Наприкінці лютого в Луцьку відбувся міжнародний семінар «Шляхи підвищення ефективності використання меліорованих земель у Волинській області». Проблема для регіону надзвичайно актуальна: кожен третій гектар сільгоспугідь в області розташований на осушених землях, а в північних районах їх частка сягає 70 відсотків.
Тема аж кричить, бо на значних площах унаслідок поганої роботи меліоративних мереж сільгоспугіддя підтоплюються, а понад 40 тисяч гектарів відвойованих у боліт земель облогують, заростають чагарниками, горять. За останні роки не було жодного літа, щоб на Волині не палали торфовища. На ядучий попіл перетворюються особливо цінні ґрунти, на створення яких природа витратила тисячоліття. Ідеться не про один-два, а про сотні гектарів.

Горить не торф, а наше майбутнє

І така ситуація з використанням осушених земель на Волині майже усюди. Чого лише вартує розташована неподалік Згоран Верхньоприп’ятська осушувальна система площею понад 25 тисяч гектарів. Збудована в 1970—1980-х роках за найсучаснішими технологіями, вона навіть передбачала перекачування в засушливий період води із Західного Бугу в Прип’ять. Для цього звели потужну насосну станцію, проклали кілька кілометрів забетонованого русла, а ще пробурили майже сотню артезіанських свердловин. Тобто думали не лише про осушення, а й про зволоження у разі посухи. Сьогодні ж земля довкіл майже не використовується, а на колись величезному заболоченому масиві, який підживлював і річку Прип’ять, і артезіанські горизонти, з котрих бере свою силу красень Світязь, минулого літа більше місяця не могли загасити пожежі на торфовищах.
Цієї теми не раз торкалися і на семінарі. Виступаючи на ньому, професор, завкафедри ботаніки та садово-паркового господарства Східноєвропейського університету ім. Лесі Українки, доктор сільськогосподарських наук Михайло Шевчук теж порушив проблему необхідності зволоження осушених земель у період маловоддя.
— Там, де рівень ґрунтових вод низький і торф вигоряє, ми отримуємо, по суті, отруйне поле, де рН 10—12 (ґрунт з надзвичайно високим показником лужності. — Авт.). Практично десятиліття там нічого не ростиме. В Україні дослідження в цьому напрямку не проводяться. Російські ж вчені кажуть: для того, щоб ввести в сільськогосподарський обіг ці землі, потрібно щонайменше 8—10 років. Водночас при належному догляді на торф’яниках можна отримувати рекордні врожаї: по 1200 центнерів моркви з гектара, 400 — картоплі, 100 і більше центнерів зерна кукурудзи....
— Кожен ґрунт прагне в природі до свого зрівноваженого стану, — зауважив директор Волинської філії державного Інституту охорони ґрунтів України, кандидат сільськогосподарських наук Микола Зінчук. — Ми кричимо: зростає кислотність ґрунтів. Пам’ятаймо: нічого саме по собі не відбувається. У період хімізації по 30 тисяч гектарів щороку в області вапнували. Штучно піднімали рівень pH для того, що збільшити врожайність. Підняли. Сьогодні не робимо вапнування, і ці ґрунти просто повертаються у свій природний стан.
— З точку зору збереження ґрунтового покриву для наших нащадків буде набагато краще його не чіпати, якщо немає коштів, — вважає вчений. — Зрозуміло, що осушені землі вже порушені, саме прокладання каналів означає втручання в природний процес. Якби ці землі так і залишалися перезволоженими, вони ще б зберігалися мільйони років у такому стані і колись би стали якимсь ресурсом для наших нащадків. А сьогодні залишили їх бездоглядними, поламали гідроспоруди, шлюзи. І наше Полісся, яке завжди було перезволожене, має вже іншу проблему: не вистачає води. Торфи в усіх районах горять. Це на десятиліття втрачені землі. Ось головна біда.

Білоруси грошей на меліорацію не шкодують, а в Нідерландах воду бережуть

Учасники семінару мали змогу ознайомитися з особливостями управління осушувальними системами в Нідерландах та Республіці Білорусь. Цікаво, що в обох країнах за внутрігосподарськими меліоративними системами доглядають власники землі: в Нідерландах — фермери, в Білорусі — колективні сільгосппідприємства. В Україні ж кілька років тому їх майже силоміць передали на баланс сільських рад. Що з цього вийшло, видно зі смуг чагарників, котрі ростуть над замуленими каналами, які вже давно не виконують свої функції. Та й на що могли розраховувати ініціатори ідеї, коли сільські ради не мають ні техніки, ні спеціалістів, ні коштів для проведення робіт з догляду за меліоративними системами.
Нідерланди — невелика країна, але при цьому їй вдається бути відомим у світі експортером сільгосппродукції. Про досвід країни, половина території якої розташована нижче рівня моря, учасникам семінару розповів менеджер проектів компанії «Асасіа Water» Яуке Вельстер:
— Якби в Нідерландах перестали відкачувати воду, на місці країни було б море. Наші осушені землі за складом або торф’янисті, або глинисті. Ми покращили ці землі шляхом використання гончарного дренажу. Вирощуємо на них картоплю, особливо насіннєву. В сівозміну вводимо цукрові буряки, пшеницю і моркву. Тобто картоплю вирощуємо кожен третій або четвертий рік. На глинистих ґрунтах вирощуємо зернові, а також використовуємо їх як пасовища. На деяких площах ґрунтові води — на глибині 30 сантиметрів, тобто вони дуже високі.
Але в засушливі періоди є загроза, що той торф колись може загорітися і відбудеться просідання землі, тому намагаємося зробити ці території якомога вологішими. Використовуємо гончарний дренаж. Водночас у вологий період ним відводимо зайву воду. На глинистих ґрунтах ефективно зарекомендувала себе система водостоків — невеликих каналів.
Маємо проблему із засухами. Вирішуємо її, роблячи запаси води взимку. Більшість осушених земель отримують воду з ріки Рейн.

