Уявіть картину: стоїть будинок з розбитим вікном, яке тривалий час залишається незаскленим. У перехожих виникає враження, що там панує безлад. Незабаром жодного цілого вікна в цьому будинку не залишиться, а потім почнеться мародерство. Як вірус, відчуття безкарності пошириться всією вулицею й охопить весь район. І тоді розбиті вікна стануть нормою, даючи сигнал до серйозніших злочинів. Ланцюгова реакція, яка почалася з одного розбитого вікна...
Річ у тім, що іноді люди порушують закон не тому, що погано виховані, а через безлад, який їх оточує.
Ця теорія розбитих вікон, розроблена 1982-го американськими політологом Джеймсом Уілсоном і соціологом Джорджем Келлінгом, насправді перетворила кримінальний Нью-Йорк чи не на найбезпечніший мегаполіс Америки. Цей метод було успішно апробовано і перевірено в підземці Нью-Йорка, і сьогодні вченими доведено, що за його допомогою можна масово впливати на звички й поведінку людей у громадських місцях! Тамтешнє метро наприкінці 80-х років минулого століття було моторошним видовищем. Жебраки й грабіжники в ньому — звичне явище. На платформах — сміття, світильники побиті. Стіни й вагони розмальовані графіті. Багато людей ігнорували турнікети: якщо одні перестрибували, то інші відмовлялися платити. Через злочинність звичайні люди боялися їздити в метро. Що робити?
Директор підземки Девід Ганн застосував теорію розбитих вікон. З 1984-го по 1990 рік боровся з такими, здавалося б, незначними явищами, як графіті й безквитковий проїзд. Він наказав вичистити всі вагони. Порізані сидіння і розбиті світильники одразу ж замінювали. У кінці кожної гілки працювали пункти мийки. Малюнки стирали або зафарбовували. Ганн давав вандалам зрозуміти, що їхню «творчість» ніхто не побачить. Так тривало доти, доки тінейджери не «обламалися».
З безквитковим проїздом начальник транспортного управління поліції Уільям Браттон боровся так: на станціях біля турнікетів стояли переодягнені поліцейські. «Зайців» ловили, надягали на них наручники й вишиковували на платформі. Після цього їх обшукували (у багатьох при цьому виявляли зброю), знімали відбитки пальців і пробивали по базі даних. У такий спосіб упіймали чимало небезпечних злочинців, які перебували у розшуку. Для копів це було справжнє Ельдорадо. Незабаром погані хлопці порозумнішали: перестали носити зброю й оплачували проїзд.
1994 року мер Нью-Йорка Рудольф Джуліані призначив Браттона шефом поліції міста й запрпонував використовувати ефективну стратегію в масштабах міста. Передусім поліція взялася за дрібних правопорушників: заарештовувала тих, хто пиячив і порушував порядок у громадських місцях, хто кидав порожні пляшки, розмальовував стіни. Навіть той, хто випорожнився під кущем, потрапляв до в’язниці. Викорінюючи дрібні злочини, поліція завдавала нищівного удару серйозним правопорушенням. У результаті Нью-Йорк став безпечнішим.
Цю повчальну теорію можна сміливо застосовувати в будь-якій країні, місті, селищі. Як це зробили в інших містах США, Європи, Південної Африки, Індонезії. Стежачи за чистотою вулиць і змиваючи графіті зі стін, влада може не лише привчити громадян поводитися культурно, а й подолати злочинність.
До речі, ця незвичайна теорія діє і в інших сферах життя. Якщо в під’їзді всі одне з одним вітаються, то й ми автоматично почнемо вітатися. А якщо кидаємо сміття просто на дорогу, то й інших підштовхуємо робити те само. Давайте «провокувати» оточуючих на позитивні вчинки, і тоді в нашій країні ми швидко наведемо лад.
Підготувала Людмила БУСИНКА (за матеріалами інформагентств).
Фото з сайту ru.wikipedia.org.
