На майдані біля Чернівецького театру імені Ольги Кобилянської цього дня було велелюдно. Тут починав свій шлях у велике мистецтво незабутній український актор, режисер, сценарист Іван Миколайчук. Звідси й почалося святкове дійство «На гостину до Івана» та відбулося спецпогашення поштового конверта та блоку марок «Іван Миколайчук», випуск яких ініціювала до 75-річчя митця Чернівецька дирекція «Укрпошти». Її директор Ярослав Цюпак запросив на свято перших осіб області, почесних гостей з Києва: міністра культури Євгена Нищука, голову Спілки кінематографістів Сергія Тримбача, директора кіностудії імені Довженка Олеся Янчука, голову Всеукраїнського товариства «Просвіта» Павла Мовчана та художника Миколая Кочубея, розробника цих унікальних поштових мініатюр, які багатотисячним накладом випустила «Укрпошта». 

Іван Миколайчук — душа українського поетичного кіно. А тому було чимало бажаючих придбати цей оригінальний випуск із погашенням спеціальним штемпелем. 
А відтак, за ще небувалою для таких акцій кількістю людей, урочиста церемонія відбулася на батьківській землі Івана Миколайчука у селі Чортория, за участю поштовиків усієї Буковини, Іванових земляків, митців, письменників. 
І розлетілись по світу з Чернівців і Чорториї «білі птахи», прославляючи Івана. 
Його ім’я — в сіянні слави. Переконуєшся в цьому, відвідавши Музей-садибу Івана Миколайчука у селі Чортория Кіцманського району на Буковині. 
Великий українець вже двадцять дев’ятий рік світить нам зіркою з небес, а 15 червня 2016-го йому виповнилось би лише 75 літ. 
«Я не знаю більш національного народного генія... До нього це був Довженко», — казав про Івана кінорежисер Сергій Параджанов.
Довічну пам’ять заслужив він своїм коротким, але яскравим життям, впродовж якого зіграв 34 ролі в кіно.
У серцях і душах людей живуть його ролі і фільми. У Чернівцях на вулиці його імені нагадує про митця меморіальна дошка, створена скульптором Миколою Лисаківським. А неподалік на вулиці Головній є кінотеатр імені Івана Миколайчука, перед яким встановлено своєрідний пам’ятник з назвами його фільмів.
Тоді ще відзнаки не роздавались наліво і направо, як нині. За заслуги у розвитку культури Іван Миколайчук був удостоєний звання «Заслужений артист УРСР» досить молодим, у 1968 році, став лауреатом премії імені Миколи Островського, нагороджений Грамотою Президії Верховної Ради Української РСР, медаллю «За доблесну працю», орденами Трудового Червоного Прапора і Дружби народів. Був обраний членом правління Спілки кінематографістів України.
А коли 47-річного митця не стало, творчість його по-новому була осмислена, і державні мужі з тодішнього ЦК Компартії України і Ради Міністрів Української РСР прийняли спільну постанову: 
«... Присудити Державну премію імені Т. Г. Шевченка у галузі кінематографії Миколайчуку Іванові Васильовичу — кіноакторові, режисерові-постановнику, кінодраматургові (посмертно) — за створення різнопланових національних образів у фільмах «Сон», «Тіні забутих предків», «Бур’ян», «Комісари», «Білий птах з чорною ознакою», «Вавилон  ХХ», «Така пізня, така тепла осінь».
Посмертно — бо довго над ним тяжів ярлик «людини ворожої ідеології». Ще у 1968 році, під час зйомок фільму «Анничка» він зіткнувся зі звинуваченням у націоналізмі. Іван намагався пояснити різницю між «націоналізмом» і «патріотизмом». Про цю суперечку полетів донос у Київ. Ще більш ситуація загострилась після фільму «Білий птах з чорною ознакою», який здобув Золотий приз на Московському міжнародному кінофестивалі, а наші партійні чиновники сприйняли картину як «випад націоналістичних сил», фільм фактично заборонили до показу, а прізвище Миколайчука впродовж п’яти років викреслювали з більшості знімальних груп.
