли це необхідно, відновлення екосистем.
3. Заходи з недопущення, обмеження та скорочення забруднення вод уживаються, наскільки це є можливим, у джерелі забруднення.
4. Ці заходи ні прямо, ні опосередковано не повинні призводити до перенесення забруднення на інші компоненти довкілля.
5. Під час ужиття заходів, зазначених у пунктах 1 та 2 цієї статті, Сторони керуються такими принципами:
a) принципом ужиття заходів перестороги, відповідно до якого заходи з недопущення можливого транскордонного впливу витоку небезпечних речовин не повинні відкладатися на підставі того, що наукові дослідження не встановили повною мірою причиново-наслідкового зв’язку між цими речовинами, з одного боку, і можливим транскордонним впливом – з іншого;
b) принципом «забруднювач платить», згідно з яким витрати, пов’язані із заходами з недопущення, обмеження та скорочення забруднення, покриваються забруднювачем;
c) управління водними ресурсами здійснюється таким чином, щоб потреби теперішнього покоління задовольнялися без шкоди для можливості майбутніх поколінь задовольняти свої потреби.
6. Прибережні Сторони здійснюють співробітництво на основі рівності й взаємності, зокрема шляхом укладення двосторонніх і багатосторонніх угод з метою вироблення погодженої політики, програм та стратегій, що охоплюють відповідні водозбори або їхні частини, для забезпечення недопущення, обмеження та скорочення транскордонного впливу та з метою охорони довкілля транскордонних вод або довкілля, яке знаходиться під впливом таких вод, у тому числі морського середовища.
7. Застосування цієї Конвенції не повинно призводити ні до погіршення


4


екологічних умов, ні до посилення транскордонного впливу.
8. Положення цієї Конвенції не зачіпають права Сторін індивідуально або спільно затверджувати та здійснювати заходи, які є суворішими ніж ті, які передбачено в цій Конвенції.


С т а т т я 3
Недопущення, обмеження та скорочення


1. Для недопущення, обмеження та скорочення транскордонного впливу Сторони розробляють, затверджують, здійснюють відповідні правові, адміністративні, економічні, фінансові й технічні заходи та, по можливості, добиваються їхньої сумісності для забезпечення, зокрема:
a) недопущення, обмеження та скорочення в джерелі скиду забруднювачів шляхом застосування, зокрема, маловідходної та безвідходної технології;
b) охорони транскордонних вод від забруднення з точкових джерел шляхом попередньої видачі компетентними національними органами дозволів на скид стічних вод та здійснення моніторингу дозволених скидів та контролю за ними;
c) визначення граничних норм скидів стічних вод, що зазначаються в дозволах, на основі найліпшої наявної технології для скидів небезпечних речовин;
d) уведення суворіших вимог, які в окремих випадках приводять навіть до заборони скидів, якщо це диктується необхідністю підтримання відповідної якості водоприймача або екосистеми;
e) застосування, принаймні, біологічного очищення або еквівалентних процесів стосовно комунально-побутових стічних вод, причому поетапно, де це необхідно;
f) здійснення відповідних заходів, зокрема, шляхом застосування найліпшої наявної технології для скорочення надходження біогенних речовин з промислових і комунально-побутових джерел;
g) розроблення й ужиття відповідних заходів та застосування найліпшої з екологічного погляду практики для скорочення надходження біогенних та небезпечних речовин з дифузних джерел, особливо в тих випадках, коли основним джерелом є сільське господарство (керівні принципи для розроблення найліпшої з екологічного погляду практики наведено в додатку ІІ до цієї Конвенції);
h) застосування сталого впливу на довкілля та інших методів оцінки;
i) заохочення сталого управління водними ресурсами, у тому числі застосування екосистемного підходу;
j) розроблення планів дій у надзвичайних ситуаціях;
k) здійснення додаткових конкретних заходів з недопущення забруднення ґрунтових вод;
l) зведення до мінімуму небезпеки аварійного забруднення.


2. Для цього кожна Сторона встановлює граничні норми вмісту


5


забруднювачів у скидах з точкових джерел у поверхневі води на основі найліпшої наявної технології, які конкретно можна застосувати до окремих галузей або секторів промисловості, які є джерелами небезпечних речовин. Згадані в пункті 1 цієї статті відповідні заходи з недопущення, обмеження та скорочення надходження небезпечних речовин з точкових і дифузних джерел у води можуть, зокрема, уключати повну або часткову заборону виробництва або використання таких речовин. До уваги беруться списки таких галузей або секторів промисловості й таких небезпечних речовин, які зазначено в міжнародних конвенціях або правилах, що застосовуються у сфері, яка охоплюється цією Конвенцією.
3. Крім того, кожна Сторона визначає у випадках, коли це доцільно, цільові показники якості води й затверджує критерії якості води для недопущення, обмеження та скорочення транскордонного впливу. Загальні принципи розроблення таких цільових показників і критеріїв наведено в додатку ІІІ до цієї Конвенції. За необхідності Сторони докладають зусиль, спрямованих на оновлення цього додатку.


