Наші Герої не воюють із російським народом. Наші Герої захищають свою країну від кремлівських найманців і завербованих манкрутів, котрі втратили або ніколи не мали почуття Батьківщини і власної гідності. Наших Героїв зустрічають зі сльозами, усмішками, із квітами, затамувавши подих, на колінах, мовчанням... Це Ангели-охоронці всіх українців. А віра, надія і прощення — наші обереги. Як і слово! Росія не заслужила презирства. Тому що, путін, який втратив розум, і мала частина заблукалого стада середньовічної імперії — це зовсім не Росія. Мир нашим країнам!
Михайло КРІГЕР (Москва, активіст руху «Солідарність», підприємець):
— Дорогі брати-українці!
Дуже переживаю за вас. Постійно стежу за вашою боротьбою й не перестаю захоплюватися вами. Мене, який виріс серед вас, дивує, звідки взялося це громадське завзяття? Адже я пам’ятаю свої юнацькі розчарування в людях, через те, що ровесники мої та інші сусіди ніяк не бажали будувати комунізм та рухатися до майбутнього щастя... І от, приїжджаючи до рідного Дніпропетровська, я з подивом спостерігав, що ті люди, серед яких я дорослішав, стали раптом справжніми громадянами. Це я спостерігав ще в перший Майдан 2004 року. І це, напевно, було найбільшим моїм враженням від України.
Дуже сподіваюся, що Україна вистоїть у цій дуже важкій ситуації і стане справжньою європейською країною, в якій установиться демократичний лад і в якій восторжествує закон — один для всіх. Для Президента і прибиральниці в під’їзді. Я бачу, що ви нині намагаєтеся йти цим шляхом. І дуже хочу вірити, що у вас вийде. І я б не сумнівався у вашому успіху, якби не такий агресивний сусід, як Росія з безумцем Путіним на чолі. Це турбує найбільше. Адже немає жодних сумнівів, що у спокійній обстановці, без постійної оглядки на можливість вторгнення незліченних орд зі сходу, ви спокійно й упевнено розібралися б між собою, тому що ви вмієте розмовляти із власною владою і вказувати їй її місце. Тому що для вас влада — не хазяїн, якого треба вилизувати й перед яким треба стелитися, а лишень наймані робітники, керівники, яких ви завжди можете прогнати, якщо ті не справлятимуться.
Але доля виявилася не така милосердна до вас. І сусід у вас величезна країна, що поринула в божевілля. Приблизно таке саме, в яке поринула Німеччина в 30-х роках минулого століття. Той само біснуватий фюрер, ті ж спогади про колишню велич, які застеляють очі і змушують людей радісно мчати у прірву. Та само втрата орієнтирів, коли люди перестають відрізняти добро від зла. Та ж навіюваність, коли з телевізора можна навіяти народу, що двічі по два — п’ять. І те саме суспільство з переламаним хребтом. І цей величезний сусід так само ставиться до України, як збожеволілий покинутий чоловік до своєї колишньої дружини, котра у нього на очах намагається влаштувати своє щастя окремо від нього. І цей покинутий ніяк не може втямити, що ця жінка не є його власністю, що в неї вже нове життя, нова сім’я, нова доля.
Із великим болем і тривогою стежу за тією кривавою бойнею, що розв’язав Путін — найбільший негідник усіх часів і народів, — на південному сході вашої країни. Ось знову, незважаючи на «перемир’я» і всілякі «мінські процеси», бойня набирає обертів і ллється кров ваших кращих хлопців. І дика прикрість терзає мене від безхребетності так званого «світового співтовариства». Це як ніби на площі били б когось, а всі сусіди поховалися б і терміново позакривали вікна і ставні. Дуже прикро, що могутні країни з потужною економікою підлещуються до агресора, намагаються його піддобрити, вмовити, щоб у жодному разі не рознервувати брехливого хама, що розперезався. Наче всі разом забули досвід умиротворення Гітлера.
Якщо чесно, я не знаю, чим і коли завершиться ця дика кривава драма.
І тому я лише хочу вірити в вас. Адже у вас є справжнє суспільство. Один лише волонтерський рух на допомогу армії чого вартує. Я дуже хочу вірити, що ви вистоїте й зможете вперто продовжити ваш рух убік цивілізації. Адже, зрештою, у вас нині триває битва добра зі злом, вибачаюся за, можливо, зайвий пафос. Для мене нині в Україні вирішується питання, чи може взагалі вільний світ протистояти орді.
І тому я всією душею бажаю вам вистояти та перемогти.
Слава Україні!
