Відкритий міжнародний Університет розвитку людини «Україна» — унікальне явище в нашому освітньому просторі. Єдиний у державі навчальний заклад, який з моменту заснування у 1998 році визначив своєю основною місією запровадження інтегрованої, а згодом — інклюзивної освіти для студентів з інвалідністю. «Вони мають величезну мотивацію до навчання, — запевняє президент університету Петро Таланчук. — За роки свого існування начальний заклад надав можливість отримати диплом понад 9 тисячам випускників з інвалідністю».
Попри всі випробування, ці хлопці й дівчата здобувають вищу освіту, виграють медалі у параолімпійських іграх, залучаються до наукової роботи, розвивають свої літературні таланти, створюють родини, працюють, займаються громадською діяльністю — одне слово, живуть повноцінним життям. Не відчуваючи особливої підтримки з боку чиновників. Студенти недержавних навчальних закладів з інвалідністю не можуть розраховувати на стипендію, а виші, в яких вони здобувають освіту, мають створювати відповідні умови та матеріально-технічну базу здебільшого власним коштом. Складається враження, що наші чиновники мають серйозні вади зору і слуху — не бачать і не чують потреб своїх співгромадян.
«Наш університет — єдиний вищий навчальний заклад в Україні, який зміг за роки незалежності збудувати три нові корпуси. Причому свою інфраструктуру ми розбудували власним коштом, без жодної копійки капітальних вкладень з державного бюджету», — додає Петро Таланчук.
Петро Михайлович відомий як перший міністр освіти незалежної України, заслужений діяч науки і техніки, доктор технічних наук, професор, дійсний член Академії педагогічних наук України. Він має власну й не завжди схвальну думку про нашу освітню реформу — приміром, не підтримує ідеї повернення до 12-річної школи. Бо досі не бачив серйозних спроб підвищити якість шкільної науки. Що б там не казали про європейську практику, та вислухати аргументи людини з таким науковим, педагогічним і управлінським досвідом все-таки варто.
Створений Таланчуком університет першим у країні втілив у життя уявлення про «безбар’єрне середовище» — починаючи від пандусів для візочників і «розумних» ліфтів, які за допомогою звукових сигналів допомагають орієнтуватися у просторі слабозорим студентам. «Ми надаємо освітні послуги всім, але звертаємо особливу увагу на дітей з особливими потребами», — каже Петро Таланчук. За наявності необхідного медичного, технічного і науково-методичного забезпечення діти з інвалідністю можуть досягати таких самих результатів у навчанні, як і їхні «звичайні» однолітки. Останні, до речі, отримали додатковий стимул для покращення академічних успіхів. «Здорованю-третьокурснику гріх підготуватися до іспиту гірше за свого незрячого одногрупника... Сором пече!» — каже Петро Таланчук.
У цьому закладі студентів не ділять на «хворих» і «здорових», за особливостями фізіології. Усі навчаються в одному колективі й спілкуються на рівних. В університеті створили власну Концепцію інклюзивної освіти студентів з інвалідністю, яка передбачає забезпечення комплексної доступності навчального середовища — архітектурної, інформаційної та соціальної. Запроваджуючи систему комплексного супроводу таких студентів, створили Центр інклюзивних технологій, у межах якого працюють три спеціалізовані підрозділи для роботи з ними — відділи адаптації, спеціальних технологій навчання та медичний пункт. Пізніше в університеті з’явився Центр соціальної адаптації та реабілітації, де надають студентам заплановану та позапланову допомогу психологи, медики, фахівці з фізичної та соціальної адаптації.
За ініціативи навчального закладу щороку на базі університету проводять Всеукраїнський студентських фестиваль творчості «Сяйво надій» та конкурси наукових робіт студентів. Науково-педагогічний колектив охоче ділиться власним досвідом створення інтегрованого освітнього простору зі своїми колегами та вивчає закордонну практику. Щороку на базі цього навчального закладу проводять міжнародну конференцію, присвячену проблемам реалізації в освітній галузі Конвенції ООН з прав інвалідів.
Минуло шість років з часу її ратифікації нашим парламентом, проте істотних досягнень у цій царині немає. Дітям з вадами зору чи слуху складно потрапити до звичайної школи, а тим паче до інституту. Останніми роками в українських вишах спостерігається зменшення кількості студентів з інвалідністю, що підтверджує офіційна статистика.
У теорії усе не так погано. Українське законодавство надає людині з інвалідністю можливість здобути у навчальному закладі професію на платній основі з компенсацією за рахунок державних коштів — з Фонду соціального захисту інвалідів. Утім, через кризу, анексію Криму й окупацію Донбасу його наповнюваність значно погіршилася, коштів на всіх не вистачає.
От чого Таланчук справді чекає від освітньої реформи, то це посилення законодавчих гарантій запровадження інклюзії. Не декларативної, а справжньої. Чекає також визначення окремого юридичного статусу таких вишів, як «Україна». Щоб гроші на навчання студента з інвалідністю могли прийти і в недержавний університет, якщо студент віддасть йому перевагу. Нині небюджетні навчальні заклади фактично вважаються комерційними. Влада вимагає створити належні умови для навчання дітей з інвалідністю, але допомагає у цьому лише державним вишам.
«Наш університет продовжують вперто називати приватним, комерційним. Мене це обурює. Ми не отримуємо від своєї освітньої діяльності жодних дивідендів. Усе зароблене витрачаємо на розвиток закладу і його поточні потреби, — пояснює Петро Таланчук. — У нас у засновниках була держава в особі Фонду держмайна і КМДА. Частку, що належала фонду, ми викупили. Поясню чому. Коли почали шукати кредити для університету за кордоном, зрозуміли, що ніхто не хоче мати справу з державним вишем. Місто Київ залишається у нас в засновниках, має 34 відсотки — так звані управлінські. Тож ми не приватний навчальний заклад. У нас немає дивідендів. «Україна» — виш не державної форми власності, а змішаної. Це має визначити юридична наука, але в неї до цього руки досі не дійшли».