С т а т т я 4
Моніторинг


Сторони розробляють програми моніторингу стану транскордонних вод.


С т а т т я 5
Дослідження та розроблення


Сторони співробітничають у проведенні досліджень і розроблень у галузі ефективних методів недопущення, обмеження та скорочення транскордонного впливу. Для цих цілей Сторони, з урахуванням науково-дослідної діяльності відповідних міжнародних форумів, прагнуть на двосторонній та (чи) багатосторонній основі здійснювати або активізовувати в разі необхідності конкретні науково-дослідні програми, спрямовані, зокрема, на:
a) розроблення методів оцінки токсичності небезпечних речовин і шкоди забруднювачів;
b) підвищення рівня знань про присутність, поширення та вплив забруднювачів і відповідних процесів на довкілля;
c) розроблення та застосування екологічно обґрунтованих технологій, методів виробництва й структур споживання;
d) поетапне припинення виробництва й застосування та (або) заміну речовин, які можуть здійснювати транскордонний вплив;
e) розроблення екологічно обґрунтованих методів видалення небезпечних речовин;
f) розроблення спеціальних методів поліпшення стану транскордонних вод;


6


g) розроблення екологічно обґрунтованих методів будівництва водногосподарських об’єктів і способів регулювання водного режиму;
h) фізичну та фінансову оцінку шкоди, що виникає в результаті транскордонного впливу.
Обмін результатами науково-дослідних програм здійснюється між Сторони згідно зі статтею 6 цієї Конвенції.


С т а т т я 6
Обмін інформацією


Сторони в максимально стислі строки забезпечують якнайширший обмін інформацією з питань, які охоплюються положеннями цієї Конвенції.


С т а т т я 7
Відповідальність


Сторони надають підтримку відповідним міжнародним зусиллям з вироблення норм-критеріїв і процедур у галузі відповідальності.


С т а т т я 8
Захист інформації


Положення цієї Конвенції не зачіпають прав чи обов’язків Сторін захищати згідно з їхніми національними правовими системами й застосовними наднаціональними правилами інформацію, яка стосується виробничої та комерційної таємниці, у тому числі інтелектуальної власності, або інтересів національної безпеки.


Ч а с т и н а ІІ
Положення, що стосуються прибережних Сторін


С т а т т я 9
Двостороннє та багатостороннє співробітництво


1. Прибережні Сторони на основі рівності й взаємності укладають двосторонні чи багатосторонні угоди або інші домовленості в тих випадках, коли таких ще немає, або вносять зміни до існуючих угод чи домовленостей, де це необхідно для цілей усунення суперечностей з основними принципами цієї Конвенції, для того щоб визначити свої взаємовідносини й поведінку в галузі недопущення, обмеження або скорочення транскордонного впливу. Прибережні Сторони конкретно встановлюють межі водозбору або його частини (частин), стосовно яких здійснюється співробітництво. Ці угоди або домовленості охоплюють відповідні питання, яких торкається ця Конвенція, а також будь-які інші питання, з яких прибережні Сторони можуть уважати необхідним здійснювати співробітництво.