Андрій ФЕДОРОВ (Єкатеринбург, інженер із радіоелектроніки, офіцер запасу — ракетні війська стратегічного призначення, командир групи пуску):
— Ніколи не раджу Україні й українцям. Не наша, росіянська, це справа. Надто далеко вперед ви пішли від нас. Можу сказати, що з перших днів Майдану, затамувавши подих, стежив за подіями. Переживав загибель героїв і сподівався. Сподівався навіть у найстрашнішу лютневу ніч. Коли здавалося, що надії немає. Ви змогли. Ви боролися за свою свободу, а зробили більше. Добили прокляту радянську імперію. Дали надію і приклад усім, хто живе під утиском тоталітарних диктатур у країнах, що були її частинами. Імперія б’ється в конвульсіях. Використовує проти вас усі свої підлі методи. Неправду й наклеп. Намагається залякати й підкупити обіцянками.
Бере людей у заручники й мучить їх. Посилає орди озброєних рабів. Століттями імперія намагалася перетворити українців на рабів, позбавити рідної мови й національної ідентичності. Договорилися до того, що взялися стверджувати: немає такого народу. Є! Є незалежна й вільна країна. Є талановитий і працьовитий народ, який зберіг свою прекрасну мову, що поєднує українців, котрі живуть у різних країнах світу. У народу є захисники.
Солдати, добровольці й волонтери. Продовжувачі традицій запорозьких козаків, січових стрільців і повстанців УПА. Котрі зупинили вторгнення орд ворога. Україна є й буде завжди, а імперія згине. На вашу країну й ваш народ, що цінує свободу більше за життя, ліг страшний тягар боротьби із силами зла. Ви переможете обов’язково. Ви вже перемогли. Тому що за вами майбутнє. Слава Україні!
Марина УВАРОВА (Москва, журналіст):
— Головна наша біда — це Путін, котрий втратив розум, з його амфорами, стєрхами, табірними жартами й маніакальним бажанням правити вічно. Пані Меркель доволі точно про нього сказала: «Він неадекватний, живе у своїй реальності...». Мстивий і цинічний, він став загрозою усьому світу й насамперед нам, росіянам.
Як Сталін і Каддафі, він панічно боїться за своє життя й усюди шукає ворогів. Згубник усього живого, щирого і талановитого, він вітає лише мертвечину на кшталт російських телеканалів. Варто лишень з’явитися чомусь свіжому, чесному, його одразу закриють, збанкротять, посадять...
Минулої неділі в нас пройшли вибори до Держдуми та муніципальних органів. Явка — приблизно 40 відсотків, мінімальна за всю історію виборів. У людей апатія й байдужість...
Читаю про Україну — і просто на душі світлішає! Як я тішуся за вас! Навіть якщо щось іде не так або хтось із кимсь не згодний, все одно одразу видно: Україна — вільна країна! Вектор розвитку обрано правильний...
Головне — це почуття гідності. У вас воно є, а ми його геть втратили. Країна ватників і плазунів. Якщо вірити ВЦВГД, 84 відсотки за Путіна, за якого в країні знищено ЗМІ, освіту, медицину, науку, нормальний рівень життя. Ми пересварилися з усім світом, у тому числі з чудовою мирною Україною... Не знаю, що це, Стокгольмський синдром?
Я тільки знаю, що всі нормальні люди, яких, на щастя, багато в нас, всі вони підтримують Україну й бажають їй миру і процвітання.
Наталя ВОЗНЕСЕНСЬКА (Санкт-Петербург, інженер-будівельник):
— Понад два роки триває ганебна й безглузда війна, і сказано з обидвох боків уже стільки, що навряд чи можна сказати щось нове. Понад два роки мені здається, що це якийсь кошмарний сон — кровопролиття в Європі в XXІ столітті. Так хочеться прокинутися й побачити, що нічого цього немає й можна знову поїхати до Ялти.
Немає нічого дивного, що на розмови про братні народи громадяни України відповідають: «Ніколи ми не будемо братами». Доволі важко повірити в існування друзів «за поребриком», коли у твій дім приходять, убивають твоїх рідних і руйнують твоє життя.
Набагато більше дивує, коли українці вірять нам, вірять у те, що в них і справді є щирі друзі в Росії, які не хочуть цієї війни, адже образ громадянина РФ в усьому світі, а особливо в Україні, останнім часом — це образ агресивного гопника. І все-таки останнім часом у мене з’явилися нові друзі з України, яким я щиро вдячна за довіру.
Ніщо не триває вічно, і війна ця колись закінчиться. Ми знову почнемо вибудовувати нормальні відносини між країнами. Припиниться ворожнеча й ми знову станемо якщо не братами, то хоча б добрими сусідами. Сподіваюся все-таки дожити до цих чудових часів.
Для нас, громадян РФ, не отруєних телепропагандою, котрі не втратили здоровий глузд у цьому царстві абсурду, Україна залишається прикладом волі до свободи, прикладом мужності, справжнього патріотизму і правильного вибору. Дякую за цей приклад. Віримо, ви здолаєте труднощі і все у вас вийде. Ще раз пробачте, якщо зможете, і хай буде навіки проклята війна!
Підготувала Наталія ЯРЕМЕНКО.
Мал Олексія КУСТОВСЬКОГО.
