Та чому виготовити натуральну смакоту сьогодні набагато легше, ніж нагодувати нею школярів?

 

У селі Стасі Диканського району, що на Полтавщині, почав працювати новий міні-молокозавод. Ініціатором його спорудження став керівник тамтешнього науково-виробничого агропідприємства Геннадій Головін. Очолюване ним господарство спеціалізується на вирощуванні зернових і технічних культур. Тож худоби має небагато. А згадана молокопереробка для нього взагалі навіть не «повноформатний» бізнес, а, швидше, соціальний проект.

 

Із «хімії» корівки споживають тільки... звичайну сіль


За словами пана Геннадія, йому разом із однодумцями «просто хотілося, щоб наші діти й онуки їли справді смачну натуральну продукцію, і щоб за неї нам, сільгоспвиробникам, не доводилося червоніти». Передумови для реалізації таких намірів, звісно, були. Адже невелике стадо агрофірми (воно налічує 236 голів ВРХ, із яких 60 корів) сім місяців на рік пасеться на запашній зеленій травичці й обходиться без будь-яких штучних добавок навіть у силос. Та й узагалі з «завезених» хімічних елементів уживає тільки хлорид натрію, тобто звичайну сіль. Однак до останнього часу молоко стасівських корівок зливали в умовний загальний «казан», із якого воно поверталося до селян продукцією, скажімо так, різної якості... А чому б його не переробляти вдома, насамперед для своїх людей? Упевненості у правильності таких намірів додала недавня поїздка аграріїв Полтавщини до Ізраїлю, під час якої Геннадій Головін познайомився з тамтешніми виробниками обладнання для молокопереробних підприємств, у тому числі таких малих, «домашніх». Тим паче що цей міні-завод коштував стільки, скільки нашим селянам доводиться платити за сучасний імпортний трактор.


Обладнання встановили у приміщенні колишньої сільської олійниці, на даху якої вже проросли дерева... За чотири місяці воно змінилося невпізнанно й сьогодні більше нагадує невеликий (12х12 метрів), але ошатний торговий павільйон. Та саме тут щозміни переробляють півтонни «свого» молока, випускаючи 18 найменувань (!) продукції. Дев’ятеро його працівників, переважно молодих, пройшли відповідне навчання та стажування й сьогодні продукують фактично основну лінійку «молочки», крім твердих сирів. Проектна потужність дає змогу переробляти до двох тонн молока щодоби. Та на неї вийдуть тоді, коли торгову марку «Стасівське молоко» пізнаватимуть не лише в цьому селі...


«Своє» на прилавках не залежується


Під час презентації заводу його молоко, кефір, ряжанку, сметану, вершкове масло, йогурти, сири куштували керівники області й району, профільні спеціалісти, журналісти. Ті з них, кому «за 40», відзначали: справді смачно, як у дитинстві... «Все ж робимо для себе», — задоволено усміхався Геннадій Головін. І нагадав про те, що термін придатності для вживання майже всієї тієї смакоти не перевищує 4—7 днів. Про «довгограючу» продукцію з убивчими для поживних речовин консервантами та іншими добавками тут не може бути й мови.


Водночас малий Максимко та його односельці, котрі скуповувались у розташованому поруч невеличкому продовольчому магазині господарства, засвідчили: продукція «рідного» для них міні-молокозаводу на прилавках не залежується. Розбирали її залюбки, а продавчиня Тетяна Стешенко зазначила, що найбільше її землякам до смаку сметана та йогурти. За її словами, ця «молочка» вже тепер, фактично при «пробних» обсягах виробництва, обходиться селянам приблизно на 10 відсотків дешевше. Хоча б тому, що літрові й півлітрові пакети тут наповнюють «по-чесному», а не на 900 чи 350 грамів...


Гіркий «післясмак» солодкого натурпродукту


Але якщо виготовлена невеличким підприємством смакота сподобалась усім, то гіркий «післясмак» його відвідин голова ОДА Валерій Головко разом із колегами-управлінцями, фахівцями галузі та журналістами відчули вже за лічені хвилини, коли переїхали до Стасівської гімназії імені М. Башкирцевої. Згаданий заклад, у якому навчається понад 200 учнів, — один із найбільших у районі. Тож має перспективи стати «опорним», а значить, поповнитися дітьми з інших сільських шкіл. За таких обставин керівникам гімназії, як то кажуть, сам Бог велів подбати про поліпшення якості харчування учнів, розширення асортименту страв насамперед за рахунок отієї майже «домашньої» молочної продукції, яку випускають буквально «під боком». Тим паче, що вона відповідає всім стандартам якості, контролюється державною лабораторією ветеринарної медицини.


Та, попри це, в гімназії про ту смакоту сьогодні навіть не мріють... «Де ми беремо молочну продукцію для їдальні? — перепитує директор гімназії Галина Бідна. — Та фактично ніде. Як і всім навчальним закладам району, нам централізовано завозять тільки сметану від постачальника, що виграв тендер. Хоча раніше тривалий час співпрацювали з місцевим агропідприємством, яке очолює Геннадій Головін. «Свої» виробники нам ніколи не відмовляли, завжди давали свіжу продукцію. Тепер маємо таку ситуацію, коли за дозвіл постачати в гімназію молоко треба заплатити більше, ніж воно коштуватиме... Для підприємства це не просто невигідно — навіть нереально. Те саме можна сказати і про курячі яйця з розташованої в нашому селі птахофабрики. Її продукцію знають не лише на Полтавщині, та для гімназії вона залишається недосяжною».