7


2. Зазначені в пункті 1 цієї статті угоди або домовленості повинні передбачати створення спільних органів. Завдання цих спільних органів полягають, зокрема, і без шкоди для відповідних існуючих угод або домовленостей, у тому щоб:
a) збирати, компілювати й оцінювати дані для визначення джерел забруднення, які можуть здійснювати транскордонний вплив;
b) розробляти спільні програми моніторингу якісних і кількісних показників вод;
c) складати реєстри й обмінюватись інформацією про джерела забруднення, зазначені в пункті джерел забруднення, зазначених у підпункті «a» пункту 2 цієї статті;
d) розробляти граничні норми скидів стічних вод й оцінювати ефективність програм боротьби із забрудненням;
e) розробляти єдині спільні показники й критерії якості води з урахуванням положень пункту 3 статті 3 цієї Конвенції та пропозиції стосовно відповідних заходів із підтримання та, у разі необхідності, поліпшення існуючої якості води;
f) розробляти програми погоджених дій зі зниження навантаження забруднення як з точкових джерел (наприклад, комунально-побутових і промислових джерел), так і дифузних джерел (особливо сільськогосподарських);
g) установлювати процедури оповіщення й сигналізації;
h) виступали як форум для обміну інформацією стосовно існуючих і запланованих видів використання вод і відповідних установок, які можуть здійснювати транскордонний вплив;
i) сприяти співробітництву й обмінові інформацією про найліпші наявні технології відповідно до положень статті 13 цієї Конвенції, а також сприяти співробітництву в галузі науково-дослідних програм;
j) брати участь у здійсненні оцінки впливу на довкілля стосовно транскордонних вод на підставі відповідних міжнародних норм.
3. У випадках, коли приморська держава, що є Стороною цієї Конвенції, безпосередньо й суттєво зачіпається транскордонним впливом, прибережні Сторони можуть, якщо всі вони із цим згодні, запропонувати цій приморській державі взяти участь відповідним чином у діяльності багатосторонніх спільних органів, створених Сторонами, прибережними стосовно таких транскордонних вод.
4. Спільні органи, передбачені цією Конвенцією, пропонують спільним органам, які створюються приморськими державами для охорони морського середовища, яке безпосередньо зачіпається транскордонним впливом, співробітничати для погодження їхньої роботи й недопущення, обмеження та скорочення транскордонного впливу.
5. У випадках, коли в рамках одного водозбору існують два чи більш ніж два спільні органи, вони прагнуть скоординувати свою діяльність, для того щоб сприяти зміцненню заходів з недопущення, обмеження та скорочення транскордонного впливу в рамках цього водозбору.


8


С т а т т я 10
Консультації


Консультації проводяться між прибережними Сторонами на основі взаємності, доброї волі та добросусідства на прохання будь-якої такої Сторони. Мета таких консультацій полягає в розвиткові співробітництва з питань, які охоплюються положеннями цієї Конвенції. Будь-які такі консультації проводяться з допомогою спільного органу, який створюється відповідно до статті 9 цієї Конвенції, у випадках, коли він існує.


С т а т т я 11
Спільні моніторинг й оцінка


1. У рамках загального співробітництва, згаданого в статті 9 цієї Конвенції, або конкретних домовленостей прибережні Сторони розробляють і здійснюють спільні програми моніторингу стану транскордонних вод, у тому числі повеней та заторів криги, а також транскордонного впливу.
2. Прибережні Сторони погоджують параметри забруднення й переліки забруднювачів, за скидами та концентраціями яких у транскордонних водах ведуться регулярні спостереження й контроль.
3. Прибережні Сторони проводять через регулярні проміжки часу спільно або в координації одна з одною оцінку стану транскордонних вод, а також ефективність заходів, яких уживають для недопущення, обмеження та скорочення транскордонного впливу. Результати цих оцінок доводяться до відома громадськості згідно з положеннями, які містяться в статті 16 цієї Конвенції.
4. Для цих цілей прибережні Сторони погоджують правила, які стосуються розроблення та застосування програм моніторингу, систем вимірювання, приладів, аналітичних методів, процедур обробки та оцінки даних, а також методів реєстрації скидів забруднювачів.


С т а т т я 12
Спільні дослідження та розроблення


У рамках загального співробітництва, згаданого в статті 9 цієї Конвенції, або конкретних домовленостей прибережні Сторони проводять конкретні дослідження та розроблення в інтересах досягнення та забезпечення дотримання цільових показників і критеріїв якості води, які ці прибережні Сторони вирішили визначити й затвердити.


С т а т т я 13
Обмін інформацією між прибережними Сторонами


1. Прибережні Сторони здійснюють у рамках відповідних угод або
9
інших домовленостей згідно зі статтею 9 цієї Конвенції обмін реально доступними даними, зокрема про:
a) екологічний стан транскордонних вод;
b) досвід, нагромаджений у галузі застосування та використання найліпшої наявної технології, та результати досліджень і розроблень;
c) викиди й результати моніторингу;
d) заходи, яких уживають або які заплановано, з недопущення, обмеження та скорочення транскордонного впливу;
e) дозволи або правила стосовно скиду стічних вод, які видаються або встановлюються компетентними властями або відповідним органом.
2. Для погодження граничних норм скидів прибережні Сторони здійснюють обмін інформацією про свої національні правила.
3. Якщо до будь-якої прибережної Сторони звертається інша прибережна Сторона з проханням про надання даних або інформації, які відсутні, то перша прибережна Сторона повинна вжити заходів для задоволення цього прохання, однак вона може вимагати для його виконання від Сторони, яка запитує, оплатити розумні витрати, пов’язані зі збором та, у разі необхідності, з обробкою таких даних або інформації.
4. Для цілей здійснення цієї Конвенції прибережні Сторони сприяють обмінові найліпшою наявною технологією, зокрема шляхом розвитку: комерційного обміну наявною технологією; прямих контактів і співробітництва в промисловості, у тому числі на спільних підприємствах; обміну інформацією й досвідом, а також надання технічної допомоги. Прибережні Сторони здійснюють також спільні програми в галузі підготовки кадрів й організовують відповідні семінари та наради.


