США, Франція, Ізраїль. Повага до героїв та відзнак

Олександр СОПОВ, Максим ЦАРЕНКО.

9 серпня 2016 1017

Нагородні системи, які Україна має вивчити... і перевершити!

США

18 березня 1776 р., ще до прийняття Декларації незалежності видатний представник патріотичного табору Дж. Адамс запропонував від імені конгресу оголосити Дж. Вашингтону подяку «за мудрі та рішучі дії під час облоги й взяття Бостона» й на згадку про цю подію викарбувати золоту медаль. Однак її проект, як і підготовлені ескізи медалі на згадку про Декларацію незалежності, не були схвалені Конгресом. Роль нагород ще не усвідомлювалася керівниками держави. Їхня аргументація була простою: «Де наша демократія і рівність усіх громадян країни?»

Спроби Дж. Вашингтона впровадити власне американські нагороди зазнали поразки — ця доля спіткала і відроджене у ХХ столітті «Пурпурне серце», і орден Святого Цинцинната. Навіть англо-американська війна 1812—1814 рр., що закінчилася важкою перемогою американців, не залишила «нагородного сліду» в історії США. Як і раніше, уряд був украй скупим у політиці відзначень, мотивуючи це поглядами батьків-засновників нації. Під час Американо-мексиканської війни 1846—1848 рр. американських солдатів нагороджували лише паперовим «Сертифікатом заслуг».

І тільки після початку Громадянської війни 1861—1865 рр., коли стало зрозуміло, що йдеться про битву за єдність країни та існування американців як єдиного народу, міркування ліберал-популістів відкинули й запропонували заснувати нагороду за доблесть. 12 липня 1862 р. був підписаний закон, що започатковував медаль Пошани, з якої і бере початок оригінальна й багата система нагород США.

Оскільки нагородна система США почала формуватися «під війну», її військовий компонент на довгі десятиліття став домінантою: відомчі армійські інструкції щодо порядку носіння нагород на військовому однострої у прагненні досягти витонченої досконалості фактично забороняли занадто багато «стороннього» (вітчизняні цивільні чи загалом іноземні нагороди) і, тим самим, сприяли виникненню відзнак аналогічного призначення на відомчо-муніципальному рівні.

Військові наполягли на тому, що «Пурпурне серце» можуть отримати за поранення лише військовослужбовці? Не проблема: прикордонне відомство засновує для нагородження власних поранених службовців «Пурпурний хрест» (ігноруючи той факт, що в Австралії таку назву має загальновідома громадська відзнака для тварин), а децентралізовані поліцейські структури встановлюють схожі відзнаки на рівні міст та графств! Армійці у своїй «славетній» інструкції AR-670-1 прописали, що військові нагороди носяться лише на військовому однострої — а звільнені в запас мають право носити мундир далеко не щодня? Не проблема: у відповідь муніципальні поліцейські інструкції вимагають носити лише власні відзнаки! Критерії загальнонаціональної медалі Військовополоненого занадто жорсткі? Аналогічна медаль засновується губернаторами окремих штатів!

Надмірна зарегульованість призвела до того, що в США утворилася, напевне, одна з найрозгалуженіших та найсуперечливіших систем «урядових» відзнак. Там присутні відзнаки, які президент може надавати на власний розсуд, але від імені Конгресу США; нагороди, якими він нагороджує від свого імені, але виключно за поданням генерального прокурора чи Національного фонду мистецтв. Зайве казати, що далеко не всі ці відзнаки дозволено носити на військовому однострої.

Систему власних нагород має і Конгрес США — найцікавішою є Золота медаль. Цю відзнаку присуджують один раз на рік, а зображають на ній того, кого відзначено. Зрозуміло, що ця золота відзнака, вага якої сягає 453 г, для носіння на одязі не призначена взагалі. Задля повного розуміння алогізму американської урядової фалеристики додамо: медаль Пошани Конгресу США до системи нагород Конгресу США не входить — вона є суто військовою відзнакою, якою нагороджує президент.

Напевне, лише в США можемо спостерігати феномен міжвідомчих нагород — власну «лінійку» відзнак має національна розвідувальна спільнота США, що об’єднує кілька структур (кожна з яких, зрозуміло, має власну ієрархію відзнак).

Станом на сьогодні 62 загальнодержавні відомства США та їх структурні підрозділи нагороджують понад 700 відзнаками, які мають статус «урядових». Частина з них мають вигляд плакеток чи настільних медалей і не призначені для носіння. Деякі відзнаки — наприклад, медалі оборонного департаменту для цивільних службовців відомства та «сторонніх громадян» — можна носити на цивільному одязі, але в жодному разі не на військовому однострої.

