Олександра КУЖЕЛЬ, народний депутат України ІІ, VІІ та VІІІ скликань, у 1996 році — учасник «конституційної ночі»:
— Пригадаймо 1996 рік — тоді в парламенті було понад 40 відсотків комуністів. Нам вдалося сказати в Конституції про Державні стяг та герб України, а вони наполягли на автономії Криму. У кожного своя пам’ять про «конституційну ніч». Я сиділа в першому ряду, доповідав законопроект Михайло Сирота, він стояв на трибуні більше десяти годин, я йому підносила по шматочку чорний шоколад. Коли показують момент прийняття Конституції, мої друзі сміються: «Саша, вони всі на твоїх грудях». Сирота тоді підбіг до мене, обняв і поклав голову.
Ми пережили страшенний тиск. Лазаренко (тодішній прем’єр. — Ред.) зателефонував і сказав, щоб усі від’їжджали. Тобто всі, хто працював у Кабінеті Міністрів, повинні були покинути Верховну Раду (Кужель тоді окрім депутатства була керівником щойно утвореного Національного аудиторського комітету України. — Ред.). Коли я вночі побачила, що немає моїх друзів, я їм зателефонувала. Вони не знали, що може бути прийнята Конституція, і поїхали спати. Я їм десь о першій ночі казала: «Терміново повертайтесь, бо потім проклинатимете себе все своє життя». Були й провокації. Наприклад, один представник Руху закричав: «Усе, це комуністична конституція, не треба приймати!» А я підбігла до «рухівців» і кажу: «Не трогать! Потом убьем». А потім Чорновіл підходить і каже: «Лесю, ти права. Це провокація». Дуже тяжко йшла розмова про прапор. Вийшла Катерина Ващук, і я запам’ятала її слова:
«А що робити мені, українській жінці, у якої півродини загинуло під червоним стягом, а півродини — під синьо-жовтим? Це наша історія, спільна історія».
Багато було переломних моментів, коли хотілося плакати. А біля Верховної Ради стояли БТРи. Бо сценарій був такий — завалити тут (у парламенті. — Ред.), а потім Лазаренко хотів завалити референдумом Конституцію Кучми і стати головною людиною у країні. Зранку всі плакали. На тому спільному фото після ухвалення Конституції немає ані мене, ані Ващук, хоча сфотографувалося багато людей, які прийшли тільки зранку. А ми пішли витирати очі, сльози. Додому я прийшла майже об одинадцятій годині, чоловік відкрив двері й каже: «Не говори тільки, що тебе вночі не було, бо ти приймала Конституцію».
Деякі країни століттями не змінюють свої конституції. Франція живе за конституцією ще часів Наполеона. Але ми приймали Конституцію, коли ще не було декомунізації, коли ще був дуже великий вплив компартії, комуністичної ідеології.
Зміни до Конституції — то нормально, тільки щоб кожен Президент не переламував її під себе.
28 червня 1996 року — Конституцію України ухвалено! Ранок біля стін Верховної Ради України після «конституційної ночі». У центрі — Михайло Сирота.
Фото з архіву «Голосу України».
28 червня 1996 року — Конституцію України ухвалено! Ранок біля стін Верховної Ради України після «конституційної ночі». У центрі — Олександра Кужель, угорі ліворуч — Катерина Ващук.
Фото Сергія КОВАЛЬЧУКА («Голос України»).