С т а т т я 14
Системи оповіщення та сигналізації


Прибережні Сторони негайно інформують одна одну про будь-яку критичну ситуацію, яка може стати причиною транскордонного впливу. Прибережні Сторони створюють, за необхідності, та використовують скоординовані або спільні системи зв’язку, оповіщення та сигналізації для отримання й передачі інформації. Ці системи використовуються на основі застосування сумісних процедур і технічних засобів передачі та обробки даних, які підлягають погодженню між прибережними Сторонами. Прибережні Сторони інформують одна одну про компетентні органи або центри зв’язку, призначені для цих цілей.


С т а т т я 15
Взаємна допомога


1. У разі виникнення критичної ситуації прибережні Сторони надають за запитом взаємну допомогу відповідно до процедур, які встановлюються згідно з положеннями пункту 2 цієї статті.
10
2. Прибережні Сторони розробляють і погоджують процедури надання взаємної допомоги, які стосуються таких аспектів:
a) керівництва, контролю, координації та нагляду за наданням допомоги;
b) місцевих засобів і послуг, що надаються Стороною, яка звернулася з проханням про надання допомоги, у тому числі, за необхідності, спрощення прикордонних формальностей;
c) заходів з недопущення шкоди, відшкодування та (або) компенсації збитків Стороні, яка надає допомогу, та (або) її персоналові, а також стосовно проїзду, там, де це необхідно, через території третіх Сторін;
d) умов відшкодування витрат, пов’язаних з послугами з надання допомоги.


С т а т т я 16
Інформування громадськості


1. Прибережні Сторони забезпечують інформування громадськості про стан транскордонних вод, про заходи, яких уживають або які плануються для недопущення, обмеження та скорочення транскордонного впливу, а також про ефективність цих заходів. Для цього прибережні Сторони забезпечують надання громадськості інформації про:
a) цільові показники якості води;
b) дозволи, які надаються, та умови, які підлягають дотриманню;
c) результати взяття проб води та стоків, що здійснюється для моніторингу й оцінки, а також про результати перевірки дотримання цільових показників якості води або умов, які містяться в дозволах.
2. Прибережні Сторони забезпечують громадськості можливість безоплатного ознайомлення в розумні строки із цією інформацією для цілей перевірки та надають представникам громадськості практичні можливості для отримання копій такої інформації в прибережних Сторін за розумну платню.


Ч а с т и н а IІI


Організаційні та прикінцеві положення
С т а т т я 17


Наради Сторін


1. Перша нарада Сторін скликається не пізніше одного року з дня набрання чинності цією Конвенцією. У подальшому чергові наради скликаються раз на три роки або частіше відповідно до правил процедури. Сторони проводять позачергові наради, якщо вони ухвалюють рішення про це на черговій нараді або якщо одна з них подає в письмовому вигляді відповідне прохання за умови, що це прохання буде підтримане не менш ніж однією третиною Сторін протягом шести місяців з дня повідомлення всім


11


Сторонам.
2. На своїх нарадах Сторони розглядають перебіг здійснення цієї Конвенції та для цього:
a) здійснюють огляд політики та методологічних підходів Сторін до охорони та використання транскордонних вод для дальшого поліпшення охорони та використання транскордонних вод;
b) обмінюються інформацією про досвід, нагромаджений під час укладення та здійснення двосторонніх та багатосторонніх угод або інших домовленостей стосовно охорони та використання транскордонних вод, учасницями яких є одна чи більше Сторін;
c) вдаються, за необхідності, до послуг відповідних органів ЄЕК, а також інших компетентних міжнародних органів і конкретних комітетів з усіх аспектів, пов’язаних з досягненням цілей цієї Конвенції;
d) на своїй першій нараді розглядають і приймають консенсусом правила процедури своїх нарад;
e) розглядають і приймають пропозиції стосовно поправок до цієї Конвенції;
f) розглядають і здійснюють будь-які додаткові заходи, які можуть виявитися необхідними для досягнення цілей цієї Конвенції.


