Сашко Барков не збирався їхати з рідного Луганська. Там мешкав із батьками, там закінчив Східноукраїнський національний університет імені Даля з «айтішної» спеціальності. Із другого курсу почав опановувати в комп’ютерну справу, а на п’ятому вже займався повноцінним ремонтом техніки. Були робота, перспектива, дім і плани на майбутнє, в які ніяк не вписувалася війна. Але влітку 2014-го вона увірвалася в їхнє життя.
— Якось уранці прийшла моя дівчина — тепер дружина (з гордістю уточнює співрозмовник) — і сказала: «Усе. Я так більше не можу — їдемо». Я купив квитки на перший поїзд, на який вони були. І ми вдвох виїхали. Батьки залишилися в Луганську, — згадує Сашко.
Опинившись у Харкові, парубок півроку займався приватною практикою — майстер за викликом. Потім із другом-земляком відкрив невелику майстерню. Від товариша довідався про проект підтримки переселенців, який впроваджує Міжнародна організація з міграції.
— Спочатку не повірив, що можна отримати обладнання. Але подали заявку, бізнес-план і таки отримали. Це розширило наші можливості, справа пішла краще. І ми навіть взяли на роботу третього співробітника.
І ось уже півтора року втрьох (на знімку: зліва направо — Ігор Чумак, Олександр Барков та Дмитро Дюженко) хлопці у своєму сервісному центрі «ІT Master» надають послуги з ремонту ноутбуків, комп’ютерів, телевізорів, планшетів і телефонів. Конкуренції не бояться. Айтішники з Луганська заробили на новому місці хорошу репутацію серед колег «по цеху».
Замовлень вистачає. Працюють до пізньої ночі. І не тому що хтось змушує (адже самі собі господарі), а тому, що займаються улюбленою справою, і відірвати від неї молодих людей може тільки необхідність виспатися.
— Що найскладніше у вашій роботі?
— Спілкуватися із клієнтами, — посміхається Сашко.
— Харків — місто студентів. Напевно, вони і є основними вашими клієнтами?
— Таких відсотків п’ятнадцять. А переважно звертаються жителі мікрорайону, багато пенсіонерів, і офіси, — каже Сашко. — До нас не заростає народна стежка, і тільки закривши ввечері контору, можна спокійно покопирсатися в техніці... до пізньої ночі.
Судячи з розповіді й відкритої посмішки Сашка Баркова, він цілком адаптувався на новому місці. Юнак забезпечує свою молоду сім’ю й будує плани на майбутнє.
А це, по суті, головна мета проекту під довгою назвою «Всебічна підтримка внутрішньо переміщених осіб і постраждалого населення в Україні». Його з грудня 2014 року здійснювала Міжнародна організація з міграції (МОМ), а фінансував ЄС у семи областях (на підконтрольних територіях Донецької, Луганської, а також у Дніпропетровській, Харківській, Запорізькій, Одеській та Полтавській).
— Наш проект — комплексний. Він припускає різні напрями допомоги переселенцям, щоб гармонійно інтегрувати їх у громади на новому місці. Для нас важливе благополуччя процесу адаптації. Важливо допомогти таким людям мати можливість прогодувати себе і свою сім’ю, почуватися комфортно в соціумі. Тоді зменшується ризик зворотної міграції. І в цьому процесі повинна брати участь місцева влада, — коментує ситуацію фахівець відділу надзвичайних ситуацій і стабілізації МОМ Владлена Ожидрянова. — Один із напрямів нашого проекту — самозайнятість. Переселенці пройшли професійні тренінги і за їхніми результатами підготували свої бізнес-плани на отримання обладнання (виділялося 650 євро) для відкриття своєї справи або на курси перекваліфікації (500 євро). І майстерня Сашка Баркова — приклад того, як проект допомагає переселенцям розпочати свій бізнес на новому місці.
Київ—Харків—Київ.
Фото Андрія НЕСТЕРЕНКА.
Продовження теми читайте в наступних номерах.
