Два роки тому вони стояли разом на Майдані й разом вірили в Перемогу. До нового парламенту вони пройшли через Революцію Гідності — нові обличчя української політики, громадські діячі, волонтери та вже знані лідери політичних сил національно-демократичного спрямування. Відтоді за два роки в житті країни відбулося дуже багато змін: і позитивних, і негативних, прогнозованих і неочікуваних, трагічних. До справжньої Перемоги, на жаль, ще далеко. Багато розчарувань і не справджених сподівань. Ще більше завдань попереду.

 

Микола ТОМЕНКО, фракція Блоку Петра Порошенка:

 


— Після Майдану відбулося багато змін суспільно-політичного характеру, чого не було раніше, — повага до державної символіки, українських традицій, українізація в толерантному розумінні цього слова. Сьогодні це вже не викликає спротиву, бо люди розуміють: власна держава, тому на Верховній Раді не має висіти зірка. Розмовляти українською вже не соромно. Тобто відбулося приведення формальних ознак української державності до реальних.


Ще одна позитивна тенденція: через різні обставини — Майдан, війна та інших трагічні події — Україна стала реальним геополітичним суб’єктом. Нині Україна вже не є країною, за яку відповідає Росія, вона — самостійний гравець, який може впливати на ситуацію. Ми отримали право знову бути непостійним членом Ради Безпеки ООН і бодай у щоденному режимі можемо висловлювати свою точку зору.


А два найбільші розчарування — це соціально-економічне і антикорупційне. У цих двох напрямах практично не зроблено нічого, і вони послаблюють отой світоглядний і геополітичний позитив. Люди злиденні, в них немає роботи і немає грошей, якість життя знижується — і це відсуває на другий план світоглядні чи геополітичні речі. І попри те, що сьогодні створюємо, здається, вже сьомий орган, який боротиметься з корупцією, реальної боротьби з нею немає. Тобто результати — два на два. Але ті два, які не зроблені, є ключовими. І якщо влада їх не зробить, тоді суспільство дуже критично поставиться до цієї влади і на наступних виборах їй буде дуже важко.


Тетяна ЧОРНОВОЛ, фракція «Народний фронт»:

 


— Сподівання повинні відображати об’єктивну реальність. У цій країні немає свого власного Діда Мороза, який виконує всі бажання. Над кожним треба працювати. За кожен здобуток треба платити ціну і дуже часто дуже високу. Здобутки, так само як і нездобутки — величезні. Перше — фактичне народження української держави. Тому що до цього моменту бути українцем було соромно в своїй країні. Будь-якого українця, який виїжджав за кордон, називали «русским», і він казав: «Да, я русский!». Говорити, що ти українець було соромно, навіть українською розмовляти було соромно. Після Революції Гідності стало модно бути українцем. З’явилися українські прапори у Дніпропетровську, Харкові та на іншій території України. Це досягнення насправді величезне. Вже не кажу про Маріуполь. Пам’ятаю, як я їхала через це місто з українським прапором і підходили місцеві жителі й кричали: «Дякуємо вам!». Ще пару років тому це було неможливо. Мій чоловік -із Донецька, він певний час працював у Маріуполі, й коли я приїжджала — це було антиукраїнське місто. Тепер там тих, хто проти України, теж вистачає, але вони тихіше води. Українська позиція там звучить на повну силу. А те, що модно, навертає байдужих. Це найбільший здобуток, який відбувся. Усе решту треба добувати. Що дуже важко. Бо за все треба платити велику ціну. На жаль, це правда.

 

Ігор ЛУЦЕНКО, фракція «Батьківщина»:

 


— Дуже великих сподівань я й не покладав. Маю на увазі щодо конкретних змін у способі діяльності влади. Революція Гідності ще не завершена, наразі відбувся лише певний її етап. Те, що сталося, — насамперед зміни у свідомості, свідомість справді змінилася. Це початок реального розриву з Росією, процес реальної деколонізації. І режим уже набагато слабший, аніж за Януковича, менш об’єднаний.


Єгор СОБОЛЄВ, фракція «Самопоміч»:

 


— Не справдилися сподівання, які покладалися на лідерів тодішньої опозиції, на людей, які в результаті Революції Гідності стали керівниками держави. Головне прокляття і головна поразка — це змова нинішнього керівництва держави з представниками попередньої влади про те, що держава й надалі є для них бізнесом. Не державна служба, а спосіб ставати ще багатшими. І тому немає іншої Генпрокуратури, тому так само працюють СБУ і МВС, якщо говорити про слідство і протидію корупції. І ніхто не працює по-справжньому з керівників держави над тим, щоб створити нову судову систему, оновити суди, які нині все покривають.