С т а т т я 18
Право голосу


1. За винятком випадків, передбачених у пункті 2 цієї статті, кожна Сторона цієї Конвенції має один голос.
2. Регіональні організації економічної інтеграції здійснюють своє право голосу з питань, які входять до їхньої компетенції, маючи число голосів, що дорівнює числу їхніх держав-членів, які є Сторонами цієї Конвенції. Такі організації втрачають своє право голосу, якщо їхні держави-члени здійснюють своє право голосу, і навпаки.


С т а т т я 19
Секретаріат


Виконавчий секретар Європейської економічної комісії виконує такі секретаріатські функції:
a) скликає та готує наради Сторін;
b) передає Сторонам доповіді та іншу інформацію, отриману згідно з положеннями цієї Конвенції;
c) виконує такі інші функції, які можуть бути визначені Сторонами.
С т а т т я 20
Додатки
Додатки до цієї Конвенції є її невід’ємною частиною.


12


С т а т т я 21
Поправки до Конвенції


1. Будь-яка Сторона може пропонувати поправки до цієї Конвенції.
2. Пропозиції стосовно поправок до цієї Конвенції розглядаються на нараді Сторін.
3. Текст будь-якої запропонованої поправки до цієї Конвенції подається в письмовому вигляді Виконавчому секретарю Європейської економічної комісії, який доводить її до відома всіх Сторін не пізніше ніж за дев’яносто днів до початку наради, на якій передбачається її прийняття.
4. Поправка до цієї Конвенції приймається консенсусом представників Сторін цієї Конвенції, присутніх на нараді Сторін, і набирає чинності для Сторін Конвенції, які її прийняли, на дев’яностий день після дати здачі на зберігання Депозитарієві двома третинами цих Сторін їхніх документів про прийняття цієї поправки. Поправка набирає чинності для будь-якої іншої Сторони на дев’яностий день після здачі на зберігання цією Стороною документа про прийняття поправки.


С т а т т я 22
Урегулювання спорів


1. У разі виникнення спору між двома чи більше Сторонами стосовно тлумачення або застосування цієї Конвенції вони прагнуть до врегулювання спору шляхом переговорів чи в будь-який інший спосіб, прийнятний для Сторін, які беруть участь у спорі.
2. Під час підписання, ратифікації, прийняття, затвердження цієї Конвенції або приєднання до неї чи будь-коли після цього будь-яка Сторона може в письмовій формі заявити Депозитарієві про те, що стосовно спору, не врегульованого згідно з пунктом 1 цієї статті, вона приймає один чи обидва викладені нижче засоби врегулювання спорів як обов’язковий для будь-якої Сторони, що бере на себе таке саме зобов’язання:
a) передання спору до Міжнародного Суду;
b) арбітраж відповідно до процедури, викладеної в додатку IV.
3. Якщо сторони, що беруть участь у спорі, прийняли обидва способи врегулювання спорів, згадані в пункті 2 цієї статті, то спір може бути переданий лише до Міжнародного Суду, якщо сторони не домовилися про інше.


С т а т т я 23
Підписання


Ця Конвенція відкрита для підписання в Гельсінкі з 17 до 18 березня 1992 року включно й потім у Центральних установах Організації Об’єднаних Націй у Нью-Йорку до 18 вересня 1992 року державами –
13
членами Європейської економічної комісії, а також державами, які мають консультативний статус при Європейській економічній комісії згідно з пунктом 8 резолюції 36 (IV) Економічної та Соціальної Ради від 28 березня 1947 року, а також регіональними організаціями економічної інтеграції, створеними суверенними державами – членами Європейської економічної комісії, яким їхні держави-члени передали повноваження з питань, що регулюються цією Конвенцією, у тому числі повноваження укладати договори, які стосуються цих питань.


С т а т т я 24
Депозитарій


Як депозитарій цієї Конвенції виступає Генеральний секретар Організації Об’єднаних Націй.


С т а т т я 25
Ратифікація, прийняття, затвердження та приєднання


1. Ця Конвенція підлягає ратифікації, прийняттю або затвердженню державами та регіональними організаціями економічної інтеграції, які її підписали.
2. Ця Конвенція відкрита для приєднання для держав та організацій, згаданих у статті 23.
3. Будь-яка інша держава, не зазначена в пункті 2, яка є членом Організації Об’єднаних Націй, може приєднатися до Конвенції за згодою Наради Сторін. У своєму документі про приєднання така держава робить заяву із зазначенням того, що згоду на її приєднання до Конвенції було надано Нарадою Сторін, і зазначає дату отримання згоди. Будь-який такий запит про приєднання з боку членів Організації Об’єднаних Націй не розглядається Нарадою Сторін відносно надання згоди доти, доки цей пункт не набере чинності для всіх держав й організацій, які були Сторонами Конвенції станом на 28 листопада 2003 року.
4. Будь-яка організація, згадана в статті 23, яка стає Стороною цієї Конвенції при тому, що жодна з держав – членів цієї організації не є Стороною цієї Конвенції, матиме всі зобов’язання, передбачені цією Конвенцією. У разі, коли одна або кілька держав – членів такої організації є Стороною цієї Конвенції, ця організація та її держави-члени ухвалюють рішення стосовно своїх відповідних обов’язків з виконання своїх зобов’язань за цією Конвенцією. У таких випадках ця організація та її держави-члени не можуть одночасно користуватися правами, передбаченими в цій Конвенції.
5. У своїх документах про ратифікацію, прийняття, затвердження або приєднання регіональні організації економічної інтеграції, згадані в статті 23, заявляють про межі своєї компетенції стосовно питань, які регулюються цією Конвенцією, ці організації також повідомляють Депозитарієві про будь-які суттєві зміни меж своєї компетенції.


