Україна відзначила 20-ту річницю основного правового документа — Конституції. Один із її постулатів — захист територіальної цілісності — здійснюють найкращі сини українського народу на сході нашої Батьківщини. Серед тих, хто робив це з честю і мужністю, два земляки, родом зі Світловодщини (Кіровоградщина), — Олександр Логвиненко та Віталій Іскандаров, учасники боїв на Дебальцевському напрямі.
За спинами — жінки і діти
Олександр Логвиненко (крайній ліворуч) із бойовими побратимами на передовій.
Фото з архіву Олександра Логвиненка.
Олександра Логвиненка мобілізували в серпні 2014-го, направили служити до 57-ї окремої мотопіхотної бригади. Після інтенсивної підготовки в листопаді підрозділ направили в зону АТО, на позиції біля м. Вуглегірськ Донецької області. Бої в цьому напрямку тривали тоді напружені. Незважаючи на переговори в Мінську, незаконні збройні формування напирали, марячи створити «котел».
Бій, що відбувся 6 лютого 2015 року поблизу села Чорнухіного, кардинально змінив долю Олександра Логвиненка.
Ворожа артилерія вела нещадні обстріли, в яких гинуло й мирне населення. Командування прийняло рішення про евакуацію цивільних. З противником було обумовлено припинення вогню і створення «зеленого коридору» для їх безпечного виводу. Для прикриття цієї операції у район Чорнухіного виділили бійців групи забезпечення бригади, в якій Олександр служив маскувальником.
Українські воїни почали ставити мінне загородження для прикриття колони. Та раптово, незважаючи на домовленість про припинення вогню, вороги почали атаку. В напрямку колони посунули ворожий танк і піхота, яку важко було порахувати. Наших бійців разом із Сашком було шестеро. Незважаючи на це, вони героїчно прийняли бій, розуміючи — за їхніми спинами йде колона цивільних, серед яких жінки та діти.
Першим вогонь відкрив ворожий танк, потім пішла в атаку піхота. Українські вояки мужньо давали відсіч, та сили були нерівні. Олександр побачив, як ворожа машина розвернула башту в його бік. Вибух пролунав зовсім поруч. І — пітьма. Невдовзі воїн прийшов до тями. Все було, як у тумані. Довкола лунали постріли. Наші бійці, відстрілюючись, відходили. Сашкове обличчя було залите кров’ю, руки він не відчував. І знову пітьма. Отямився на ношах. Вдалині палав ворожий танк, а біля нього на снігу лежав земляк Віталій Іскандаров із села Свердлівка, який прийняв тут свій останній бій.
Потім був госпіталь у Дебальцевому, евакуація, інші госпіталі й нудне очікування висновків медичної комісії, яка остаточно списала Олександра Логвинова, оскільки в тому бою він втратив око.
За участь в АТО герой нагороджений чотирма державними нагородами.
Нині цей життєрадісний юнак проживає у Світловодську...
Сергій КОВАЛЕНКО, молодший лейтенант.
З бійцем прощалися у березні
Пробудження природи на початку затьмарила сумна звістка, що швидко облетіла Свердлівку та Павлівку. Довго не хотілося вірити, що чорне крило війни торкнеться і їх мешканців. Не пам’ятає, мабуть, Свердлівка за весь період свого існування такої кількості людей, які зібралися, щоб провести в останній путь свого земляка 36-річного Віталія Іскандарова, який героїчно загинув 6 лютого 2015 року під селом Чорнухіне Луганської області.
У Павлівській школі він навчався з 5-го класу. Прямував луками на навчання, радів сонцю і ранковій росі. Завжди з посмішкою, веселий, щирий і відвертий, готовий прийти на допомогу. Таким запам’ятали його вчителі, друзі, однокласники. Віталій був працьовитим, любив грати у футбол. Був люблячим сином, а згодом став таким же чоловіком і батьком. А коли прийшла повістка стати на захист Батьківщини — пішов без вагань. Безжальна ворожа куля обірвала життя воїна.
Старший солдат Іскандаров Віталій Нуралійович нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
А 12 вересня минулого року на будівлі школи в селі Павлівка відкрили меморіальну дошку на честь загиблого в зоні АТО випускника 1995 року. Того дня Павлівка знову була в глибокій скорботі. Низько схилили голови земляки перед світлою пам’яттю воїна. Меморіальну дошку попросили відкрити маму та дружину Віталія Іскандарова. Учні, директор школи, сільський голова, представники райдержадміністрації висловили біля пам’ятного знака теплі зворушливі слова.
Спасибі вам, воїни, за наші життя, мир та спокій!
Тетяна ГОРЄВА, заступник директора з навчально-виховної роботи Павлівської загальноосвітньої школи.
Меморіальна дошка на честь Віталія Іскандарова.
Фото Богдана Дроздова.
