Так назвали виставку робіт макіївчанина Петра Степаненка, відкриту у Донецькій обласній бібліотеці ім. Крупської.

З Петром Дмитровичем (на знімку), надзвичайно скромним, делікатним, ввічливим та дуже працьовитим, я знайомий вже не один десяток років, тому з великим задоволенням хочеться представити його читачам «Голосу України». Ще коли вперше він приніс до «Радянської Донеччини» свої роботи, мене вразили твердість руки, чіткість ліній, грамотний малюнок.

А починалось усе із захоплення малюванням у школі, потім — армійські зарисовки, перші публікації в пресі. Після цього він був підземним електрослюсарем на шахті. Та кожну вільну хвилину малював. Петро Дмитрович із гордістю зберігає саморобні блокнотики, які брав із собою під землю, де робив начерки трудових буднів друзів-гірників. Укриті вугільним пилом, підмочені шахтною водою, вони давали матеріал для майбутніх, більш досконалих робіт, що згодом прикрашали сторінки газет чи виставкові експозиції. Ще в армії молодший сержант почав писати і замітки, літературні етюди, а все, що не передавала проза, висловлював поетичним рядком. Отакий багатостаночник...

Окрім численних замальовок із життя шахтарського, значне місце в альбомах відведено приморському селищу Урзуф. Звідти родом його чарівна дружина Світлана, і кожну відпустку він проводив там, а після виходу на пенсію і взагалі все літо, доки того потребують городні справи.

Петро просто закоханий в Урзуф. До 230-річчя села підготував добірку малюнків, акварелей, віршів, заміток, з яких склалася солідна, у півтори сотні сторінок, книжка «Урзуф — мое вдохновение». Вийшла вона завдяки підтримці голови селищної ради Анатолія Аврамова у видавництві «Приазовский рабочий».

Тож на вернісажі відбулася і презентація цього альбому. Голова творчого об’єднання «Натхнення» народний художник України Олексій Поляков привітав митця, побажав здійснення заповітної мрії — виходу альбому про рідну Макіївку, та надії, що керівництву великого міста це буде під силу...

Микола КАПУСТА, земляк іменинника.

Фото автора.