14


С т а т т я 26
Набрання чинності


1. Ця Конвенція набирає чинності на дев’яностий день після здачі на зберігання шістнадцятого документа про ратифікацію, прийняття, затвердження або приєднання.
2. Для цілей пункту 1 цієї статті будь-який документ, який здається на зберігання регіональною організацією економічної інтеграції, не розглядається як додатковий до документів, що здаються на зберігання державами – членами такої організації.
3. Для кожної держави або організації, згаданих у статті 23 або в пункті 3 статті 25, які ратифікують, приймають або затверджують цю Конвенцію або приєднуються до неї після здачі на зберігання шістнадцятого документа про ратифікацію, прийняття, затвердження або приєднання, Конвенція набирає чинності на дев’яностий день після здачі на зберігання такою державою чи організацією свого документа про ратифікацію, прийняття, затвердження або приєднання.


С т а т т я 27
Вихід


Будь-коли після закінчення трьох років з дня набрання чинності цією Конвенцією для будь-якої Сторони ця Сторона може вийти з Конвенції шляхом надіслання письмового повідомлення Депозитарієві. Будь-який такий вихід набирає чинності на дев’яностий день після дати отримання повідомлення про нього Депозитарієм.


С т а т т я 28
Автентичні тексти


Оригінал цієї Конвенції, англійський, російський та французький тексти якої є рівноавтентичними, здається на зберігання Генеральному секретарю Організації Об’єднаних Націй.
На посвідчення чого ті, що підписалися нижче, належним чином на те вповноважені, підписали цю Конвенцію.
Учинено в Гельсінкі сімнадцятого березня одна тисяча дев’ятсот дев’яносто другого року.


15


Д о д а т к и
Д о д а т о к I


Визначення терміна «найліпша наявна технологія»
1. Термін «найліпша наявна технологія» означає останні досягнення в розробленні процесів, установок або експлуатаційних методів, які довели практичну придатність як конкретний захід для обмеження скидів, викидів та відходів. Під час визначення того, чи є процеси, установки або експлуатаційні методи найліпшою наявною технологією в цілому або в кожному окремому випадку, особливо враховуються:
a) порівнянні процеси, установки або експлуатаційні методи, успішно апробовані останнім часом;
b) технічний прогрес та зміни в наукових знаннях і розумінні проблем;
c) можливість застосування такої технології з економічного погляду;
d) часові рамки для установки обладнання як на нових, так і на існуючих підприємствах;
e) характер й обсяг відповідних скидів і стоків;
f) маловідходна та безвідходна технологія.
2. Отже, «найліпша наявна технологія» для конкретного процесу із часом зазнаватиме змін під впливом технічного прогресу, економічних та соціальних факторів, а також у світлі змін у наукових знаннях і розумінні проблем.


Д о д а т о к IІ
Керівні принципи для розроблення найліпшої екологічної практики


1. Під час відбору в конкретних випадках найбільш підхожого поєднання заходів, яке може бути найліпшою екологічною практикою, слід ураховувати зазначені нижче заходи, наведені в порядку зростання їхньої значущості:
a) поширення інформації та знань серед громадськості й користувачів стосовно екологічних наслідків вибору конкретних видів діяльності або продукції, їхнього використання та кінцевого видалення;
b) розроблення та застосування кодексів належної екологічної практики, які охоплюють усі аспекти життєвого циклу продукту;
c) маркування, що інформує користувачів про небезпеку для довкілля, пов’язану з продуктом, його використанням та кінцевим видаленням;
d) системи збирання та видалення, доступні для громадськості;
e) рециркуляцію, утилізацію та повторне використання;
f) застосування економічних важелів стосовно діяльності, продуктів або груп продуктів;
g) систему видачі ліцензій, яка передбачає ряд обмежень або заборону.
2. Під час визначення того, яке поєднання заходів є найліпшою
16
екологічною практикою, у цілому або в кожному окремому випадку, слід особливо враховувати:
a) небезпеку для довкілля:
i) продукту;
ii) виробництва продукту;
iii) використання продукту;
iv) кінцевого видалення продукту;
b) можливість заміни менш забруднювальними процесами або речовинами;
c) масштаби використання;
d) потенційні екологічні переваги або недоліки альтернативних матеріалів або діяльності;
e) прогрес і зміни в наукових знаннях і розумінні проблем;
f) часові рамки для здійснення;
g) соціальні та економічні наслідки.
3. Отже, найліпша екологічна практика для конкретного джерела із часом зазнаватиме змін під впливом технічного прогресу, економічних і соціальних факторів, а також у світлі змін у наукових знаннях і розумінні проблем.


