На Голованівщині — гаряча пора. Фермери активно збирають цьогорічний врожай. Серед них — Арнольд Мартиновський — один із тих, хто віддав праці на землі все своє життя.

Працювати Арнольд пішов одразу після закінчення місцевої восьмирічки в рідній Новосілці. А після року роботи в колгоспі вирішив — освіту таки потрібно здобувати. Навчальним закладом для підвищення своєї професійної кваліфікації обрав Гайворонське училище механізації сільського господарства. Потім була армія...

«Службу тоді проходили аж три роки, — розповідає Арнольд Федорович. — Служив у повітрянодесантних військах. За плечима — двадцять п’ять стрибків з парашутом»...

Після служби повернувся на Голованівщину, в рідному селі зустрів красуню Ліду, яка й стала йому надійним тилом на все життя. Подружжя виховало дочку Ірину, а сьогодні вже мають онуків — Артема та Настю.

Згодом, у 1976 році, Арнольда Мартиновського, вже як молодого бригадира тракторної бригади, відряджають до Монгольської Народної Республіки. «Тоді така політика була, — згадує Арнольд Федорович, — допомагати нашим монгольським братам, та й не лише їм, освоювати радянську техніку».

Два роки монгольських гостин — і, нарешті, додому, в рідну Новосілку. Його радо зустріли в колгоспі, адже тут допомога була потрібна не менше, ніж у братній Монголії. І робота знову закипіла: спершу на посаді бригадира тракторної бригади, потім — інженера, а згодом Мартиновського обрали головою колгоспу.

«Приходило до нас тоді багато молоді, — ділиться спогадами Арнольд Федорович. — Приходила й нова техніка. Це все потрібно було вдало поєднувати задля ефективної праці й добрих показників. Молодих хлопців навчав, намагався бути для них справжнім наставником. Траплялось, юнаки розчаровувались в роботі, хотіли кидати, але здебільшого мені вдавалось переконати їх, заохотити, після чого вони залишалися в колгоспі та продовжували працювати на землі».

Як у справжнього сільського трудівника і відповідального керівника, перепочинку в Арнольда Мартиновського не було ні влітку, ні взимку. «Весна, літо, осінь — ділиться він спогадами, — працюємо на полях, взимку ремонтуємо техніку, обслуговуємо ферми». Об’єднаний колгосп «Дружба» (до складу якого увійшли колгоспи імені 40-річчя Жовтня та імені Радянської армії), що став невід’ємною частиною життя Арнольда Мартиновського, був свого часу одним із кращих на Голованівщині у справі вирощування соняшнику, цукрових буряків та зернових культур. Найкращі показники мали тут і в тваринництві.

Не залишив справу всього свого життя Арнольд Мартиновський і після реорганізації колгоспу в 2000 році. Продовжив роботу в новоствореній структурі — місцевому ТОВ АПК «Розкішна», де успішно працює інженером і сьогодні.

За період своєї трудової діяльності виховав не одне покоління своїх послідовників. Та ні на хвилину не пошкодував про те, що залишився жити й працювати в рідному селі.

Коли запитаєш: «Чи ніколи ви не хотіли покинути роботу на землі?», він, хлібороб, який зустрів цьогоріч свої ювілейні п’ятдесяті жнива, дає однозначну відповідь: «Ні. Я просто не зміг би інакше. Жовтіє ячмінь чи колоситься пшениця — а я скрізь бачу свою руку. І це — щастя».

Кіровоградська область.

P. S. Так склалось, що наша перша зустріч із Арнольдом Федоровичем відбулася біля трактора ВТЗ випуску 1930-х років, встановленого на агрофірмі як пам’ятник. А поряд стояв новенький «New Holland», його американський наступник, в сотні разів потужніший, ефективніший, зручніший. Подумалось: час і людина змінюють світ, село, техніку... Справжній людині все до снаги. А найперше — стати творцем свого власного неповторного життя.

 

 

Арнольд Мартиновський та депутат Голованівської районної ради Тамара Голімбієвська зі збиральним загоном рідного трудового колективу ТОВ АПК «Розкішна».

Фото автора.