Заслужений діяч мистецтв України актор і режисер Олексій Кравчук другий рік працює в Луганську, залишивши домівку у Львові. Чим привабив його схід країни? Про це він розповів нашому кореспонденту.

— Олексію, ви довго й досить успішно були директором Львівського театру імені Леся Курбаса, й раптом переїхали до Луганська, стали головним режисером театру ляльок. Незвичайний вибір! Що спонукало до цього?

— Вважаю, що Луганськ — неймовірно перспективна театральна територія країни. Це — якась магнетична земля. Місто позбавлене комплексу столиці, і це його щастя, бо воно сьогодні має можливість розвивати театральну справу. Тут є великий простір для творчості, свободи вибору. І це надихає. Маю багато планів. Насамперед, хочемо звезти до нашого театру всі події культури, що відбуваються в країні. Навіть думаємо про випуск у Луганську театрального журналу, де буде полеміка, роздуми про розвиток театру. Потрібен діалог, бо театри у нас різні, неоднакові люди, тож дуже важливо, щоб на перетині цієї різності з’явилося щось третє. Це як у житті. Коли чоловік і жінка кохають один одного, з’являється дитина — плід їхньої любові.

— Ви з таким захватом про все говорите. Може, поділитеся своїми задумами?

— Охоче. Насамперед ми започаткували дуже цікавий проект «Нелялькові зустрічі в ляльковому театрі». Мета — щоб театр ставав культурним центром міста, і до нього приходила і малеча, й батьки. На одній з перших зустрічей луганчани спілкувались із головним режисером Харківського театру ляльок Оксаною Дмитрієвою, яка презентувала свій погляд на театр. Потім артист Олег Драч представляв свою методологію роботи з актором. Прийшли молодь, студентство. До речі, Луганська державна академія культури і мистецтв нині виходить на високий рівень. Це радує, бо ми звідти беремо кадри. «Нелялькові зустрічі...» теж відіграють роль у вихованні спеціалістів. Ми хочемо показати театр із різних боків. Є домовленість із Юрієм Андруховичем, що він приїде до Луганська. Мені випала честь ставити шекспірівського «Гамлета» за його перекладом. Андрухович шукає мову, яка нині справді жива. Крім того, до нас мають приїхати цікаві українські режисери Володимир Кучинський, Андрій Жолдак.

Далі з нами працюватиме дуже цікавий сценограф Олексій Хорошко, колишній луганчанин, який вже літ 15 живе у Львові, викладає в театральній академії. Є домовленість про співпрацю з головним балетмейстером київського театру імені Франка Ольгою Семьошкіною. Вона проведе у нас майстер-класи. Ольга — фантастичний режисер з пластики! А ще у нас склався добрий контакт з чудовим українським драматургом Павлом Ар’є. Він написав дуже цікаву і злободенну п’єсу, де є новий погляд на ветеранів війни. Йдеться про стосунки воїнів УПА і Радянської армії. П’єса вийшла тепла, зворушлива... Хочемо поставити її в ляльках, бо маємо шанувати ветеранів і знайти внутрішні примирення з будь-яких питань.

— Кажуть, що зі Львова до Луганська ви їхали на мотоциклі.

— Так, це було у 2012 році, коли мене запросили сюди працювати. Мотоциклом я проїхав велику територію. Мене вразили донецький степ, половецькі кам’яні баби. З одного боку — це ознака сили, потужності. З другого — це те, що зберігає. Це жінка. Чоловік загинув, а вона у цьому степу підтримувала вогнище, ростила дітей, будувала хати — і з’явилося місто. Луганщина має материнське начало, отже, колосальну енергію, а це саме те, що треба для розвитку культури. До речі, Ліна Костенко підтвердила, що має свій сентимент до Луганщини. А розмова з нею була про те, що ми хочемо взяти до постановки її «Сніг у Флоренції». Я хочу поставити п’єсу про потужне жіноче начало саме на цих землях. А Львів... Це місто завжди зберігало такі речі. Щодо Луганська, то він їх відкриває. У Олексія Хорошка виник цікавий проект «2Л». Тобто Луганськ і Львів — два крайні регіони України. В ньому зможуть перетинатись якісь театральні задуми. Ще хочемо запросити Івана Малковича — автора та перекладача багатьох книжок для дітей, і поговорити про перекладну літературу. Бо наше місто (а я можу його так називати, я в Луганську працюю) має дві мови. Ми творимо російською і українською, отже, переклади на двох мовах, які ми хочемо брати, повинні бути достойні.

— Олексію, ви якось сказали, що лялька не може брехати.

— Ляльковий театр набагато давніший за драматичний. Драматична форма може десь схибити, лялька — ні. У актора-ляльковода завжди є момент, який я називаю даром матері. Адже мати завжди зробить так, щоб її дитя стало на ноги, заговорило, усміхнулось. Актор реалізується через ляльку. Драматичний актор інший. Йому доводиться долати свій егоцентризм. Я теж немало боровся зі своїм егоцентризмом, і лише це допомогло побачити те, чого раніше не помічав. Будете сміятись, але коли я ставив свій перший ляльковий спектакль, то привіз із собою заслуженого артиста України Валерія Середу. Бо тоді ще не знав специфіки театру ляльок. Валерій мені дуже допоміг і багато чого навчив.

Торік ми чимало гастролювали, на міжнародному театральному фестивалі в Черкасах грали «Синього птаха» Метерлінка. Потім на міжнародному фестивалі у Миколаєві наша постановка «Руда компанія» отримала три дипломи, зокрема, за кращу чоловічу і жіночу ролі. На фестивалі у Києві наш «Синій птах» здобув нагороду за режисуру.

— За вашими спостереженнями, луганський театральний глядач змінюється? В який бік?

— Змінюється, і на краще. Луганський глядач — дуже щирий. Щирість, відвертість — якості цієї землі. Люди стають розумніші, тому треба брати хорошу драматургію, хороших режисерів, привозити інші хороші театри. Нещодавно ми говорили про це з Романом Віктюком, і він обіцяв обов’язково приїхати до Луганська. Глядача можна заманити до театру або французькою комедією з фривольностями, або національною темою з шароварами й віночками. Але це вже буде заробляння грошей.

— В Луганську у вас з’явилося багато друзів. Спілкування з ними надихає на якісь ідеї?

— Ідей багато. Приміром, хочемо зробити проект «Україна очима ляльки» — організувати експедицію в усі регіони нашої держави. А почати з селища Мілове Луганської області. Їхати через села, слухати людей, збирати пісні, традиції, а потім поставити виставу, до якої увійдуть найцікавіші зразки народної творчості. У такій команді повинні бути актори, музиканти, драматург. Дуже хотілося б, щоб в експедиції взяв участь драматург, художник-концептуаліст Павло Ар’є. Гадаю, що йому, львів’янину, буде цікаво познайомитися з культурою сходу України. Це, звичайно, велика робота, і вона вимагає великої підготовки, але ми йдемо на це свідомо. Театр має акумулювати в собі все, що відбувається в житті, незалежно від того, хто на сцені виконує ролі, — ляльки чи актори.

Луганськ.

ФАКТ

Задумано цікавий проект під назвою «2Л» — Луганськ і Львів.

ДУМКА

«Луганськ позбавлений комплексу столиці, і це його велике щастя».

У кабінеті Олексія Кравчука побажання можна написати просто на стіні.

 

Фото автора.