Д о д а т о к IІІ
Керівні принципи розроблення цільових показників і критеріїв якості води


Цільові показники та критерії якості води:
a) ураховують мету підтримання та, у разі необхідності, поліпшення існуючої якості води;
b) спрямовані на скорочення середніх навантажень забруднення (особливо небезпечними речовинами) до визначеного рівня в межах певного періоду часу;
c) ураховують конкретні вимоги до якості води (сира вода для пиття, зрошення тощо);
d) ураховують конкретні вимоги до чутливих й особливо охоронюваних вод і їхнього довкілля, наприклад, озер і запасів підземних вод;
e) установлюються на основі застосування методів екологічної класифікації та хімічних індексів для цілей перевірки в середньостроковому та довгостроковому плані становища стосовно підтримання та поліпшення якості води;
f) ураховують ступінь досягнення цільових показників, а також додаткові захисні заходи, які ґрунтуються на граничних нормах вмісту забруднювачів у скидах, у яких може виникнути потреба в окремих випадках.
17


Д о д а т о к IV
Арбітраж


1. У разі передачі будь-якого спору на арбітражний розгляд згідно з пунктом 2 статті 22 цієї Конвенції сторона або сторони повідомляють секретаріату про предмет арбітражного розгляду та зазначають, зокрема, статті цієї Конвенції, стосовно тлумачення або застосування яких виник спір. Секретаріат перепроваджує отриману інформацію всім Сторонам цієї Конвенції.
2. Арбітражний суд складається з трьох осіб. Як сторона-позивач чи сторони-позивачі, так й інша сторона або інші сторони, які беруть участь у спорі, призначають по одному арбітру, а двоє призначених у такий спосіб арбітрів за взаємною згодою призначають третього арбітра, який виконує функції голови арбітражного суду. Останній не може бути громадянином однієї зі сторін спору й не може мати своїм звичайним місцем проживання територію однієї із цих сторін, не може перебувати в них на службі чи як будь-хто інший мати стосунок до цієї справи.
3. Якщо після закінчення двох місяців після призначення другого арбітра не призначено голови арбітражного суду, то на прохання будь-якої зі сторін спору Виконавчий секретар Європейської економічної комісії призначає його впродовж наступних двох місяців.
4. Якщо одна зі сторін спору не призначає арбітра впродовж двох місяців після отримання прохання, то інша сторона має право повідомити про це Виконавчому секретарю Європейської економічної комісії, який призначає голову арбітражного суду впродовж наступних двох місяців. Після свого призначення голова арбітражного суду звертається до сторони, яка ще не призначила арбітра, з проханням зробити це впродовж двох місяців. Якщо вона не зробить цього протягом цього строку, то голова інформує Виконавчого секретаря Європейської економічної комісії, який призначає цього арбітра протягом наступних двох місяців.
5. Арбітражний суд ухвалює своє рішення згідно з міжнародним правом і положеннями цієї Конвенції.
6. Будь-який арбітражний суд, який створюється згідно з положеннями цього додатка, розробляє власні правила процедури.
7. Рішення арбітражного суду як з процедурних питань, так і з питань суті ухвалюються більшістю голосів його членів.
8. Суд може вживати всіх належних заходів для встановлення фактів.
9. Сторони спору сприяють роботі арбітражного суду й, зокрема, використовуючи всі наявні в їхньому розпорядженні засоби:
a) надають йому всі відповідні документи, умови та інформацію;
18
b) за необхідності надають йому можливість викликати свідків або експертів і заслуховувати їхні показання.
10. Сторони та члени арбітражного суду дотримуються конфіденційності будь-якої інформації, яка отримується ними в конфіденційному порядку в ході розгляду в арбітражному суді.
11. Арбітражний суд може на прохання однієї зі сторін рекомендувати вжити тимчасових заходів захисту.
12. Якщо одна зі сторін спору не з’являється до арбітражного суду або не бере участі в розгляді своєї справи, то інша сторона може просити суд ухвалити своє остаточне рішення. Відсутність однієї зі сторін у суді або неучасть однієї зі сторін у розгляді справи не є перешкодою для розгляду.
13. Арбітражний суд може заслуховувати зустрічні позови, які виникають безпосередньо із сутності спору, та ухвалювати рішення стосовно них.
14. Якщо арбітражний суд не ухвалить іншого рішення, виходячи з конкретних обставин справи, то судові витрати, у тому числі оплата послуг членів суду, сторони спору ділять між собою порівну. Суд реєструє всі свої витрати й надає сторонам остаточний звіт про ці витрати.
15. Будь-яка Сторона цієї Конвенції, яка має в предметі спору інтерес правового характеру й може бути зачеплена в результаті рішення в цій справі, має право взяти участь у розгляді за згодою суду.
16. Арбітражний суд ухвалює своє рішення протягом п’яти місяців після дати свого створення, якщо тільки він не вважатиме за необхідне продовжити цей строк на період, який не перевищує п’яти місяців.
17. Рішення арбітражного суду супроводжується поясненням причин. Його рішення є остаточним та обов’язковим для всіх сторін спору. Арбітражний суд доводить своє рішення до відома сторін спору та секретаріату. Секретаріат надсилає отриману інформацію всім Сторонам цієї Конвенції.
18. Будь-який спір, який може виникнути між сторонами стосовно тлумачення або виконання рішення суду, може бути переданий будь-якою стороною до арбітражного суду, який ухвалив це рішення, або, якщо скористатися послугами останнього неможливо, – до іншого суду, який створюється для цього так само, як і перший.

