Незабаром Верховна Рада України відповідно до закону про декомунізацію має ухвалити рішення про перейменування Кіровограда. І це, вірогідно, станеться всупереч висловленій на місцевому опитувані думці, хоч і меншості (зважаючи на низьку явку), його жителів, що підтримали одну з історичних назв цього міста — Єлисаветград, яка, проте, має виразне колоніальне звучання й тому не сприймається українським загалом.
Увага всього українського суспільства до цього питання цілком закономірна, оскільки Кіровоград є одним із великих міст України й головним містом регіону, в якому розташований географічний центр нашої держави. Але до сьогодні не вироблено єдиної оригінальної назви, яка б об’єднала навколо себе опонентів старих назв царських і радянських часів і яка була б гідною цього славного міста та його жителів. Пропоновані найчастіше варіанти Інгульськ та Златопіль видаються вельми надуманими й не подобаються більшості населення Кіровограда.
Отже, нашим парламентаріям, щоб з честю вийти з означеної ситуації, доведеться ухвалювати виважене рішення, компромісне до побажань різних груп громадськості. І запропонувати таку нову назву, яка б найменше відрізнялася від попередньої, не вимагаючи від жителів перейменованого міста великих зусиль для звикання до неї. Очевидно також, що нова назва має викликати певні асоціації з його історією.
Що має бути враховано найперше під час пошуку нової оптимальної назви Кіровограда? Треба, щоб нова назва, як і теперішня, починалася на «К», мала три відкриті (тобто ті, що закінчуються голосним звуком) склади і закінчувалася на «-град». Частка «-град» уже усталена в нашій мові й надає назві міста піднесеного звучання. І мешканцям міста, яке має в своїй назві цю частку, безперечно, некомфортно буде надалі не використовувати у своєму загальному імені слова із закінченням «-градці». Саме тому не сприймаються більшістю кіровоградців такі назви, як Златопіль та Інгульськ. Але і назва Єлисаветград, маючи неприродний для нашої мови збіг «тг», є достатньо важкою для вимови, що, безперечно, є її слабкою стороною.
Отже, визначивши мовні параметри нової назви Кіровограда, звернемося до її смислового, асоціативного значення. І врахуємо, що серед пропонованих нових назв цього міста є Козацький, що закономірно, адже козаки міцно і безпосередньо пов’язані з історією Кіровограда і Кіровоградщини, будучи першими осілими поселенцями на цих землях. Але ця назва зовсім не подібна до нинішньої і тому не може бути популярною серед кіровоградців.
Однак коли слово, від якої її утворено, — «козак» — поєднати з часткою «-град», то вийде Козакоград, що є максимально подібним до Кіровограда. І, як видається, кіровоградцям набагато легше почати називати себе козакоградцями, ніж єлисаветградцями чи інгульцями або златопільцями.
На користь назви Козакоград свідчить і те, що вона увічнює козацтво — явище української історії, яке позитивно сприймається загалом усіма нашими громадянами незалежно від місця їх проживання, мовних, політичних та інших уподобань. Тож ця назва, на відміну від царської або радянської, не роз’єднуватиме, а об’єднуватиме наше суспільство. Відтак звичними будуть і нові назви нинішньої Кіровоградщини — Козакоградська область, Козакоградщина. Адже жителі цього регіону загалом і донині зберігають справжню козацьку вдачу, що дісталася їм від прапрадідів.
Київ.
Фотоетюд Андрія НЕСТЕРЕНКА.