Смакота, за якою шикуються черги, — не для учнів


Про дивовижні гримаси «тендеризації» шкільного та, власне, дитячого харчування говорила й присутня на презентації міні-молокозаводу в Стасях Герой України, фундаторка відомої агрофірми «Маяк» Тетяна Корост. Її підприємство виробляє незрівнянно більші обсяги тваринницької продукції, має досить потужну переробку й фірмові магазини в обласному центрі. Та зі своєю також натуральною смакотою, за якою в Полтаві шикуються черги, «пробитися» на, м’яко кажучи, специфічний ринок шкільного харчування не може. Як і ще більші та потужніші молоко- чи м’ясопереробні підприємства Полтавщини, бренди яких відомі всій Україні.


Чому їх ігнорують у школах і дитсадках? Та тому, що там сьогодні «моляться» Його Величності Тендеру. Надто після того, як ті заклади ще міцніше «прив’язали» до районних і міських бюджетів. Тож навіть у тому випадку, коли фактично йдеться про використання на харчування учнів чи дошкільнят батьківських грошей, останні, потрапляючи до так званого спецфонду, автоматично підпадають під норми Бюджетного кодексу з його вимогами забезпечити використання коштів тільки через тендерні процедури.


А будь-який тендер — це, як відомо, шлях до максимального здешевлення того, що купуєш. Наміри зекономити кошти, певно, можна тільки вітати. Та чи можуть бути найдешевшими справді якісні натуральні харчі, особливо для дітей? І чи можуть за таких умов перемагати у таких тендерах виробники, котрі задля здешевлення своєї продукції не «розбавляють» її усілякими замінниками чи навіть «хімією» та, власне, не фальсифікують за допомогою звабливих написів-етикеток про «100-відсотковий натурпродукт»?


Дошкільнят годували «рослинним» сиром


Кілька місяців тому в Полтаві «вибухнув» скандал із постачанням для дитсадків «умовного» твердого сиру. Як з’ясувалося, його на понад 50 відсотків (!) «начинили» рослинними жирами, взагалі забороненими до вживання дітям такого віку. Неважко здогадатися, що забезпечували ним дошкільні заклади фірмачі—переможці тендерів. Останні зазвичай не мають не те що своїх корівок чи заводів — часом навіть постійної адреси. Найчастіше вони діють фактично лише як посередники між виробниками та управлінськими структурами, що формують чималі обсяги замовлень продукції для освітянських, лікарняних та інших комунальних або державних закладів. І хоча посадовці та чиновники в один голос твердять, що при виборі постачальника вони враховують не лише пропоновану ним ціну, а й якість продукції, зрозуміло, що чи не найвагомішим «доважком» до подібних тендерних перемог залишається корупційна складова...


За фактом того «сирного» скандалу правоохоронці відкрили навіть кримінальне провадження. А голова ОДА Валерій Головко терміново скликав нараду за участю виробників продовольчої продукції та представників держструктур, які відповідають за харчування у школах і лікарнях. На ній керівники провідних молокопереробних підприємств області, дізнаючись про вартість твердого сиру чи вершкового масла від «переможців тендерів», просто хапалися за голови — за такі гроші з натурального молока не можна «набовтати» навіть сметани... На нараді вирішили створити робочу групу фахівців, які напрацюють зміни до тендерних процедур. З тим, щоб головним критерієм для визначення «годувальників» принаймні дітей була не ціна, а якість продукту.


«Тендерні» харчі вилізуть боком...


Тоді, пригадується, лунали цілком слушні пропозиції ввести певні преференції саме для місцевих виробників і тих «перших хоробрих», хто наважується продукувати сертифіковану органічну продукцію, та водночас при проведенні тендерів оглядати не лише «паперові» пропозиції фірм-посередників, а й реальні виробничі потужності потенційних постачальників наїдків. Керівники області та профільних служб регіону стверджують, що ні ті пропозиції, ні проблему в цілому вони не «заговорили» й не забули. Навпаки — домагатимуться її розв’язання за будь-яку ціну.


Тим паче за умов, коли відвідини нового міні-молокозаводу й гімназії у Стасях лише вкотре підтвердили «кричущу» невідповідність гасла «все найкраще — дітям», коли йдеться про їхнє харчування. Водночас зрозуміло, що проблема та потребує розв’язання не так на містечковому й обласному, як на загальнодержавному рівні. Доки «тендерні» харчі не доконали наших школяриків остаточно...

Полтава.

 

Новий міні-молокозавод у Стасях.

 

Представниця фірми-виробника обладнання Євгенія Мороз.

 

Максимку натуральна «молочка» смакує. Та чи дочекається він її в їдальні гімназії?

 

Фото автора.