 

РІШЕННЯ ПІ/1

Поправка до Конвенції про охорону та використання транскордонних водотоків та міжнародних озер

 

Нарада Сторін, висловлюючи тверду впевненість у тому, що співробітництво між державами, які прилягають до транскордонних водотоків та міжнародних озер, сприяє мирові й безпеці та сталому управлінню водними ресурсами й слугує загальному благові; бажаючи сприяти співробітництву в рамках річкових басейнів в усьому світі й ділитися досвідом з іншими регіонами світу; бажаючи через це надати можливість державам, які знаходяться за межами регіону ЄЕК ООН, ставати Сторонами Конвенції, що вже передбачено в інших природоохоронних конвенціях ЄЕК ООН (наприклад, у Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля, та Конвенції про оцінку впливу на навколишнє середовище у транскордонному контексті), а також згідно з Протоколом про цивільну відповідальність та компенсацію за шкоду, завдану транскордонним впливом промислових аварій на транскордонні води, 1. Приймає такі поправки до Конвенції: а) у статті 25 після пункту 2 додати новий пункт такого змісту: «3. Будь-яка держава, не згадана в пункті 2, яка є членом Організації Об'єднаних Націй, може приєднатися до Конвенції за згодою Наради Сторін. У своєму документі про приєднання така держава робить заяву із зазначенням того, що згоду на її приєднання до Конвенції було отримано від Наради Сторін, та зазначає дату отримання згоди. Будь-яке таке прохання про приєднання з боку членів Організації Об'єднаних Націй не розглядається стосовно отримання згоди Наради Сторін доти, доки цей пункт не набере чинності для всіх держав й організацій, які були Сторонами Конвенції етаном на 28 листопада 2003 року». - і відповідним чином змінній нумерацію решти пунктів; Ь) у пункті 3 статті 26 після «зазначених у статті 23» додати «або в пункті 3 статті 25». 2. Закликає Сторони Конвенції якомога скоріше здати на зберігання свої документи про прийняття поправки. 3. Настійно закликає будь-яку державу або організацію, які ратифікують, приймають або затверджують Конвенцію, одночасно ратифікувати, прийняти або затвердити зазначену вище поправку.


2 4. Закликає держави, які знаходяться за межами регіону ЄЕК ООН, зокрема ті, які межують з ним, приєднатися до Конвенції й для цього запитати схвалення Сторін Наради. 5. Пропонує заінтересованим державам •- членам Організації Об'єднаних Націй брати участь у його нарадах як спостерігачі та брати участь у діяльності в рамках програми роботи Конвенції. 6. Пропонує державам, які межують з регіоном ЄЕК ООН, які ще не здійснюють технічного співробітництва й не уклали двосторонніх чи багатосторонніх угод з прибережними державами ■ членами ЄЕК ООН, зробити це без зволікання згідно з положеннями частини II Конвенції.