77-річний Володимир Євтух (на знімку) із селища Млинів на Рівненщині — людина унікальна. Бог наділив його музичними здібностями, і їх Володимир Юхимович достойно примножив: створив п’ять хорів, які отримали звання народного! Зрештою, справа не в кількості, а в тій духовно-пісенній місії, яку здійснив Володимир Євтух за більш як піввіку своєї діяльності на теренах культури.
— Першим колективом, який я привів до звання народного, — згадує млинівчанин, — стала капела, створена в селі Острожець. — У її складі — 44 особи. У репертуарі — до ста пісень, і майже всі українські. У 1970-х роках ця капела де тільки не була з концертами!.. Лиш за кордон нас тоді не пускали... Тепер, уже на пенсії, створив капелу, суто чоловічу, зі ставкою в репертуарі на козацькі пісні. Торік вона також отримала звання народної й успішно підтверджує його.
Володимир Юхимович Євтух — автор пісні «Цілуйте матір на прощання», пік слави якої припав на 1980-90-ті роки і яку взяло в репертуар до десятка колективів та виконавців.
— Народженню пісні передувало дві драми: творча і життєва, — каже автор мелодії та слів. — Було таке, що я спалив нотник із двома десятками своїх пісень. Спалив свідомо, бо побачив в них надмірне оспівування радянщини. Це в словах. А от за музикою потім дещо шкодував, бо вона не така вже й погана була. Затим кілька літ — творча криза. Жодної пісні... І раптом помирає мама. Почуття після цієї втрати й народили в мені «Цілуйте матір на прощання» — як заповіт для всіх, щоб за життя шанували батьків. Пісню на Рівненщині підхопили декілька хорів та ансамблів. Вона почала звучати по Україні. Лине і нині — у виконанні квартету «Козацька рада». Заодно з’явилися й нові варіанти з такою ж назвою.
Володимир Євтух підготував до видання збірник із піснями, які створив за останні два десятки літ; з обробками музичних творів — а їх у Володимира Юхимовича не менше півсотні; а ще зі спогадами про життя й творчий шлях.
— На гармошці я грав десь років із п’яти, — каже почесний громадянин Млинова, уродженець Погорілець Дубенського району, — сам навчився. Та так, що підлітком видавав «концерти» на вечорницях на лузі за Погорільцями, куди сходилася молодь із навколишніх сіл. Мене садили в центрі, щоб грав на гармошці, а хлопці та дівчата танцювали. Я навчився грати на п’яти музичних інструментах. І дуже хотів мати мандоліну. Грошей тоді, в повоєнний час, не було. А в батька й матері — п’ятеро діток... Ледь на харчі вистачало. Інколи мінялися взуттям, щоб до школи піти. Ходили переважно в резинових шахтарських чунях, які батько десь дістав. От і написав я Сталіну листа, щоб прислав гроші на черевики. На конверті вказав адресу: «Москва. Кремль. Йосипу Віссаріоновичу Сталіну». Не минуло і десяти днів, як до нашої хати приїздить ціла делегація — з дільничним, представниками з району та області. Тут живе Володимир Євтух? А мама в сльози, думала, що я щось накоїв. Коли ж почула, що я Сталіну написав листа (якого в Рівному на пошті «перехопили»), то на коліна впала.
Просила, щоб мене не забирали. А ті кажуть: ваш Володька нічого не накоїв. Обстежили хату, щоб переконатися в наявних статках. Склали якийсь акт. Невдовзі нам привезли черевики — п’ять пар, для кожного школяра.
Четверо їх одразу почали носити, а я приберіг до Великодньої суботи. А тоді продав їх у Дубному на базарі, купив на ці гроші мандоліну та дві буханки хліба.
Рівненська область.
Фото Євгена ЦИМБАЛЮКА.
