У свої майже 90 років інвалід війни першої групи Іван Андрійович Рудь досі сам себе обходить. Маючи скалічену ліву руку, фронтовик самотужки одягається, харчується, а ще має добру пам’ять.
Живучи з донькою Тетяною, щодня господарює біля домашньої птиці: годує, напуває. Такий уже характер має непосидючий, без діла не може.
Закінчивши вісім класів, став до роботи у місцевому колгоспі. Працював їздовим. Та інакше й бути не могло, бо у батьків-колгоспників Іван серед двох братів та сестри був найстаршим. Сьогодні один живий залишився.
Хоча на його долю чимало випробувань та бід випало. Найбільше — у роки Другої світової війни. Дійшов аж до Східної Прусії. Скільки побратимів полягло, а йому пощастило вижити. Згадує ветеран, як його, контуженого, засипало в окопі з головою. Відкопав напівживого однополчанин-грузин, який потім розповідав: «Бачу, щось ворушиться під землею. Зразу злякався. Кинувся рятувати, а там — ти, напівживий. Ну, вважай, вдруге на світ народився!»
Невдовзі — знову тяжке поранення, шість місяців лікувався. Дві складні операції пережив, а руку відтяти не дав. Як нагороду за власні мужність та героїзм отримав ордени Слави та Вітчизняної війни, численні бойові медалі.
Повернувшись до мирного життя, не звертав уваги на поранення й болячки. Чоловіків на селі не вистачало, понівечена війною земля чекала хліборобських рук. І Іван Рудь став трактористом, днював і ночував у полі.
Сумлінного та невтомного трудівника запримітили, оцінили й призначили бригадиром тракторної бригади. Довелося бути і завідувачем току, і завфермою. По праці й честь — отримав почесне звання заслуженого колгоспника.
Нині найбільші радість та втіха для Івана Андрійовича — п’ятеро дітей, численні онуки й правнуки. Чи не найбільше пишається найстаршим сином Дмитром, котрий успішно працював головою колгоспу, а нині дає раду власному фермерському господарству. Односельці кажуть, що Іван Рудь своїх дітей виховував на особистому прикладі, щоб кожен був при землі, мав міцну та надійну опору в житті. Діти, онуки не підводять батька й діда.
Значить, життя не марно прожив!
Харпачка
Вінницької області.
