Життя показало, що надання субсидій незаможним верствам населення належно не спрацювало. Я вважаю, що в повідомленнях про платежі не треба лякати споживачів захмарними сумами, значну частку яких держава згодна взяти на себе, звичайно, на прохання платника. Тут річ не тільки у принизливому простяганні руки до держави, а й у непотрібному й бюрократичному обігу коштів.
На мій погляд, у повідомленнях мають бути суми, які належить внести. Для того щоб вони відповідали матеріальним можливостям платника, потрібні диференційовані тарифи за категорією платника. Споживачів я пропоную поділити на такі соціальні категорії.
Перша категорія із тарифом 10% вартості послуг — незаможні сім’ї, які мають найменший місячний дохід: мінімальну пенсію чи мінімальну заробітну плату або зовсім не мають постійного доходу (на сьогодні до 1 710 грн.);
Друга (30%) — малозаможні сім’ї, які, зокрема, мають на утриманні дітей, а місячний дохід не перевищує п’яти прожиткових мінімумів (на сьогодні 1 710 — 5 880 грн.);
Третя (60%) — середньозаможні сім’ї з місячним доходом від п’яти до десяти прожиткових мінімумів (на сьогодні 5 880 — 11 760 грн.);
Четверта (100%) — заможні сім’ї із місячним доходом понад десять прожиткових мінімумів (на сьогодні понад 11 760 грн.).
Розподілом за категоріями я пропоную зайнятися органам соціального захисту населення, які користуються офіційними даними. Особисте звернення громадян має бути зайвим.
Для обрахунків комунальних послуг обов’язковою умовою має бути наявність лічильників. То нонсенс, що допускається споживання без лічильника, це не націлює на економне споживання.
Вартість послуг слід визначати з нормативів ЖКП. Надані потрібно компенсувати з державного бюджету (замість нинішніх субсидій).
Завдання держави — дбати про підвищення рівня заможності громадян, а отже — зменшення витрат з бюджету.
Василь ШПАРИК, ветеран-фронтовик Другої світової війни.
Львів.
Мал. Миколи КАПУСТИ.