Подібний «відомчо-фалеристичний перфекціонізм» спричинив появу власних нагородних систем на рівні штатів, графств, муніципалітетів ветеранських, спортивних та мистецьких об’єднань. Нерідко такі регіональні та громадські відзнаки за рівнем дизайну перевершували класичні «урядові» нагороди.

Відсутність єдиного системного нормативного акта федерального рівня, який би впорядкував систему нагород, на тлі купи надмірно деталізованих відомчих та локальних інструкцій спричинила справжній хаос в американській фалеристиці — звичайно, він помітний лише експертам.

Масив невійськових нагород різного рівня залишився de facto за лаштунками суспільної уваги, але ж військові нагороди федерального рівня та їх кавалери традиційно є об’єктом жвавого інтересу — громадські активісти створили навіть профільні інтернет-сайти для пошуку і викриття самозванців, які хизуються чужими нагородами. У Сполучених Штатах не варто привласнювати нагороди: цивільна особа, яку звинувачують у незаконному носінні військових медалей, може отримати стандартне покарання — кількасот доларів штрафу, до сотні годин «громадських робіт» (витончений смак американської Феміди, зазвичай, визначає так прибирання приміщень моргу) та зобов’язання написати особисті вибачення... всім живим кавалерам «привласненої» нагороди.

Як свідчить трагедія Джеремі Бурди (до речі, вихідця з України), кадровим військовим подібні витівки обходяться набагато дорожче.

Франція

Якщо спробувати проаналізувати нагородну систему Франції з моменту її фундації після революційного «перезавантаження», кидається у вічі очевидний факт: відзнака Почесного легіону залишається константою і для повалених монархій ХІХ століття, і для всіх п’яти Республік. Сьогодні кожен охочий може переглянути у режимі onlіne скани орденських патентів всіх кавалерів ордена, починаючи з 1802 року — таку можливість надає Музей Почесного легіону, і такій «фалеристичній стабільності» можна лише позаздрити! Решта нагород сприймаються і владою, і суспільством досить довільно — вони можуть виникати і скасовуватися, відновлюватися і забуватися...

Наразі система державних нагород Франції складається із трьох «національних орденів» (Почесного легіону, Визволення — суто теоретично, бо вже понад 60 років не вручається, Заслуг), чотирьох «міністерських орденів», які, зберігаючи статус державних нагород, надаються профільними міністрами (Академічних пальм, Аграрних заслуг, Морських заслуг, Мистецтв та літератури), 21 «головної військової відзнаки» у вигляді хрестів та медалей, 31 «пам’ятної медалі» (більше половини — неактивні через давність подій), 27 «почесних медалей» (галузевого спрямування) та десятка «інших відзнак» (як правило, для цивільних осіб, постраждалих від різних військових конфліктів).

Французи не бояться кардинальних змін у фалеристиці — для цього їм навіть не потрібні війни й революції: у ході орденської реформи 1963 р. було скасовано дюжину орденів, але ж хіба хто скаже, що нагородна система Франції збідніла?

Характерною рисою французької нагородної політики є мовчазне схвалення громадських відзнак, які виникли на вимогу часу: такими є медалі за участь у битві на Марні, Соммі та за Верден у роки Великої війни, зірки до встановлених офіційно стрічок за поранення — для військових та цивільних осіб. Це цілком зрозуміло: хіба зможе хтось засудити нагородження громадською медаллю за поранення для цивільних осіб двомісячного малюка, який постраждав через обстріл Парижа німецькою супергарматою «Колоссаль» улітку 1918 року? Саме тому громадські відзнаки носяться поруч із державними нагородами без жодних проблем — суспільство сприймає це позитивно.

Реструктуризація системи державних нагород, зміна старшинства відзнак для Франції — звична справа. Так, нещодавно п’ятою в нагородній ієрархії — вище за всі «міністерські ордени» та Воєнні хрести обох світових війн — стала Національна медаль визнання жертв тероризму. Це сталося 13 липня 2016 року, за день до жахливого теракту на Англійській набережній Ніцци...

Ізраїль

Під час Війни за незалежність 1947—1949 рр. в Ізраїлі відзнак не було — патріотизм громадян, які втілили вікову мрію євреїв про свою державу, був таким високим, що відзнаки вважали непотрібними. Єдиною формою нагородження був цалаш («відзначення в наказі»), для засвідчення якого згодом почали вручати «Почесну грамоту». Це можна розглядати як своєрідний відгомін американського «Сертифіката заслуг» середини ХІХ ст.

