Мало не місяць українське суспільство та медіа-простір лихоманило через подію, що мала б стосуватися лише вірян. Пристрасті розгорнулися навколо Всеукраїнської хресної ходи миру, любові й молитви за Україну, організованої Українською православною церквою Московського патріархату (УПЦ МП).

Нагадаємо: діставшись Києва 27 липня, як і планувалося, учасники ходи провели молебень на Володимирській гірці і рушили до Києво-Печерської лаври, де продовжились урочистості. Наступного дня — 28 липня — у Володимирському соборі столиці відбулося богослужіння з нагоди хрещення Русі-України, після чого парафіяни Української православної церкви, але вже Київського патріархату, теж пройшли хресною ходою до Володимирської гірки.
Як повідомили у Нацполіції, під час проведення церковних заходів з нагоди хрещення Русі-України серйозних правопорушень, провокацій чи сутичок не зафіксовано. У ці дні у церковних заходах брали участь майже 15 тисяч громадян. Правоохоронцями попереджено декілька спроб дрібних провокацій, які було вчасно локалізовано.

На прохання «Голосу України» ситуацію коментує  політичний експерт, директор Центру стратегічних комунікацій Валентин Войтків:

— Нашим правоохоронним органам та силовим структурам вдалося забезпечити порядок, попередити можливі провокації, уникнути дестабілізації ситуації всередині країни, хоча на це і розраховували організатори хресної ходи УПЦ МП. Професійна робота правоохоронців засвідчила, що у майбутньому вони гідно відповідатимуть на такі виклики, гарантуватимуть громадянам безпеку навіть тоді, коли збираються люди із діаметрально протилежними позиціями.
Реальна цифра учасників ходи — від 10 до 15 тисяч. Для церкви, що претендує на роль домінуючої в Україні, це дуже скромні показники. Хоча річ не лише в чисельності, а й у тому, який дискурс виник у зв’язку із хресною ходою. Значна частина населення, зокрема духовенство з інших церков, громадські діячі, експерти, політики, не сприйняла ідею «молебню за мир» від тих, хто є адептом концепцій «русского мира» та «політичного православ’я». Виникали доречні закиди на адресу окремих представників УПЦ МП у розв’язанні війни. Багато хто пам’ятає, як панотці благословляли бойовиків, підтримували країну-агресора, відмовлялися вшановувати пам’ять наших військовослужбовців, які загинули, захищаючи країну.
Цього слід було чекати, адже в умовах війни актуалізується питання: наскільки українською є церква?
Щодо перспектив УПЦ МП, то, найімовірніше, на неї чекає розкол, відкритий чи прихований, коли частина приходів і священиків, особливо в західних та центральних регіонах, переходитиме до УПЦ КП.
Та це не розв’яже проблеми створення української помісної церкви. І хоч тема звучала в кулуарах Великого Всеправославного Собору на Криті, нам не слід очікувати, що найближчим часом питання буде вирішено. Добре те, що найвище православне духовенство усвідомило, наскільки воно є нагальним для України!
Хоча процес українізації церкви не зупинити. Сама логіка сигналізує, що історичні траєкторії Києва та Москви розійшлися. За цих умов маргіналізація УПЦ МП у нинішньому її вигляді — лише питання часу.
Насамкінець варто відзначити певний негатив, пов’язаний із обговоренням хресної ходи. Цій події приділили аж надто багато уваги. Вона стала топ-подією останніх 10 днів. Хочеться сподіватися, що в майбутньому буде набагато менше ажіотажу навколо хресних ходів та інших проектів УПЦ МП. До таких акцій слід ставитися з розумінням: громадяни мають право на мирні зібрання, якщо їх гасла не суперечать українському законодавству.

 

 

Традиційна хресна хода Української православної церкви Київського патріархату з нагоди річниці хрещення Русі-України.

Фото Андрія НЕСТЕРЕНКА.