Вельмишановний пане Президенте!

 


Щиро радий Вашому указу 641/2015 «Про проголошення 2016 року Роком англійської мови в Україні». Шкода, що таких указів не було в час мого школярства та студентства — тоді видавалися укази про посилене, поглиблене вивчення лише російської мови. Тож так сталося, що ні тоді, ні тепер керівництво чомусь не хоче бачити упослідженого стану української мови і не усвідомлює нагальної необхідності допомагати саме їй.


Виходить, що ми підтримуємо, надаємо перевагу мові, яка протягом віків розповсюджувалася по всьому світу і тепер панує на всіх континентах, при тому ніби забули про мову власної країни — українську, яку віками нищила Російська імперія, тож вона й досі залишається упослідженою і зневаженою, хоч за законом має статус державної.


Але ж той її статус порушує і уряд, і Верховна Рада, призначаючи міністрів і чиновників, які за законом зобов’язані знати, та не знають, а головне, і не хочуть знати української мови, демонструючи тим зневагу і до законів, і до народу, на благо якого повинні працювати.


Постає закономірне запитання, якщо до мови з такою зневагою ставиться найвище керівництво, то як до неї ставитиметься підлегла йому чиновницька братія? Якщо керівники країни нехтують законами держави, то чому народ має бути законослухняним?


Нині рідне слово має мізерні проценти використання в засобах масової інформації — на телебаченні, радіо, у пресі, Інтернеті, у виданні книг, в армії, у сфері бізнесу й обслуговування, а також у більшості великих міст, крім західних, і в побуті.


Щоб солов’їній піднятися до статусу справді державної, треба звільнити всіх міністрів і чиновників, які не володіють державною мовою, чим сприяють подальшій русифікації, бо їхні підлеглі мусять з ними спілкуватися і готувати документи російською. А ще створити державний орган із широкими повноваженнями, що відповідатиме за стан української мови як державної, та підписати указ «Про оголошення 2016 року Роком повернення Україні української мови».


Пропоную скласти програму на 5—10 років з планом конкретних дій щодо повернення Україні української мови. Щоб, врешті-решт, кожен українець у себе вдома припинив почуватися як за кордоном, а перебував у комфортному для нього рідномовному середовищі.


Українці нікого не збираються насильно українізувати. Протягом віків царський і радянський окупаційні режими видали майже півтисячі законів, публічних і таємних указів, постанов, рішень, спрямованих на приниження, витіснення, заборону, знищення материнського слова. Тож тепер ми лише хочемо повернути собі те, що у нас віками по-злодійськи крали.


Олександр Мельник, художник.


Київ.