Тепер уже спробуй визначити, хто кого знайшов — Анатолій ці дивовижні за енергетикою, покликані часом поетичні слова чи поезія — Анатолія. Але внаслідок тієї зустрічі народилася пісня. Яка стала символом, знаменом і провісницею Незалежності України. Як і держава, пісня «Вставай, Україно!» відзначає нині своє 25-ліття.
Власне, нещодавно таку ж дату своєї творчої діяльності відзначав і сам запорізький композитор-пісняр Анатолій Сердюк. Бо ще в 1990 році в рідному Запоріжжі він став переможцем конкурсу молодих естрадних виконавців. А нині Анатолія Сердюка можна сміливо назвати камертоном пісні волелюбного козацького краю. З його пісень, з дзвінкоголосся переливів, з його особливої довірливої манери постають перед слухачами розлогі запорізькі степи, шумлять-перекочуються сиві пороги на Дніпрі, ковиловий вітер наповнює своїм подихом зали, кличе неповторним тембром отару степова тронка, стелеться стежина до коханої...
Та він вважає, що по-справжньому українським композитором і співаком його зробила саме пісня «Вставай, Україно!».
Історія її народження — і начебто звичайна, і водночас символічна. Дізнавшись, що в його місті проходитиме фестиваль «Червона рута», А. Сердюк вирішив узяти в ньому участь. Для цього треба було заспівати три сучасні пісні українською мовою. Нічого, здавалось би, незвичного. Але згадаймо тогочасні реалії — індустріальний запорізький край був переважно російськомовним, і багато його поетів — також.
Утім, для молодого співака не було складним відчути настрій і вимоги фестивалю. Тоді вже в суспільстві активно йшли процеси усвідомлення самоідентичності й незалежності держави, і цей подих часу не могла не відчувати патріотично налаштована молодь. Тож Анатолій хотів передати в своїх піснях дух рідної вільнолюбної землі, красу й силу української пісні.
Складніше виявилося саме знайти такі пісні, і саме нові. Юнак шукав їх у філармонії, у бібліотеках, серед творчих колективів і відомих запорізьких музикантів. І зрозумів, що має сам їх створити, тим паче що раніше йому вже доводилось писати пісні у складі шкільного ансамблю.
— Моя мама Уляна Михайлівна, знаючи, що я шукаю особливі вірші, купила газету «Літературна Україна» з добіркою поезій Дмитра Павличка, — розповідає Анатолій. — Один із віршів одразу зачепив мене рядками: «Вставай, Україно, вставай, виходь на дорогу свободи, де грає широкий Дунай, де ждуть європейські народи!» Широка й розлога мелодія народилася дуже легко, бо тематика пісні була суголосна моєму настрою і настрою українців.
У мене тоді була власна група «Анатоль», із нею я й розучив пісню в січні 1991 року. А навесні на обласних відбіркових турах «Червоної рути» вона була вперше виконана на загал. І про неї одразу заговорили...
Так, про пісню та її виконавців заговорили спочатку в Запоріжжі, а незабаром місцеві телевізійники Наталя Федорова й Сергій Тихонов записали до неї відеоряд на острові Хортиця — пісня «Вставай, Україно!» линула над легендарними Дніпровими кручами — і цей сюжет показали 6 серпня по українському телебаченню в рубриці «Запоріжжя на УТ». Варто нагадати, що тоді в УРСР був лише один український телеканал, і якщо тебе показали по телебаченню, — то про це дізнавалася вся Україна. Анатолій, можна сказати, наступного ранку прокинувся знаменитим, принаймні в рідному краї.
— 9 серпня в нашому місті відкрилася «Червона рута» — і яка ж це була велика патріотична подія для зросійщеного Запоріжжя! Мене вразило, що сотня виконавців з усієї України не лише співали, а й спілкувалися українською — такого в своєму житті я ще не бачив. Вражали також молебень за Україну, проведення українських обрядів, творчі зустрічі, виставки, нічні кав’ярні... Тоді я вперше побачив перед собою реальну перспективу розвитку української музики і власної артистичної кар’єри.
