Київ називають містом каштанів, нинішній Кропивницький обстоює статус міста троянд. А як назвати Сєверодонецьк, коли він страждає від бур’янів? І чи може озеленення, благоустрій міста слугувати виміром патріотизму його жителів і владних структур?

 

В атаку пішли волонтери


Напевно, знайдуться люди, які скажуть, що заявлена журналістом тема не настільки актуальна для регіону, який розташований за десятки кілометрів від лінії фронту. Мовляв, є важливіші проблеми, ніж квіткові клумби і ліквідація сухостою. Тут би вижити... На щастя, так думають не всі й своєю конкретною справою доводять, як треба любити своє місто, незважаючи на ситуацію.


Спостереження показують, що сильним бур’яном Сєверодонецьк заростає двічі на рік — навесні й восени, коли починаються рясні дощі. Влітку навпаки — проспекти й узбіччя вулиць жовтіють від вигорілої на сонці трави. Квіткових клумб немає. Сєверодонецьк побудований на піску, і ця особливість ґрунту потребує постійного поливу всіх висаджених рослин. Але ось уже два роки, скільки автор цих рядків живе в Сєверодонецьку, жодного разу не доводилося бачити, як на центральних алеях і проспектах працюють поливальні машини. Складається враження, що в комунальному господарстві міста таких просто немає.


Не можна сказати, що сєверодончани не патріоти свого міста. Хочеться думати, що й міська влада воліла би бачити його зеленим і квітучим. Але, судячи з усього, їм заважає певний, перепрошую, пофігізм. Було б інакше, жителі вже давно б організували акції протесту, зажадавши від влади іншого ставлення до благоустрою, чи в ліпшому разі самі вийшли на суботники з ліквідації бур’янів. Патріотично налаштованих городян багато, а тих, хто свої почуття доводить реальною справою, — раз, два та й усе.


Сєверодонецьк — місто невелике й дуже компактне. Тут створено кілька скверів, але єдине місце, де відчувається дбайлива рука людини, — це сквер ім. Гоголя. Щовесни й щоосені тут з’являються нові дерева та кущі, лавочки, малі архітектурні форми. Причому всі насадження доглянуті, политі, підживлені, пострижені. Така увага до скверу пояснюється дуже просто — він перебуває під опікою волонтерів. Річ у тому, що жоден сквер не стоїть на балансі міста, отже, немає хазяїна, який би про нього опікувався. А от місцю відпочинку на проспекті Центральному, можна сказати, пощастило.


П’ять років тому Наталя Зубан, котра представляється як «підприємець, а стосовно цього скверу — волонтер», склала стратегічний план розвитку скверу й звернулася в соцмережі до городян по підтримку пропозиції з його відновлення.


— Сквер був занедбаний, доріжки в жахливому стані, — згадує вона. — Я їжджу повз і щораз дивлюся на це з болем. У сквері є кістяк — дорослі дерева, які зазвичай становлять основу. І це добре. Потрібно було тільки щось додати й відродити. Я закликала городян: давайте все це піднімемо. І багато хто відгукнувся. На збори у Віри Попсуй — голови товариства розвитку громади (а вона відгукнулася перша) — ми прийшли 12 січня 2012 року. Чому взимку? Щоб, поки настане весна, ми вже мали чіткий план своєї діяльності, визначилися: що робити насамперед, а що відкласти на перспективу. Ми одразу вирішили, що спочатку виріжемо сухостій, проведемо воду, світло. Останнє нам пообіцяв зробити міськвиконком і зробив, а що стосується сухостою, то комунальники не захотіли це виконувати безплатно, тому підприємці скинулися і заплатили їм. А потім ми стали проводити суботники, працювати за наміченим планом — саджати дерева, кущі, квіти, облагороджувати територію. Установили малі архітектурні форми, лавочки, а два роки тому обладнали дитячий майданчик.


Прикметно, що в 2014 року, після того, як Сєверодонецьк визволили від бойовиків, бажаючих упорядковувати сквер стало більше. Люди зрозуміли ціну миру. Міськвиконком на прохання волонтерів поставив огорожу і в жовтні 2014-го проклав тут доріжки. 


Історія цього скверу цікава. Кілька років тому колишній міський голова віддав його територію одному підприємцеві, який збирався тут будувати магазин. Громадськість піднялася, і це місце відпочинку городян відвоювала.
Утримувати сквер дорого, тим більше в умовах піщаного ґрунту.


— Щоб посадити дерево-крупномір, потрібно викопати величезну яму й засипати в неї мало не півмашини чорнозему, — розповідає Наталя. — Підприємці привозили землю за свій рахунок. До речі, коли сквер закладали, то для покриття його території на глибину 20—25 см сюди завезено приблизно, сто «КамАЗів» ґрунту на один гектар.


За планом озеленення не вистачало кольорових дерев, і Наталя з Вірою написали в мережах: «Хто хоче взяти участь і висадити в сквері сімейне дерево — ласкаво просимо. Посадимо червоні клени, яблуню Медведського, ясени золотистолисті, щоб у сквері з’явилося різнобарв’я, щоб він був гарним своєї гамою. І восени, й навесні, й улітку милував око». Люди відгукнулися. Спочатку повільно, а потім активніше. Купували дерева й саджали їх усією родиною. Сьогодні сквер живе тільки завдяки волонтерам, підприємцям і небайдужим сєверодончанам, які взяли це місце відпочинку під свою опіку й не шкодують для його утримання власних коштів.


Плани є, літають десь...


