Боротьба за збереження двох останніх торфобрикетних заводів Чернігівщини, про яку не раз писав «Голос України», схоже, виходить на фінішну пряму. Працівники Смолинського торфобрикетного заводу (нині — торфобрикетна дільниця) не пускають на підприємство призначеного Міністерством енергетики та вугільної промисловості директора, а уряд вносить заводи «Чернігівторфу» у список для приватизації.

 

Працівників підприємств підтримують на всіх рівнях місцевої влади. Активно займаються проблемою заступник голови обласної ради Арсен Дідур та депутат Дмитро Блауш, а Семенівська районна рада, на території якої розміщено Ірванцівський завод, прийняла звернення, де просить київську владу передати підприємство у комунальну власність району. До речі, це одне з чотирьох підприємств Семенівського району, що дає хоч якесь наповнення в бюджет.


«Нікого в столиці не цікавить, як живе наш прикордонний район, де брати гроші в бюджет, — бідкається голова районної ради Василь Малкович. — Якщо сировина місцева, працівники — також, споживач, переважно, також місцевий — то чому підприємством має керувати Київ, а не район?»


Його колега — голова Чернігівської районної ради Олександр Ларченко також категоричний: «У Києві нас не чують. Ходиш по кабінетах, вони сидять там, як причумлені, і ніхто не думає про регіони».


З різкою заявою виступила обласна організація Народного руху: «Сьогодні, в умовах війни з Росією і, зокрема, під час відмови від російського газу, торф стає стратегічною сировиною, — заявляють чернігівські рухівці. — І віддавати у час війни стратегічні підприємства на приватизацію — це означає допомагати ворогу. У зверненні до Прем’єр-міністра Володимира Гройсмана чернігівські рухівці підтримують позицію Семенівської районної ради про передачу підприємств у комунальну власність, аргументуючи це ще й потребами децентралізації.


А смолинці, всупереч міністерським чиновникам, оживають: навіть свою залізницю збираються будувати!


«Плануємо прокласти до полів нову залізничну колію, — розповідає голова первинної профспілкової організації ДП «Чернігівторф» Валентина Огієнко. — На власній повоєнній пилорамі виготовляємо шпали, про деревину домовляємося з лісгоспами, нам ідуть назустріч і продають дешевше. А залізницю нам мають прокласти курсанти залізничного полку».


А ще на підприємстві зробили накриття для пиловидного торфу, який є перспективним видом продукції, що не має проблем зі збутом. Уже є на нього і замовник. Взагалі ж за минулий місяць у Смолині випустили 1100 тонн торфобрикету, чого не було за останні десять років, коли підприємство цілеспрямовано доводили до банкрутства. Зросло число робітників — із 45 до 70 працівників, і вони отримують зарплату в 3 тисячі. Ідеться ще й про премії.


І все це — без так званих інвесторів, силами самих працівників, при спротиві міністерства і намаганні віддати комусь підприємство.


Смолинська дільниця з видобутку торфу виграла тендер на постачання торфобрикету в соціальні установи Чернігівського та Козелецького районів області.


За словами голови Чернігівської районної ради Олександра Ларченка, тільки соціальні установи їхнього району закуплять майже дві тисячі тонн торфобрикету.


Водночас міністерство провело конкурс на посаду директора ДП «Чернігівторф». Його виграв уродженець міста Стаханов, що на Луганщині, Володимир Потапенко. Працівники заводів заявили про свою незгоду з рішенням міністерства і виступили проти призначення керівника без узгодження з колективом. Заводчани пропонують залишити на посаді нинішнього в. о. директора держпідприємства Юрія Бондаренка. Володимира Потапенка ж називають ставлеником попереднього інвестора ТОВ «Терма-Груп», з яким колектив конфліктував понад рік і який, на думку колективу, зумисне вів підприємство до банкрутства.


До речі, коли новопризначений директор заявив, що видобуватимуть торф гідроспособом, присутні керівники обох заводів відреагували нестримним сміхом...


«Для Чернігівщини торф’яна галузь дуже важлива і традиційна, — каже заступник голови обласної ради Арсен Дідур. — В умовах децентралізації саме ресурси виходитимуть на перший план. Що стосується конфлікту між трудовими колективами та міністерством, то тут я бачу вихід у юридичній площині. Відомо, що нинішній в. о. директора «Чернігівторфу» Юрій Бондаренко не брав участі в конкурсі на посаду. Саме його хоче бачити колектив. Скасувати конкурс можна або через суд, або шляхом компромісу, або ж через юридичну процедуру із залученням посередників. Ми маємо підготувати аргументовану позицію про невизнання цього конкурсу із проханням призначити новий».


Тим часом до спору заводчан з міністерством підключилася Національна служба примирення та посередництва. Поки що працівники трудових колективів уперто заявляють, що не пустять міністерського призначенця на заводи.

Чернігівська область.