Сьогодні — День високомобільних десантних військ України

 

Брати Олег і Сергій Кузьміних (на знімку) не випадково, не вагаючись, вступили свого часу до навчального закладу, який має тепер назву Житомирський військовий інститут імені Сергія Корольова. Батько — кадровий військовий. І цим усе сказано. Він, до речі, родом із Сибіру. Тодішнє армійське командування закинуло його служити в Західну Україну. Тут він, як передражнює Сергій пропагандистів «русского мира», одружився з місцевою «бандерівкою» і пройшов «люстрацію», активно виступає за незалежність України.

 

 

У Сергія, на відміну від брата, військова біографія не склалася: крапку поставила медкомісія. А Олег закінчив військовий виш 1999 року. Молодим лейтенантом служив у Володимирі-Волинському, затим були Львів, Бердичів. Війну з Росією зустрів у 95-й аеромобільній бригаді в Житомирі. 8 березня 2014-го відправили на Херсонщину. Потім були Добропілля, Слов’янськ, гора Карачун, Савур-могила, відомий рейд біля кордону з Росією...


Після ротації довірили командувати новоствореним 90-м батальйоном, який «відбрунькувався» від 95-ї бригади і став основою новоствореної бригади. Потім знову відома сторінка нашої недавньої воєнної історії: оборона донецького аеропорту. 20 січня 2015 року Олег Кузьміних із 14 побратимами потрапив у полон до проросійських терористів. 22 січня російські «ЗМІ» продемонстрували відеозапис знущань росіян над полоненими «кіборгами». Як розповідав згодом Олег, сепаратисти щосили намагалися переманити його на свій бік, обіцяли відразу присвоїти звання полковника, надати простору квартиру в Донецьку. Провівши 124 дні в полоні, він не зрадив присязі. Нині підполковник Олег Кузьміних — заступник керівника військового навчального центру, передає свій досвід молоді.


Практична діяльність Фонду братів Кузьміних почалася, коли старший із них ще перебував у полоні. Тоді Сергій у рамках благодійної ініціативи «Комбат» почав збирати кошти на допомогу родинам, глав яких утримували бойовики. А Олег зізнався:


— Ще задовго до мого полону в мене зародилася ідея створення благодійного фонду допомоги пораненим і сім’ям, котрі втратили годувальників. Під час боїв біля Савур-могили на моїх очах загинув командир нашої розвідувальної роти. Лежиш, іде бій, а комусь поряд ногу відриває. Як потім складеться доля цієї людини?


22 травня минулого року Олега визволили з полону, а вже в липні брати Кузьміних оформляли документи на створення Благодійного фонду. Із самого початку засновники вирішили відмовитися від співпраці з будь-якою політичною силою. Благодійний фонд існує виключно завдяки жертовності пересічних громадян та представників малого і середнього бізнесу. Кошти надходять і з-за кордону. Їх передав, наприклад, колишній наш співвітчизник офіцер у відставці Сергій Множинський, який тепер живе у США.


Мету своєї діяльності засновники сформулювали так: «Якщо кожен боєць на передовій знатиме, що небайдужі люди ніколи не стоятимуть осторонь, коли йому буде потрібна допомога, він битиме ворога ще міцніше, так, що ніколи і ні в кого не буде бажання приходити на нашу рідну землю зі зброєю! Українські воїни захищають не тільки Україну, а й усю Європу від російського агресора, бо якщо диктатора Путіна не зупинити, він піде дуже далеко. Ми переможемо будь-якого ворога, якщо будемо разом!»


Уже за перші півроку свого існування фонд передав на лікування поранених бійців 4 мільйони гривень. Тепер ця сума вже більша, але останню цифру Сергій Кузьміних не зміг назвати. Просто не було часу рахувати. Тим більше що допомога надається різна: кому потрібні ліки на три тисячі гривень, а кому треба зробити за кордоном операцію за мільйон гривень.


Крім того, надається юридична допомога, соціальна, психологічна. Брати Кузьміних організовують відпочинок сім’ям учасників АТО, з якими працюють психологи-волонтери. За кошти, зібрані фондом, дружина і маленька донечка танкіста Артема Абрамовича з Житомира, який загинув під Міусинськом, змогли відпочити в Одесі. На 40 тисяч гривень фонд Кузьміних закупив засоби гігієни, медикаменти та ортопедичне обладнання для пацієнтів Житомирського військового госпіталю. А ось свіжий запис Сергія у Фейсбуці: «Хірургічному відділенню Житомирського госпіталю потрібні приліжкові тумбочки. Ми замовили й оплатили 10 таких тумбочок. Хай служать тим, хто служить для нас».


Та основна увага — лікуванню поранених. Сергій Кузьміних розповідає:


— До нас завітав чоловік із проханням допомогти його синові. І ми будемо допомагати! Але як важко дивитися в очі старенькому батькові, який з усіх сил прагне підняти свого сина на ноги. Його виписали з медичного закладу прикутим до візка, бо лікування завершено... Батько хоче встигнути підняти сина на ноги, бо в самого пухлина в голові... У дружини тяжка хвороба нирок. Одну вже видалили... А у них семеро дітей!!! Четверо прийомних! Один син — прикутий до ліжка в результаті отриманих поранень на сході України. Ще двоє — на передовій і досі. Батько, який стояв на Майдані восени 2014-го і дістав поранення від снайпера, хоче одного — дожити хоча б до того моменту, коли його син стане на милиці...


Серед тих, кому вдалося врятувати життя, снайпер 95-ї бригади Валентин Ковальський. Бойове хрещення він пройшов на горі Карачун. Потім було визволення Слов’янська, бої за Лисичанськ, а згодом і марш-кидок під Савур-могилу. Саме тут у нього влучила ворожа куля. Після першого оперативного втручання в харківському госпіталі його перевели до Львова. Там десантнику за півтора місяця зробили ще чотири операції і відправили додому. Але потім довелося робити нові операції. Батьки почали шукати допомоги за кордоном. На зібрані самостійно кошти вони відправили його на обстеження до Ізраїлю. А там з’ясувалося, що, окрім проблем з кишечником, у хлопця почали відмовляти нирки. Потрібна була операція, яка коштує 80 тисяч доларів. Житомирські волонтери порадили батькам Валентина звернутися по допомогу до фонду братів Кузьміних.


— Кошти на лікування ми зібрали доволі швидко, — розповів Сергій Кузьміних. — Здавалося, що вся Житомирщина відгукнулася на наш заклик допомогти герою-десантнику. Два місяці інтенсивного лікування дали позитивний результат. Після важкого поранення він схуд на 40 кілограмів. Але житиме! — радіє Сергій.


Він пишається тим, що кільком бійцям вдалося повернути радість бачити рідних людей.


— Дуже приємно, коли робота фонду дає добрий результат. Іван Савченко втратив зір у луганському аеропорту. В травні була зроблена операція, яка коштувала 32 500 гривень. Зір відновився на 70 відсотків.


Брати Кузьміних створили філії фонду в Києві та Львові: там госпіталі, яким потрібно допомагати.

Житомир.


Фото надано автором.