Потім «цалаш» отримав візуалізацію у вигляді стрічки кольору хакі: додатковими елементами позначається рівень нагороди.

17 липня 1949 р., вперше й одноразово, були призначені звання «Герой Ізраїлю» за прояви звитяги під час Війни за незалежність. У присутності президента Ізраїлю Хаїма Вейцмана, прем’єр-міністра та міністра оборони Давида Бен-Гуріона й начальника Генерального штабу Яакова Дорі перші бойові нагороди було вручено дванадцяти військовикам, які найбільше відзначились у війні за незалежність Ізраїлю. Особисто нагороди отримали лише 8 військовиків, четверо були нагороджені посмертно, і їхні нагороди одержали члени сімей.

Кількість відзначених була визначено невипадково — за порадами духівництва вона символізувала 12 колін Ізраїлевих, тобто кількість племен, з яких, згідно з Біблією, складався єврейський народ. Це було перше і єдине нагородження цим званням. Більше ніхто й ніколи ним не нагороджувався. Стрічка звання Героя Ізраїлю є єдиною нагородою, яку дозволяється носити на цивільному одязі.

Упродовж наступних понад двох десятиліть, попри дві війни, нові нагороди в Ізраїлі не створювали — голова уряду Давид Бен-Гуріон був противником запровадження нагород.

Однак після Шестиденної війни 1967 року, коли стало зрозуміло, що країна вступає в затяжний воєнний конфлікт, до голосу професіоналів, які розуміли важливу роль моральних стимулів, довелося прислухатися. 1970 року Кнесет ухвалив закон про військові нагороди, відповідно до якого встановлювалося три медалі: «За героїзм», «За відвагу» і «За відзнаку». Суворий лаконізм дизайну відзнак зумовив їх назви у народі: «Жовта стрічка», «Червона стрічка», «Синя стрічка». 1972 року Кнесет ухвалив закон про нагороди для Поліції Ізраїлю та Служби в’язниць, яким започаткував ще п’ять відомчих медалей.

Участь у військових кампаніях відзначається стрічками, які не мають додатка у вигляді медалей. Таких в ізраїльській нагородній системі налічується вісім.

Попри те, що в Ізраїлі провідну роль у системі виконавчої влади відіграє прем’єр-міністр, там також існує відзнака президента. Вона надається за виключні заслуги перед Державою Ізраїль та єврейським народом — положення про нагороду передбачає, що внести подання щодо нагородження має право кожен громадянин Ізраїлю та кожна ізраїльська спільнота. Проте засновану 2012 року відзнаку за два роки було вручено лише 17 особам, серед яких достатньо назвати президентів США та Італії — Барака Обаму та Джорджо Наполетано.

Крім того, в Ізраїлі існують десятки громадських відзнак, встановлених переважно ветеранськими об’єднаннями учасників Другої світової війни 1939—1945 рр.

Варто додати, що на військовому однострої в Ізраїлі дозволено носити лише військові нагороди цієї держави. Навіть генерали, які отримують ордени іноземних держав, не мають права носити їх на мундирі. Загалом повнорозмірні нагороди дозволено носити лише у дні визначних державних свят чи за вказівкою міністра оборони — на парадах.

Два-три ряди стрічок на одностроях очільників оборонного відомства та генерального штабу — об’єктивний максимум, зумовлений особливостями ізраїльської нагородної системи. Відкриті довідкові системи визначають, що п’ять нагород є максимумом для офіцерів ЦАХАЛ — такого рівня досягли лише двоє: капітан Нехемія Коен та генерал Ехуд Барак.

Такі незвичні для нас суворі обмеження лише додають авторитету нагородам Ізраїлю. Водночас кожен охочий колекціонер має можливість законно придбати знаки нагород для свого зібрання на сайті, асоційованому із військовим відомством: медаль «За героїзм», яку вручали менше півсотні разів (в тому числі й 12 Героям Ізраїлю), обійдеться лише в $149. Закон охороняє статус нагородженого, а не відзнаку!

Наші конкретні пропозиції — у наступній статті!

ПРОДОВЖЕННЯ. ПОЧАТОК У № 144 (6398) ЗА 2 СЕРПНЯ 2016 Р. ТА У № 147 (6401) ЗА 5 СЕРПНЯ 2016 р.