Утім, на конкурсі Анатолій Сердюк не зміг стати переможцем. Після вдалого виконання пісні в першому турі він пройшов у другий, але напередодні виступу застудився й отримав незмикання зв’язок. І все ж його «Вставай, Україно!» вразила всіх: під час її виконання встали не лише глядачі в залі, а й ведучі на сцені та члени журі. Пісня отримала приз «За кращу патріотичну пісню» й призи від Народного руху України та від української діаспори.
— За кілька днів я одужав і виконав пісню 17 серпня на гала-концерті переможців у Палаці спорту, — згадує Анатолій. — Проте ще однією — і дуже важливою, яскравою презентацією пісні став мій виступ 18 серпня на закритті фестивалю на центральному стадіоні «Металург». Стадіон вміщував тоді понад 20 тисяч глядачів. До того ж, на свято приїхала делегація народних депутатів, серед яких був і легендарний В’ячеслав Чорновіл.
Я проспівав «Вставай, Україно!» — і тут В’ячеслав Максимович вибігає на сцену, обіймає мене, дістає з кишені і дарує мені власного кишенькового годинника. Потім він запросив мене до себе на трибуну. А там — ті, кого я доти бачив лише по телевізору: Левко Лук’яненко, Лесь Танюк, Микола Поровський, Павло Мовчан, Іван Драч, Степан Хмара. І вони в один голос: «Ой, який ти молодець!». Тоді ж Чорновіл мені й сказав: «З цією піснею вже проблеми, і в тебе, хлопче, вони будуть. Ось тобі мої телефони, дзвони, якщо потрібна буде допомога». А я думаю, які можуть бути проблеми?
Виявляється, після того, як «Вставай, Україно!» пролунала в ефірі УТ, керівник Держтелерадіокомітету Микола Охмакевич отримав партійну догану — за те, що пропустив в ефір твір такого «антирадянського, антиросійського» змісту. Зацікавилося піснею і КДБ. Керівник запорізького телебачення Анатолій Ставничий у той час мудро пішов у відпустку, а його підлеглі, дізнавшись про скандал у столиці, негайно розмагнітили плівку із відеозаписом пісні.
Не встиг відгриміти салют на «Червоній руті», як приголомшила звістка: в Москві — «ГКЧП», переворот... Я приїхав додому опівночі, а о 7-й ранку 19 серпня мені телефонують: «Вмикай телевізор!». Дивився прес-конференцію заколотників і починав розуміти, про які проблеми говорив Чорновіл...
Звичайно, події «ГКЧП» відтіснили враження від мого виступу на другий план, та буквально через кілька днів «Вставай, Україно!» залунала по радіо, а згодом і по ТБ. Вона набула вже іншого підтексту — не як заклик до спротиву радянській системі, а як переможна пісня визвольного руху. Інформаційна програма Держтелерадіо в грудні 1991-го визнала «Вставай, Україно!» «піснею-символом року». Тож завдяки такій «розкрутці», до якої не докладав жодних зусиль, я здобув популярність на всю країну, — жартує Сердюк.
Колись поет Вадим Крищенко зазначив, що справжність митця визначається тим, доріс він чи ні до пісні матері, до відчуття рідного порога й отчої хати. Анатолій Сердюк сьогодні стоїть врівень із материнськими піснями, чує серцем і відтворює у вже своїх піснях відчуття Батьківщини.
А «Вставай, Україно!» справді стала символом. У листопаді 2004-го під час помаранчевої революції вона лунала і на запорізькому Майдані, й на Майдані Незалежності, пряму трансляцію з якого бачила й чула країна. Під час Революції Гідності пісня також була затребувана, звучала на мітингах і акціях. І хіба не залишається вона актуальною, необхідною нам і тепер? Коли лунають у ній слова «Вставай, Україно, вставай! Єднай Чорне море й Карпати, і свій переболений край не дай ворогам розламати»?
