На Херсонщині завершили збирати квітковий врожай. Щоправда, красива пурпурова квітка не тільки окові приємна. Адже це — сафлор, з давніх-давен знаний «конкурент» соняшнику. З нього ще в древній Індії отримували фарбу, якою тодішні модниці фарбували у яскраві рожеві, червоні та пурпурові кольори свої сарі. Та й олія з нього не проста, а цілюща: знижує рівень холестерину, чистить судини. Хоча для аграріїв степового півдня України важливо те, що сафлор не виснажує землю, як соняшник, і не потребує поливу для гарних врожаїв.

 

До того ж він сам є гарним попередником для озимих культур, та ще й шкідники цю колючку не їдять. А от сільськогосподарські виробники її вже «розкуштували» добре. Ще сім років тому у Таврії починали з кількох дослідних ділянок на базі Інституту зрошуваного землеробства та держпідприємства «Асканійське». А нині площі сафлору становлять 1,2 тисячі гектарів. І збільшуватимуться надалі, бо вигідно.

Рекорди пурпурової квітки

— Науково-виробнича фірма при Херсонському державному аграрному університеті висадила навесні сафлор на сотні гектарів богарних земель біля селища Приозерне. Рік на дощі видався щедрим, як ніколи, тож і врожай маємо рекордний — 11,4 центнера з гектара. А витрати окуповуються у разі отримання чотирьох центнерів з гектара! — задоволений проректор ХДАУ з наукової роботи, доктор сільськогосподарських наук Михайло Федорчук. — Покупців на зібране насіння шукати довго також не довелося — бізнесмени все «з руками відірвали».
За прогнозами експертів Херсонського державного аграрного університету, найближчими роками сафлор в області «відвоює» від 5 до 10 відсотків площ, які нині відведено під соняшник. А за збереження на світовому ринку нинішньої цінової кон’юнктури у майбутньому сафлору сіятимуть стільки, скільки й соняшника.

Платимо, як за чуже

Здавалося б, сафлор відтепер «крокує» Україною переможною ходою. Окрім Херсонщини, його квітки-вогники миготять на ланах Миколаївщини, Запоріжжя та Кіровоградщини. У степовому Криму до сафлору тільки придивлялися, але після анексії та припинення постачання дніпровської води на зрошення кинулися його висаджувати, наростивши площі до трьохсот гектарів. Та вигода від вирощування перспективної культури для українців поки що залишається суто економічною: зібрали врожай, вивезли його на експорт, отримали «свіжу копійчину» і заспокоїлися. Але ж для вітчизняних споживачів цілюща сафлорова олія залишається хтозна-якою дивиною.
В аптеках чи магазинах продуктів для здоров’я крихітні пляшечки з сафлоровою олією можна побачити вкрай рідко, і привозять їх переважно з Західної Європи. А відтак, за продукт переробки зібраного в Україні врожаю українці переплачуватимуть, доки ми не навчимося переробляти його на місці. Та поки що все гальмує наше хронічне безгрошів’я: обладнання для виробництва соняшникової олії під переробку сафлору не годиться, бо там є свої технологічні тонкощі й відмінності. А імпортний комплекс для таких цілей коштує від мільйона доларів, яких аграріям зараз просто годі відшукати. От і виходить, що за 1,2 тисячі гектарів сафлору на окремо взятій Херсонщині немає жодного підприємства з його переробки. Ланцюжок виробник—споживач розірвано, і цей розрив не на користь національній економіці.

Херсонська область.