Провідна солістка Харківського національного театру опери та балету ім. М. Лисенка, володарка неповторного чуттєвого, сповненого соковитих обертонів мецо-сопрано і актриса великих можливостей народна артистка України Олена Романенко (на знімку) святкує ювілей.

Нині єдина в трупі актриса, ровесниця тієї доби харківської опери, яку впору назвати «театром Володимира Лукашова», вона (разом з партнерами — Миколою Ковалем та Володимиром Болдирєвим) — законодавець високого академізму виконавства та гри, хранитель сценічної культури майстрів-попередників.

Cеред співаків, поруч з якими Олені пощастило починати свій шлях, були народні артисти СРСР Любов Попова, Микола Манойло, Євген Червонюк. Як недосяжно високу планку сценічного існування згадує понині актриса відчайдуха-широку натуру Червонюка, який, граючи Годунова, в сцені смерті котився зі сходів на авансцену, щоразу наче забуваючи про своє фронтове каліцтво.

Гадаю, що схоже відчуття високого польоту та водночас «сальто-мортале» в ім’я мистецтва переживає вже сорок років на оперній сцені і Олена Романенко. Трагічно-відчайдушними, люблячими, авантюрно-рішучими є всі головні героїні Олени: Кармен, Амнеріс, Любаша, Даліла... До речі, більшість з них були створені у співдружності з режисером-учителем В. Лукашовим, а остання — з його ученицею Іриною Нестеренко. Тож спадкоємність традицій прослідковується і на сучасному етапі творчості актриси.

У ролях гордої севільянки Кармен, дочки фараона Амнеріс, циганки Маддалєни Олена тріумфально виступала перед глядачами з Німеччини, Іспанії, Франції, Голандії. А в образі однієї з найулюбленіших своїх героїнь Любаші колись, зовсім молодою, ризикнула постати перед самим Іваном Козловським. Як співачці та актрисі їй підвладні оперні партії світової слави — французької та італійської шкіл, і російська класика. Так, Олена замолоду грала бешкетливу, але далеко не порожню Ольгу з «Євгенія Онєгіна», задумливу Поліну і стилізовану пастушку в інтермедії з «Пікової дами», де нині в оригінальній концепції грає фатальну стару Графиню.

Так сталося, що вперше в українській опері Романенко вийшла на сцену з благословення того ж таки Є. Червонюка. Всупереч усталеній традиції струнка двадцятирічна Одарка родом з Донеччини завзято «торочила» свою лінію у всім відомих жанрових куплетах, вправно ставила руки в боки як справжня запорозька господиня чи давала прочухана кочергою самому народному артистові Радянського Союзу! І сьогодні актриса грає цю роль, в якій поруч з нею блискучий «ментальний» Карась сучасності — Михайло Олейник. Згодом після Одарки до ролей національного репертуару додалися у Романенко гранично різні Евжені зі «Свата мимоволі» В. Губаренка (за творами Г. Квітки-Основ’яненка) і трагічна дружина Тараса Бульби, Настя, з опери М. Лисенка.

В усіх сценічних витворах Олени Романенко є притаманні їй і в житті чарівливість, магія особистості. Просто виявляється, що ці вроджені та набуті риси теж підлягають «гримуванню» в ролях. Гадаю, самій актрисі ближчою є Любаша з «Царевої нареченої», але ж і в артистичній у повсякденні Кармен тече кров Олени Романенко. Хто зна... Може, тому так віриш її Кармен саме в той момент, коли вона лишається на самоті з картами, що віщують загибель, а ще — тоді, коли з видихом «Ескамільйо!», мов з іменем кохання на вустах, волелюбна циганка круто розвертається і кидається на ніж Хозе...

По праву зберігача традицій і водночас їх законодавця нині Олена Романенко також є викладачем університету мистецтв, де дбайливо і відповідально готує молоду зміну вокалістів. У цій іпостасі Олена Вікторівна залишається такою само творчою особистістю, як і на сцені. Гарно так усміхаючись, каже, що навчаючи, продовжує навчатися і сама.

 

Харків.

Фото Олександра Чепалова.