Оксана КОРЧИНСЬКА, Радикальна партія Олега Ляшка:

 


— Природа людська, на жаль, грішна. Тому до влади прийшли не ті хлопці й не ті дівчата, які віддавали своє життя за Україну і були готові віддати своє життя за Батьківщину, а чиновники, які були за кількох старих режимів. Вони гарно й по-європейськи виглядають, говорять патріотичні речі, але це не їх нутро, а політика. Вони в черговий раз одягнули чергові маски. Однак у жодному разі не треба впадати у відчай. Треба вірити, що наша країна обрана Господом Богом для великого майбутнього, і в цьому немає сумнівів. Жодних раціональних моментів, щоб Революція Гідності перемогла, не було. Вона перемогла ірраціонально. А це означає — завдяки Господу Богові.

Потрібно продовжувати боротьбу. І бути переконаним, що в наступному парламенті будуть не люди, котрі одягнули на себе нові суперпатріотичні маски, а справді герої АТО, волонтери, громадські активісти, котрі готові до змін і встоять перед спокусою підкупу, хабарництва. В АТО теж не всі витримали спокуси підкупу. Але є багато людей, які витримали, і вони гідні того, щоб бути в парламенті.


Серед великих плюсів — ми змінилися, суспільство змінилося. Нещодавно я представляла нового начальника госпіталю в Одесі. До Революції Гідності та війни він був звичайний старший офіцер, котрий не мав жодних шансів стати начальником військового госпіталю. Надзвичайно інтелектуально розвинута людина, обов’язкова, не вміє брехати, що взагалі рідкість для системи Міноборони. Свого часу в сектор М в АТО інші відомі генерали та полковники не захотіли їхати начмедами, а він там пробув дві каденції. І коли зайшла мова про розподіл посад, усе-таки міністр вибрав його, а не генералів та чиновників, котрі вважали, що нічого не змінилося. Зміни є, але поки що лише крапкові. А людям хочеться дуже швидких змін. Головне — не впадати у відчай і вірити в свої сили.


Михайло ГОЛОВКО, позафракційний:

 


— Сьогодні перемоги, на жаль, ще немає. Революція Гідності ще не завершена. Бо ідеали її були змарновані, були злиті деякими персонами, які також брали участь у Революції Гідності. На той час ми з ними стояли разом на сцені й говорили, що потрібно всім об’єднатися заради спільної мети — побороти режим Януковича, щоб відбулися системні зміни. Ми думали, що стоїмо за зміни в державі, а вийшло так, що відбулася революція влад — на потоки, на схеми. Їх не цікавили системні зміни в державі, а тому за два роки нічого не змінили. 19 свободівців загинули на Майдані, понад 20 свободівців загинули на фронті, на сході, і тепер не розуміємо: за що були ці жертви? Ми вірили, думали, що реально будуть зміни, а вийшло — революцію роблять романтики, а користуються нею негідники і пройдисвіти. Але, сподіваюся, ця ситуація буде виправлена і всі отримають за заслугами — за обман, за брехню, лицемірство, за те, що обдурили виборців, Майдан, весь український народ. 


Ольга БОГОМОЛЕЦЬ, фракція Блоку Петра Порошенка:

 


— Головна позитивна зміна — це те, що люди завдяки Майдану відчули себе вільними українцями. (Безумовно, не всі. Йдеться про свідому частину нашого суспільства.)

Відбувся певний перелом у свідомості, який об’єднав усіх, незалежно від освіти, рівня доходів, національності і мови спілкування. Об’єднав у боротьбі проти системи, проти корупції, проти поліцейської держави, проти свавілля влади, що відмовлялася жити за Конституцією і визнавати, що Народ є єдиним джерелом влади в державі. Саме Революція Гідності народила Героїв України, котрі безстрашно захищають нашу країну від російських окупантів і терористів. Героїв, для яких Україна — понад усе. І борг перед Батьківщиною змушує їх не боятися градів, гвоздик та іншої пекельної техніки, яку Кремль гонить на нашу землю. Рано чи пізно вони займуть найгідніше місце в українському політикумі та українській історії. Саме вони стануть справжньою політичною елітою України, хоч би як цього комусь не хотілося. А загиблі Герої поповнять пантеон слави українців — перед ними схилятимуть голови наступні покоління нації. Революція Гідності також народила рух волонтерів, рівного якому немає і не було в світі. Революція показала, що не варто сьогодні перебільшувати роль особистості в історії, інколи особистістю стає Народ. Так, у нас недосконала влада, недосконалий парламент, але за два надважкі роки почали з’являтися закони, які в перспективі змінять життя українців у кращий бік. І з’явилися вони саме під тиском суспільства.


Зробити все, як хотілося, — не вийшло. Головне — не названо імена вбивць Небесної Сотні. Усі розслідування більше нагадують імітацію діяльності, спробу приурочити щось до певної дати, а не посадити покидьків, котрі розстрілювали кращих представників України. До влади прийшли надто багато пристосуванців від старої когорти. Ті, проти кого стояв Майдан, прагнуть узяти реванш. У країні йде війна — на виживання, на виснаження, нерівна війна з підступним ворогом. І неможливо передбачити, скільки років вона ще триватиме і скільки часу ми будемо оговтуватися після неї. Одне сказати можна точно — до минулого вороття немає.


Записала Юліана ШЕВЧУК.