За словами Петра Таланчука, недержавний статус університету більше допомагає, ніж заважає: «Мені не треба за кожним питанням бігти в міністерство і просити дозволу. Цілу низку оперативних питань вирішуємо самостійно». Основним джерелом прибутку вишу є кошти, які сплачують студенти за освітні послуги. «Вони йдуть на утримання матеріально-технічної бази та зарплату, — пояснює президент університету «Україна». — Нині починаємо думати про розвиток, подальше будівництво. Маємо грандіозні плани — зокрема, хочемо створити спортивно-оздоровчу базу, збудувати потужний кіноконцертний зал».
Нині в університеті готують студентів за 95 спеціальностями — за всіма освітньо-кваліфікаційними рівнями, а до 2026 року хочуть розширити цей перелік до 135 — згідно з програмою розвитку університету. З огляду на це планують збудувати додатково кілька споруд. Зокрема, власний гуртожиток для студентів (нині у Києві їх можуть розселити лише в орендованих).
Університет має регіональну мережу в 16 областях України, проте діти з невеликих містечок хочуть побачити столицю і, якщо дає змогу здоров’я, приїхати сюди на навчання. Задля цього вони навіть тимчасово оселяються у Києві разом із батьками — винаймають квартири чи орендують кімнати у гуртожитках.
«Щодо оплати навчання, то раніше діяла столична програма «Турбота», на місцях допомагали регіональні фонди соціального захисту інвалідів, — каже Таланчук. — Та ще за часів Черновецького у нас погіршилась співпраця з міською держадміністрацією. Нині у нас складні відносини. Парадокс: КМДА є засновником університету, а ми змушені судитися із нею через гроші, які вона нам не повернула. Йдеться про оплату навчання студентів, а крім того, про невиконані містом зобов’язання з оплати кредитів на будівництво університету. Була така програма підтримки малого і середнього бізнесу, ми виграли конкурс, і вони допомагали нам у виплаті кредитів на будівництво. А потім припинили. Завдяки такому «сприянню» маємо нині непогашений кредит — 54 мільйони гривень. КМДА нам винна 50 мільйонів. Якби вони нам їх віддали, ми б розрахувалися. Дехто з конкурентів чи недругів активно використовує цю тему — називає нас боржниками, банкрутами. І забуває, що ми взяли 100 мільйонів кредиту, а повернули вже 147. Невчасно виплачували відсотки у складні роки, тому накопичився цей борг. Водночас нам вдалося створити унікальну матеріальну базу, збудувати нові корпуси на 417 млн. грн. Тож ми не банкрути. Але гроші нам треба. Університет «Україна» — єдиний заклад вищої освіти, який збудував власну базу в роки незалежності нашої держави».
Перед країною вже постала проблема навчання та перепідготовки учасників АТО, які втратили здоров’я на війні і не зможуть працювати за колишнім фахом або просто знайти себе в майбутньому, мирному житті. «Ми виходили і на Міністерство оборони, і на Мінсоцполітики, подавали свої пропозиції, — розповідає Петро Таланчук. — Університет готовий взяти активну участь у розв’язанні цієї проблеми. Маємо досвід роботи зі студентами з різними нозологіями. Крім того, в нас є свій центр реабілітації, який завдяки Фонду соціального захисту інвалідів отримав чудове сучасне обладнання. Навіть у найкращих військових госпіталях такого немає».
На жаль, на державному рівні й досі не визначено джерел фінансування навчання, перепідготовки та реабілітації поранених під час подій на сході та учасників АТО з інвалідністю. Тож їм допомагають здебільшого громадські організації і волонтери — зокрема, своїм прикладом.
У магістратурі Інституту філології та масових комунікацій університету «Україна» навчається відома письменниця з Хмельниччини Оксана Радушинська. Вона пересувається у візку, що не завадило цій тендітній володарці низки престижних літературних премій відвідувати наших бійців на Донбасі і нещодавно, в березні, отримати за волонтерство відзнаку національного конкурсу «Благодійна Україна». Повість Оксани Радушинської «Метелики в крижаних панцирах» колектив університету запропонував Міністерству освіти рекомендувати до вивчення в школі. Задля виховання толерантного ставлення до людей з інвалідністю. Це розповідь про дівчинку зі схожою долею.
Загалом за 17 років цей навчальний заклад випустив понад 130 тисяч фахівців, серед яких майже 10 відсотків мали інвалідність. «Є в нас Юра Тітов — талановитий поет, член Спілки письменників, — згадує Петро Таланчук. — Не може рухати руками і ногами, друкує вірші носом. Його рядки гарно лягають на музику. Я був на одному концерті, слухав Юркові пісні... Це важко. І це вражає. Коли зустрічаєш таких людей — дивуєшся: де вони беруть сили? А коли дивишся на наше розхристане суспільство, то думаєш — оце і є той камертон, за яким його треба налаштовувати».
Довідково
Інклюзивне навчання у ВНЗ — комплексний процес забезпечення рівного доступу до якісної освіти студентам із інвалідністю шляхом організації навчання з урахуванням індивідуальних особливостей їхньої навчально-пізнавальної діяльності. В основу інклюзивної освіти закладено принцип поваги до прав і свобод людини.
З Концепції інклюзивної освіти університету «Україна».
Президент університету Петро Таланчук.
Під час лекції.
Фото Андрія НЕСТЕРЕНКА.
