Городищенському музею С. Гулака-Артемовського — 50 літ. Знаменитих Гулаків-Артемовських було двоє. Семен і Петро, небіж і дядько. Перший — зачинатель української опери, співак і композитор; другий — байкар, один із піонерів нової української літератури. Обидва родом із містечка Городище, що на Черкащині.

 

 

Важко повірити, що ще шістдесят років тому у Городищі майже не відали про славних земляків. Хоч і тоді не один десяток жителів мали прізвище Гулак. Ім’я Семена Гулака повернув Україні музикознавець Леонід Кауфман, який чверть століття (!) досліджував життя і мистецьку спадщину городищенця. А в 1962 р. випустив у світ фундаментальну монографію «С. С. Гулак-Артемовський».


Збираючи до неї матеріали, автор не раз приїздив у місто над тихоплинною Вільшанкою, жив тут тижнями. На щастя, у деяких родинах Гулаків зберігалися перекази про знатних представників роду. Саме тоді й познайомився Леонід Кауфман із Георгієм Ковалем. Він по лінії матері також походив із цього роду. Георгій Хомович був людиною надзвичайно енергійною і допитливою, невтомним краєзнавцем. І хотів, щоб жителі міста знали якомога більше про двох видатних земляків. Він вирішив створити у Городищі музей Семена Гулака-Артемовського. Коваль поїхав у Київ до Кауфмана й отримав від нього кілька десятків знімків, які стали основою першої експозиції в залі Будинку культури городищенського колгоспу «Заповіт Леніна».


Уперше містяни її побачили 23 березня 1964 року. Тоді ж створено й робочу групу ентузіастів для організації музею. Символічно, що до неї входив і бригадир будівельної бригади Олександр Степанович Гулак. Він виготовив рамки для фотографій. А художник Микола Маркович Шевченко виконав необхідні написи. А організаційна і пошукова робота лягла на плечі Георгія Коваля. Він через засоби масової інформації сповістив українську громаду про створення музею. Було розіслано листи в усі куточки СРСР. Насамперед — у Ленінград, Москву і Київ, де жив митець, з проханням прислати документи, знімки, речі, які б могли скласти експозицію про життя і творчу діяльність С. Гулака-Артемовського.


На заклик Г. Коваля відгукнулося багато людей.


Відкриття музею Семена Гулака-Артемовського у Городищі 4 вересня 1966 року набуло всеукраїнського значення. Сюди прибули відомі композитори, письменники, художники з Києва і Черкас, тисячі городищан та жителів довколишніх сіл. Невдовзі заклад став центром культмасової роботи (і це все — на громадських засадах).


Пізніша історія музею — це часи його розвитку, злету і занепаду, який почався після смерті Г. Коваля 1983 року.


Багатющу колекцію Коваля, а це більше двох тисяч предметів, банально розкрадено. Зникло чимале нумізматичне зібрання; реліквії — рушники, серед яких полотно, що було на хоругвах під час поховання Тараса Шевченка у Каневі; оригінальна скульптура відомого майстра Лансере; посуд та меблі епохи Гулаків-Артемовських; настільний барельєф композитора (автор Г. Кальченко); значок із зображенням митця тощо.
Зникла і частина документації Г. Коваля. Деякі цінні експонати списувалися — як нібито пошкоджені (!). Зникли давні книги, сотні знімків, документів різних епох, зібрання старожитностей для майбутнього краєзнавчого музею, цінні подарунки, зокрема фарфорові вази.


Хто поживився усім цим, можна лише здогадуватися. А до того, що фонди розкрадено, нікому досі немає діла...


В середині 1990-х музей фактично припинив існування. І був відновлений аж через 20 літ. Спочатку в районному Палаці культури. А 16 лютого 2010 року — в колишньому приміщенні райсуду, де діє й понині.


Найбільших зусиль до відновлення роботи закладу доклали представниця роду Гулаків Ольга Олексіївна Шляхова (на знімку) та тодішній голова Городищенської РДА Сергій Васильович Ковела.

Городище 


Черкаської області.