або Архітектурний проект за 10 рублів, цемент на гусячих яйцях і рідкісні дерева на додачу
Таких історій по Україні — безліч. Кожна з них — маленький урок великої історії про те, як любити рідну землю, дбати про неї та тих, хто на ній живе, робити добро, яке оцінять нащадки.
Півтора століття тому на території Єлисаветградського повіту Херсонської губернії, нині — Кіровоградської області, спорудили панський маєток для поміщика Соколова-Бородкіна (уродженця села Федорівка, свого часу — предводителя повітового дворянства, кіннозаводчика, засновника перших у повіті земських установ, зокрема першої класичної гімназії). Маєток стоїть і досі. Й добре почувається — нині тут розміщена Червоновершська загальноосвітня школа І—ІІІ ступенів.
Зелена дорога-тунель із багатолітніх дубів веде просто на шкільне подвір’я, яке більше нагадує парк. На воротах — табличка: «Пам’ятка архітектури». Щоправда, територія парку вміщує в собі нині ще й шкільні спортмайданчики, а будівля класичного стилю отримала свого часу не властиві класицизму добудови у вигляді мансард, але...
Починалось усе в далекому 1854-му... Поміщик Соколов-Бородкін отримав на території повіту землю за службу в фортеці Святої Єлисавети. Архітектурний план майбутнього маєтку намалював для нього на кількох сторінках Андрій Достоєвський, архітектор, який спроектував ще низку споруд тодішнього Єлисаветграду. Для прикладу, зменшеною копією маєтку в Червоновершці називають приміщення мистецького факультету Кіровоградського державного педуніверситету імені Володимира Винниченка.
Роботу архітектора пан оцінив у 10 рублів. «Хоч на той час це були нібито значні кошти, але вони не відповідали обсягу зробленої роботи», — зауважує вчитель історії Віталій Тодоренко. Згодом було знайдено щоденник Андрія Достоєвського, де він описує цей випадок. Зокрема, докоряє собі, що не обговорив вартість проекту завчасно. Тому, пропрацювавши майже два місяці, дорогою від пана додому архітектор схаменувся: «Предчувствуя что-то недоброе, я, подъехав к дому, велел кучеру дожидаться. Войдя в квартиру, я сейчас же разорвал пакет и в нем, о ужас! — десять рублевых кредиток! Тут, конечно, я более всего винил себя, что не сделал уговора... Дело нельзя было оставить так... Обдумав, я сейчас же написал записку господину Бородкину, в которой, извиняясь в своей оплошности, заявлял, что я работал над его проектом и сметою более 1,5 месяца и что я ценю труд этот минимум в сто рублей, а потому возвращая ему врученные мне десять рублей, я покорнейше прошу или прислать мне сто рублей, или возвратить проект, который может составить несколько ценных листов в составляемом мною архитектурном альбоме».
Далі сталось те, що не завжди властиво нинішнім «поміщикам» та «кіннозаводчикам» — «В ответ на это я на другой же день получил сто рублей с вежливым заявлением, что он, Бородкин, никак не предполагал таких трудов и что оценил его наравне с гравюрами, которых на десять рублей можно приобрести сколько угодно!» — пише Достоєвський.
Будівля (на знімку 1860—1870-х років) стала літньою резиденцією поміщика — Соколов-Бородкін жив на той час у Петербурзі, а до маєтку приїздив улітку.
Є історичні спогади, чому будівля така міцна, — бо побудована з використанням цементного розчину, до складу якого входили гусячі яйця. Нібито їх зносили для будівництва з усього села. Тутешні жителі й нині кажуть із усмішкою: «Червоновершська школа на яйцях стоїть». Товщина стін приміщення сягає одного метра. Притому без порожнин всередині, як часто практикують будівельники. Тому в школі взимку — тепло, а влітку — прохолодно.
На жаль, не збереглися приміщення кінного та цегельного заводів. Залишилася власне житлова будівля, яка є архітектурною пам’яткою і перебуває під захистом закону. Вважаються рідкісними й дерева, що залишились від парку Бородкіна.
«Із парку, насадженого паном Бородкіним, збереглися кілька десятків дерев, більшість — червонокнижні. Загалом — 17 сосен, 3 модрини, 4 туї і 1 ялиця, — розповідає вчитель біології та географії Ольга Ругало. — Привезені вони були з Австралії та Південної Америки. Також за часів Бородкіна була насаджена гледічія — дерево із великими колючками. Пан використовував її як природну огорожу для захисту від диких тварин»...
Старі люди розповідають, що біля маєтку (неподалік нинішнього волейбольного поля) був фамільний склеп. За тутешніми оповідками, у 1918 році від сухот померла донька поміщика. Несли її на руках із сусідньої Федорівки, під ноги стелили домоткані килими. Поховали в склепі. Але прийшли «совєти», склеп зруйнували, тіло викинули...
Після втрати статусу панського маєтку стіни будівлі бачили багато людей різних чинів та професій. Спочатку там був ветеринарний технікум, потім — будинок відпочинку заводу «Червона зірка». У період радянсько-німецької війни маєток був частково зруйнований. По війні його відбудували, оновили архітектуру — додали мансарди.
Згодом тут була школа керівників аграрного сектору — навчали директорів радгоспів, голів колгоспів, агрономів.
У 1957 році приміщення передали відділу наросвіти. Відбулося злиття двох шкіл: Федосіївської середньої і Червоновершської семирічної. Відтоді тут розміщена Червоновершська загальноосвітня школа І—ІІІ ступенів...
Кіровоградська область.
Фото надане автором.