На посаду секретаря Сєверодонецької міської ради переселенця із Луганська Григорія Пригебу обрано торік, і, судячи з усього, ситуація озеленення та благоустрою міста на порядку денному його діяльності усе ще гостро не стояла.


— Я теж здивований тим, що озелененням міста займаються тільки волонтери, — зізнається він. — Так, треба розробити спеціальну програму, створити систему, визначити фінансування. Наскільки мені відомо, торік на озеленення міста виділено з бюджету 40 тис. грн. Придбали дерева, посадили, але жодне з них не прийнялося, бо не поливали. Я думаю, що треба змінити застарілий фонд — тополі не саджати, а озеленювати місто хвойними деревами. По 10—20 тисяч саджанців висаджувати щороку у вільних зонах біля шкіл та в інших місцях. Треба, треба саджати дерева, квіти.


Однак на запитання про те, скільки бюджетних коштів депутати міськради виділили на озеленення Сєверодонецька цього року й скільки вже було освоєно, Григорій Пригеба відповів невпевнено: десь 50—100 тис. грн., а з приводу їх освоєння взагалі промовчав. Очевидно, не мав у своєму розпорядженні такої інформації. Натомість повідомив, що в комунальному господарстві міста нарешті знайшлися дві посади інспекторів з благоустрою, які тепер займатимуться у місті наведенням порядку.


— Створимо комісії, які обходитимуть під’їзди, магазини, зупинки транспорту, виявлятимуть сміття, ділянки, що заросли бур’яном, і змушуватимуть їх ліквідувати, — захоплено розповідав голова міськради. — У нас дуже багато аварійних дерев, тому комбінат зеленого господарства зараз займається в переважно обрізкою сухостою.


Правду кажучи, від голови міськради хотілося б почути інше — про конкретні, в чомусь, можливо, революційні дії, а не про створення чергових формальних комісій. Але коли заходить про це мова, Григорій Пригеба знову говорить про наміри та ідеї, а не про реальну роботу. Наприклад, він хоче створити ще одне комунальне господарство, за яким закріпити 25 га садово-паркового характеру.


— Якщо це буде нормальна структура, якщо сюди залучатимуться інвестиції, буде адміністративно-господарська діяльність, комерційна складова і якщо будуть атракціони. В нього буде кожний кущ, кожне дерево на балансі, — з ентузіазмом каже він і одразу зізнається: — Але можливості міського бюджету обмежені. Тож ми розраховуємо на допомогу громадських працівників.


Нам не потрібна влада, яка може плодити тільки чиновників


Громадські працівники, у свою чергу, обурюються. Вони не згодні з тією політикою, яку веде міська влада. Як розповідає координатор громадського руху «Очищення» Яна Кравцова, два роки тому в Сєверодонецьку було створено садово-паркове господарство, у статутну діяльність якого, крім міського парку культури й відпочинку, у безплатне користування віддано всі комплекси зупинок місцевого транспорту. Господарство зобов’язане стежити за ними й очищати від бур’янів, сміття та бруду. На деяких зупинках, де стоять кіоски, керівник садово-паркового господарства став вимагати від їх власників укладання договору на відрахування 50% прибутків, що мають піти на благоустрій території. В основному підприємці проігнорували це рішення: із 66 суб’єктів договір уклав лише один. У підсумку деякі зупинки транспорту заросли травою і мають геть непрезентабельний вигляд.


— Тепер міськрада має намір створити ще одну комунальну структуру, яка займатиметься благоустроєм, — обурюється Яна. — Навіщо? Зробіть ефективною діяльність уже створених підприємств. Комбінату зеленого господарства взагалі перекрили кисень, натомість не шкодують грошей для різних сумнівних структур. У квітні 2016 склалася цікава ситуація. Фірмі Вадима Власенка, який близький до одного з депутатів міськради, раптом виділили 600 тис. грн. на озеленення. Питання про виділення розглядалося на сесії, і депутати проголосували за це в пакеті з іншими питаннями, так і не розібравшись, кого й що вони фінансують. Колективна безвідповідальність, спитати немає з кого. На балансі міста не перебуває жоден сквер. Ні парки, ні дерева, ні газони нікому не належать. У міськвиконкомі навіть скасували посаду головного архітектора міста. Ось такий у нас патріотизм.


Дивлячись на таке ставлення міської влади до благоустрою, громадські працівники зібралися із силами й взяли під свою опіку ще один сквер. Як розповіла депутат Сєверодонецької міськради Олена Ніжельська, першими людьми, які прийшли працювати в еко-сквер, були військові ЗСУ, переселенці й просто активні жителі міста. Цілий рік вони чистили територію від сухих дерев і сміття.


— Ми вже висадили в еко-сквері дерева й дуже ретельно за ними доглядаємо, — розповідає вона. — Розраховували, що наш проект з озеленення міста підтримає влада, але, на жаль, цього дотепер не сталося. Ми не чекали милості від влади й подали більше п’яти проектів до різних фондів. Виграли. Ми не тільки створюємо зелену зону, ми хочемо, щоб еко-сквер став місцем соціальної активності, щоб люди вийшли зі своїх чотирьох стін і знайшли нове місце для спілкування, нових вражень і ідей.


Зважаючи на все, містом троянд чи тюльпанів Сєверодонецьк стане ще нескоро, а от на звання міста волонтерських скверів, вочевидь, може розраховувати.

Луганська область.

 

Одна з алей скверу.

 

«Підприємець, а стосовно скверу — волонтер» Наталя Зубан.


Фото автора.