У ніч з 13 на 14 листопада, коли столицю Франції сколихнули криваві теракти, в результаті яких більше сотні невинних людей загинули, президент Французької Республіки Франсуа Олланд пообіцяв жорстоко боротися проти тероризму, дотримуючись, однак, своєї політики щодо сирійського питання.


На жаль стримати обіцянку президентові не вдалося: під час Версальського конгресу, що відбувся 16 листопада, Франсуа Олланд заявив про створення альянсу з Російською Федерацією у боротьбі із тероризмом. Що змусило французького президента раптово і кардинально змінити свій курс міжнародної політики і чи стане Україна вкотре жертвою політичних ігор — ці питання залишаються відкритими. На сьогодні можемо тільки констатувати, що події останнього тижня надають шанс Володимиру Путіну змінити статус «ізгоя» на «незамінного помічника», а Башару аль-Асаду залишитись при владі як «єдиній альтернативі Ісламській державі».

 

Розв’язати проблему — і до чортів усі принципи!


Зовсім не дивно, що перші заклики об’єднати свої сили з Росією пролунали саме від проросійських політиків — як Марін Ле Пен, Ніколя Саркозі, Франсуа Фійон та інші. В розмові з президентом, яка відбулася на другий день після терактів, поза іншими пунктами, Саркозі вимагав об’єднану коаліцію проти ІД за участі Росії. «Нашою головною помилкою була відмова від альянсу з Росією», — заявив прем’єр-міністр часів президентства Саркозі пан Фійон на хвилях радіостанції Europe 1. Із такими саме гаслами неодноразово виступала і лідер Національного фронту Марін Ле Пен, повторюючи, як мантру, ідею співпраці з Путіним у кожному інтерв’ю.


До політиків додались і деякі науковці, дослідники та різного роду фахівці, впевнені в тому, що утримують ключ для вирішення проблеми. У вміщеній у безплатній газеті 20 Mіnutes статті, яка вийшла під назвою «Коаліція анти-ІДІЛ у Сирії: альянс з Росією є «найкращим рішенням», заступник директора Фонду стратегічних досліджень Ів Буайє, заявив, що не треба плутати, хто є ворог. «Саме ІДІЛ є головною загрозою, раковою пухлиною, що починає розростатися і яку треба лікувати», — пояснює експерт. «Хто є найнебезпечнішим ворогом для Америки, Росії та Франції? — підхоплює Ален Родьє з французького Центру досліджень з розвідки. — Режим Башара, хоч би яким мерзенним він був, на відміну від ІДІЛ, негайного ризику не представляє».


Звісно, окремі експерти нагадують про роль Кремля у сирійській війні та його справжні цілі, але, на жаль, ці рідкісні голоси губляться у нетрях політичного опортунізму, паніки та бажання якнайшвидше вирішити проблему — і до чортів усі принципи!


Але що з цього приводу думають пересічні французькі громадяни? Якщо вірити опитуванню, проведеному часописом Le Fіgaro, 91% респондентів сприятливо ставиться до включення Росії до коаліції з боротьби з Ісламською державою. «Проблема в тому, що люди бажають помсти. Вони хочуть крові й розраховуватимуть на того, хто пообіцяв «мочити терористів в сортирі». Як пояснити французьким «ватникам», що Путін не зможе розв’язати цю проблему?» — намагається розтлумачити ситуацію «фейсбучний» Друг Бенуа.


«Путін, врятуй!» — тепер просять французи


І правда, якщо почитати коментарі в Інтернеті та соціальних мережах, то остання надія на здоровий глузд і елементарне розуміння геополітики зникає, як сніг під сонцем.

«Росія велика й добре озброєна нація. Це круто, що вона буде з нами співпрацювати щоб зупинити тероризм», — наївно радіє користувач соціальної мережі. «Французи починають потихеньку розуміти, що Путін мав рацію ще з самого початку сирійського конфлікту», — додає інший.


Звичайно, завжди можна думати, що подібні коментарі — справа рук кремлівських тролів, однак не треба вводити себе в оману: подібні ідеї достатньо поширені у французькому суспільстві. Журналістка та філософ Александра Леньель-Лавастин вирішила порозпитувати молодь паризького передмістя Сан-Дені, який днями став театром кривавої спецоперації із затримання терористів, стосовно їх сприйняття останніх подій. У відповідь на запитання щодо жертв терактів, Александра отримала холодну й байдужу реакцію, позбавлену жодного співчуття. Проте вона помітили жваву реакцію, коли мова зайшла про Путіна. «Путін — класний пацан, тільки він зможе нас врятувати!» — заявили молодики.


Як на політичному рівні, так і в суспільстві переважає егоїстичний інстинкт самозбереження за будь-яку ціну. «Люди готові співпрацювати навіть і з дияволом, аби позбавитися тероризму», — пояснює цей феномен «Голосу України» російська дисидентка та есеїст Галина Аккерман.


Попри всі обіцянки та намагання дотримуватися принципів Франсуа Олланд залишається звичайним політиком зі своїми інтересами, адже незабаром регіональні вибори, і треба показати народові, що президент зробив усе від нього залежне, аби захистити країну від терористичної загрози.


Хочеться все-таки зберегти надію, що повернення Путіна на міжнародну арену не стане для України початком здачі її інтересів. «Цілком можливо співпрацювати з Росією із сирійського питання і не поступатися щодо українського», — зауважує Галина Аккерман. «Це два зовсім різні питання, над якими Франція повинна працювати окремо».


Після оголошення перемир’я французькі медіа вже майже не цікавляться подіями на Донбасі, та й Україною взагалі. І якщо французам треба буде обирати між своєю власною безпекою, хоч би яка химерна вона була, та інтересами чужої і часто незрозумілої для них держави, то вибір буде не на користь України. На жаль, такі є жорсткі закони світу, в якому ми живемо: одна трагедія замінює іншу, а своя сорочка завжди залишається ближчою до тіла.


Париж.