У столичному «Мистецькому Арсеналі» відкрилася ретроспективна виставка Марії Приймаченко — художниці, яка змогла перенести на папір власну, не схожу на інші, реальність: небачену, дивовижну, а ще незбагненну і неповторну. Може, тому виставка так і називається «Неосяжне».

«Ми про таку виставку мріяли, але не мріяли про такий її масштаб», — зізналася під час відкриття директор комплексу Наталя Заболотна. Загалом для огляду тут представлено понад три сотні творів видатної мисткині, а на відкриття завітало щонайменше три тисячі відвідувачів.
Коли дивишся на роботи Приймаченко, важко повірити в те, що їх створила сільська жінка, яка мала проблеми зі здоров’ям, при цьому повинна була обробляти город, поратися по господарству тощо. Одне слово, проживати буденне сільське життя. Вона ж натомість створила свій Космос, куди помістила бачену лише нею строкатість світу. Марія Приймаченко фактично прожила цілу епоху. Вона народилася ще до революції, пережила дві війни, бачила голодомор, над її Поліссям прокотився Чорнобиль. Це все XX століття, і на перший погляд здається, що вона цілком радянська людина, але коли придивляєшся до картин, то з’являється й інший ракурс. Приміром, на виставці є картина «Звірі судяться». Датована вона 1937 роком. На ній зображено трьох і це викликає деякі асоціації. Ще одна робота підписана «Собачка Ада не боїться гада». До речі, про підписи до картин, що їх залишала майстриня, можна говорити дуже багато. Хоч і писала Марія Приймаченко з помилками, ці підписи дуже влучні, інколи навіть в’їдливі й саркастичні або ж просто дотепні.
—За умов, коли мистецтво було перетворено на засіб пропаганди і виховання «нової людини», мистецький феномен Марії Приймаченко для нас все ще залишається незбагненною таємницею, каже директор Музею декоративного мистецтва, роботи із фондів якого чи не найбільше представлені на виставці, Адріана Вялець.
Вона також із прикрістю констатувала, що 97 відсотків художніх творів, що є нашим національним надбанням, нині не доступні для огляду широкому загалу. Через брак виставкових площ їх просто зберігають у фондах музеїв.
Хай там як, а ця виставка відбулася. Переважно це твори із Музею декоративного мистецтва, решту збирали в інших музеях та з приватних колекцій. Насправді досі достеменно невідома кількість створених Марією Приймаченко робіт, бо ця проста сільська жінка жила і творила в селі, часто свої роботи дарувала. А після того як 1961 року їй було присуджено премію імені Тараса Шевченка, до Марії Приймаченко потягнулися колекціонери, і роботи швидко розходилися по світу. Не обійшлося й без зовсім прикрих випадків. Так, 2006 року родинний музей Приймаченків у її рідному селі було зухвало пограбовано. Зловмисники винесли тоді понад 100 творів. Проте ні картин, ні зловмисників правоохоронці так і не знайшли, а родина ще й досі оговтується від шоку, бо лише щасливий збіг обставин врятував їх тоді від найгіршого.
Були також й інші інциденти. Так, одну з робіт фактично сплагувала фінська художниця. Картина мала неабиякий успіх у неї на батьківщині, навіть певний час була перенесена на фюзеляжі літаків фінських міжнародних авіаліній і в такий спосіб презентувала цю країну за кордоном. Коли ж про це дізналися працівники нашого Музею декоративного мистецтва, а цей твір і всі документи на нього розміщені саме тут, вони надіслали протест до Фінляндії.
Проте, як розповіла директор музею Адріана Вялець, до них надійшов лише лист-вибачення, а всі їхні спроби і наполягання отримати компенсацію за використання твору мистецтва поки що закінчилися нічим.

 

 

 

На знімку: фоторепродукція одного з експонатів виставки.

Фото Олександра КЛИМЕНКА.