Який догляд, така і віддача

Зовсім інша ситуація з використанням меліорованих земель на Волині. Так, з мільйона 67 тисяч тонн зібраного торік в області зерна лише 100 тисяч тонн вирощено на цих землях. Нагадаємо: вони займають третину всіх сільгоспугідь. Яка причина такої малої віддачі меліорованих земель? Про це йшлося в доповіді директора департаменту агропромислового розвитку ОДА Юрія Горбенка:
— Створена більше тридцяти років тому осушувальна система практично вийшла з ладу, і з 1991-го по 2011 рік на цих землях ніякої роботи не проводилося. Коли були колгоспи, вони утримували меліоративну мережу. Після реформування вона залишилася без господаря. І тільки в останні роки ми до цієї проблеми повернулися. З 2011-го по 2013-й за рахунок коштів державного бюджету було очищено від мулу і звільнено від чагарників 526 кілометрів каналів внутрігосподарської мережі. В 2011 році було вкладено в меліорацію 2,876 мільйона гривень, в 2012-му — три мільйони, в 2013-му — майже вісім мільйонів. В 2014—2015 роках такі роботи за рахунок державних коштів не проводилися, а в незначних обсягах виконувалися за рахунок районних і сільських бюджетів, окремих господарів.
У Нідерландах і Білорусі внутрігосподарські меліоративні мережі утримуються за рахунок землекористувачів. Ми також над цим працюємо. Зараз координуємо свою роботу з обласним управлінням водних ресурсів, підтримуємо їхню пропозицію передати внутрігосподарські мережі у відповідальність тим сільгоспвиробникам, які обробляють на тих територіях землю. Адже сьогодні з майже 14 тисяч кілометрів меліоративних внутрігосподарських мереж близько 12 тисяч кілометрів замулені і неефективно працюють.
Та попри невтішну ситуацію на осушувальних системах оптимізму українським аграріям втрачати не варто, переконаний експерт з питань фінансування та виконання проектів проекту «Підтримка політики регіонального розвитку в Україні» Бернар Вендел.
— Ваш проект закладає основу для майбутнього розвитку регіону, — вважає фахівець. — Особливо важливе те, що ви робите в справі інформування населення, насамперед молоді. Завдяки цьому ви отримаєте врешті-решт справжніх землевласників. Але, щоб думати про майбутнє, вже зараз потрібно передбачати, що буде, коли завершиться цей проект. Переконаний: ви знайдете правильне рішення.
Авторитетний гість дав зрозуміти: вирішення проблеми залежить насамперед від самих українців, постійно розраховувати на допомогу країн ЄС не потрібно. Слід самим виявляти ініціативу.
Враховуючи ж прогресуючу задушливість клімату та історично високе обводнення Волині, відновлення ефективності використання осушувальних систем регіону є стратегічним завданням держави, потужним фактором її продовольчої безпеки в майбутньому. Дбати про це потрібно вже сьогодні, бо завтра може бути пізно. Для заохочення ж сучасних меліораторів добре було б встановити приз імені Федора Куська, хуторянина, який щодня дбав про родючість своєї ниви.

Волинська область.

Довідка

Проектом «Відновлення меліоративної мережі для сприяння економічному зростанню сільських територій Волинської області», який впроваджується у восьми сільських радах Ковельського і Ратнівського районів за підтримки ЄС, передбачено відновлення 240 кілометрів меліоративних каналів. Роботи вже виконані на 80 кілометрах і триватимуть по вересень 2016 року. Бюджет проекту — 1,46 мільйона євро. З них внесок Євросоюзу становить 1,17 мільйона євро, або 80 відсотків загальної вартості проекту, 20 відсотків — співфінансування з обласного бюджету.

 

 

На знімку: синоптики знову прогнозують засушливе літо. Реагуючи на їхні застереження, працівники Ковельського міжрайонного управління водного господарства продовжують роботу з акумуляції води. Цими днями вони встановили шандори (затворні щити) на гідроспорудах магістрального каналу МК-1 (річка Дурниця) Кричевичівської осушувальної системи.

Фото надане Ковельським МУВГ.