Талановитий митець, продовжувач довженківських традицій у вітчизняному кінематографі Іван Миколайчук народився 15 червня 1941 року в селі Чортория, в багатодітній родині. З дванадцяти літ грав у сільському самодіяльному театрі.
Закоханість у мистецтво привела його у Чернівецьке музучилище. 1961 року закінчив акторську студію при Чернівецькому театрі імені Ольги Кобилянської. А наступного року одружився з акторкою театру Марією Карп’юк (нині — Марія Миколайчук, — народна артистка України).
Згодом Іван Миколайчук розповідав, що коли він вступив до допоміжного складу Чернівецького театру, великий вплив на нього мав актор цього театру Петро Міхневич. «Він мене, п’ятнадцятирічного хлопчика, повів за руку у мистецтво...
Я з вдячністю згадую його уроки майстерності. Адже тоді я все ще вагався, не міг обрати — ким бути? Захоплювався психіатрією і розмірковував — чи не зайнятись нею всерйоз, навіть подав документи до медичного інституту. І все ж любов до мистецтва перемогла. Я відчував віру в мої сили Петра Герасимовича — по суті, мого першого вчителя у мистецтві. Забрав документи, відніс їх до Київського інституту театрального мистецтва імені І. К. Карпенка-Карого. Було це у 1961 році».
Через багато років Петро Герасимович зіграв головну роль у моєму фільмі, де я виступав як режисер — «Така пізня, така тепла осінь».
Дебютував у кіно ще студентом. Визнання і любов принесли йому ролі молодого Тараса Шевченка та Івана Палійчука у фільмах «Сон» і «Тіні забутих предків», у яких знімався одночасно, ще на другому курсі інституту (1964). Сергій Параджанов згадував про зйомки «Тіней...»: «Я не чекав чогось особливого, тому доручив Іллєнку провести зйомки [кінопроби] і пішов з павільйону. Через кілька хвилин мене наздогнав збуджений Юрко: «Сергію Йосиповичу! Поверніться! Це щось неймовірне! Щось за межами розуміння й сприйняття!»... Він зачарував нас. Юний, страшенно схвильований, він світився дивовижним світлом. Така чистота, така пристрасність, така емоційність вихлюпувалися з нього, що ми були приголомшені, забули про все, навіть про те, що вже затверджений інший актор».
А потім «Тіні забутих предків» здобули 39 міжнародних нагород, 28 призів на кінофестивалях (із них 24 Гран-прі) у 21 країні й увійшли до Книги рекордів Гіннеса.
Іван мав хист кінодраматурга, успішно дебютував як режисер у фільмі «Вавилон ХХ» (1979). На XІІ Всесоюзному фестивалі фільм відзначений призом за кращу режисуру.
Міг би піднятися на ще вищі вершини українського мистецтва. Та після тяжкої хвороби 3 серпня 1987 року у Києві перестало битися серце нашого талановитого краянина. У Києві є меморіальна дошка: «В цьому будинку з 1971 по 1987 рік жив видатний кінорежисер і драматург, заслужений артист УРСР Іван Васильович Миколайчук. 1941-1987», в Україні проводиться кінофестиваль його імені. У Чорториї відкрито музей, який художниця Наталія Заболоцька відтворила з його портретом на конверті «Мистецько-меморіальний Музей-садиба Івана Миколайчука» (його випустила «Укрпошта» ще 2010 року).
Мчать роки, а зірка Івана Миколайчука все яскравіше горить на духовному небосхилі України. А конверти із зображенням генія нашого кіно розлітаються по світу. Перший оригінальний конверт із штемпелем спецпогашення та марка «Іван Миколайчук» стануть експонатами Музею історії пошти Буковини.

Юхим ГУСАР, лауреат премії імені Олекси Романця за розвиток краєзнавства, збереження  культурної спадщини Буковини.

Чернівці.

 

 

 

Зліва направо: директор Чернівецької дирекції УДППЗ «Укрпошта» Ярослав Цюпак, міністр культури України Євген Нищук, Чернівецький міський голова Олексій Каспрук, голова Чернівецької облдержадміністрації Олександр Фищук..

 

 

Іван Миколайчук. Кадр  із фільму «Вавилон ХХ».