Узимку постійно болить голова: за які кошти зігрітися? Потрібні дрова й хоч дещиця вугілля, які дорогі й звичайному селянинові не по кишені. Причіп порубаних дров коштує три з половиною тисячі гривень, тонна вугілля — стільки само, два балони зрідженого газу — сімсот гривень. Усього на опалювальний сезон потрібно понад вісім тисяч гривень. Де їх узяти?! Заощаджувати? Та хто навчить як, коли навіть після «липових» індексацій і підвищень пенсія не набирає півтори тисячі. А ціни зростають погодинно: на цукор, рис, олію. Колись копійчана тюлька тепер коштує з півсотні гривень. Таких непомірних цін на картоплю, капусту і цибулю з морквою, без яких борщу не зварити, годі й пригадати. Тут не до жиру! Отож нишпориш, шукаєш не що краще, а що дешевше. Не всі прописані ліки по кишені. А топити й варити потрібно щодня.
Колись дозволяли собі вмикати обігрівачі, а тепер — за нинішніх тарифів на електроенергію — кожен кіловат на обліку. У тих, хто користується газом, ситуація не ліпша — ціни кусаються. Куди не кинь — і клин. А виживати треба. Єдина надія — субсидія. За словами прем’єра, це справжнє щастя. Арсеній Петрович, як поведе мову про неї, аж сяє. Мовляв, яке це благоденство для українців. Здається, його аж завидки беруть і він ладен поміняти свою прем’єрську зарплату на нашу субсидію.
А насправді, вона доброго слова не варта. Бодай би усім нашим можновладцям, які її придумали, мати стільки гараздів, скільки отих жалюгідних виплат, якими нам ще й докоряють. Ці кабмінівські щедроти — що мертвому припарка.
Уряд подає субсидію з таким виглядом, що маємо бути сім разів вдячні за неї. Насправді це ганьба для нашої держави, показник злиднів, до яких доведені люди. Нашим керманичам слід не хизуватися балаканиною про реформи, корупцію та війну, а шукати конкретні шляхи до миру, зростання економіки й заможності народу, надавати роботу, гідну зарплату, заслужені пенсії та реальну соціальну допомогу...
Деріївка
Онуфріївського району
Кіровоградської області.
