У міжнародному інвестиційному співробітництві від Хмельниччини беруть участь 298 підприємств. Третина експорту товарів з області забезпечується за рахунок підприємств із іноземними інвестиціями. Про таке звітують в ОДА. Наводять приклади довгої і успішної роботи на теренах краю таких підприємств, як нідерландські CRH Poland Products & Dіstrіbutіon B. V. та Affіnіa Netherlands Holdіngs, чеська PEKM Kabeltechnіc s.r.o., польські Wіx-Fіltron Sp. Z o.o. та Іnter Cars SA. Кажуть, що саме така співпраця свідчить про сприятливий інвестиційний клімат.

 

 

Але чи насправді він є настільки сприятливим, щоб засіяні чужими грошовими вливаннями економічні паростки розквітли буйним квітом успішного бізнесу? Чи готові зарубіжні інвестори вкладати гроші там, де не наважується це робити вітчизняний бізнес — доморощені підприємці, виробничники та й навіть сама держава у вигляді бюджетних інвестицій?


Пан Владислав Пьотровскі, генеральний директор ПАТ «Славутський комбінат «Будфарфор», уже не перший рік працює в Україні і, здавалося, звик до багатьох «особливостей» нашого законодавства та правил гри в економіці. Та все одно щоразу, коли стикається з їх прямою дією на очолюване ним підприємство, просто заклякає від подиву і нерозуміння того, як чинити далі. Востаннє це сталось, коли ПАТ вирішило придбати земельну ділянку, на якій розміщені виробничі потужності.


— Щоб бути впевненими у своїй покупці, ми зробили це тільки після того, як українське законодавство дозволило купувати промислові земельні ділянки, — розповів пан Пьотровскі. — Дотримуючись усіх вимог закону, інвестували у це майже 250 мільйонів євро, придбавши землю у міської влади Славути. Але ось несподівано дізнаюсь, що з приводу цієї покупки розпочато судовий процес, який ініціювало місцеве житлово-комунальне управління.


Як виявилось, ділянку для «Будфарфору» виділяв Кабмін. Але після цього Міністерство оборони з’ясувало, що територія, котра раніше належала їй, була неправильно передана у комунальну власність міста. А коли так, то й місто «неправильно» продало її. Гендиректор розгублено стискає плечима: «Що тепер маю сказати швейцарським власникам?» І справді, що повідомити? Що таке серйозне капіталовкладення було помилковим? Що гроші пропали? Що суд може визнати операцію недійсною?..


— Та ні, не переживайте, цього не станеться, — заспокоїв голова ОДА Олександр Корнійчук. — Ситуація проста: в МО подумали, що землю незаконно передали міськраді, тому ЖЕУ мусило формально звернутись до суду. Але ми вже мали розмову на високих рівнях в уряді, і все владнається. Тож працюйте спокійно.


На чесному слові


Такі слова начебто й заспокоюють. Ну добре, що керівник області втрутився і все «порішав». Але як пояснити цю ситуацію європейським партнерам? Де у світі бізнесу бачено, щоб багатомільйонні кошти віддавали просто під чесне слово, хоч би яким міцним воно було? Тим більше, коли це слово не підкріплюється законом. Або ще гірше: коли закон вступає у протиріччя не тільки зі словом, а й із правилами бізнесу та й просто здоровим глуздом. І що найбільше при цьому насторожує закордонних партнерів, то це те, що ніхто не несе відповідальності за такі «неточності». А в результаті інвестор втрачає чималі кошти. Якщо повернутись до згаданого підприємства, то там із легкістю назвуть такі приклади. Скажімо, кілька років тому фіскальними службами було прийняте рішення про неповернення підприємству ПДВ на суму в 25 мільйонів гривень. Не погоджуючись із цим і шукаючи справедливості, інвестори звернулись до суду. І той прийняв рішення на користь підприємства — йому повернули кошти, але... Сталось це майже через п’ять років, і за цей час довелось пройти ледь не через півсотні судових засідань. Та й це ще не все. Оскільки підприємство не отримало свої ж оборотні кошти, воно змушене було вдатися до банківських кредитів і, зрозуміло, чимало втратити на відсотках. А крім того, інфляційні процеси призвели до того, що у підприємства свого часу вилучили близько трьох мільйонів євро, а тепер повернули лише один мільйон. Якщо все це вважати сприятливим інвестиційним кліматом, то працювати у ньому можуть наважитись або відчайдухи, або невиправні оптимісти, або вкрай наївні іноземні бізнесмени, котрі вірять, буцімто все, що стається з ними в Україні, — лише прикра помилка.


Не дивно, що запитання пана Пьотровскі потішило його українських колег — керівників підприємств, коли він поцікавився, чи може тепер підприємство подати в суд на податківців, котрі свого часу не повернули їм ПДВ, щоб відшкодувати понесені збитки.


Коли партнери не чують один одного


Натомість представники фіскальної служби здивовано стинають плечима: з початку року в області повернуто 153 мільйони гривень ПДВ, ніяких відтермінованих сум наразі немає, тож і причин говорити про будь-які проблеми з поверненням цього податку теж немає. Однак така відповідь викликає ще більше здивування. Адже йшлося насамперед не про окремі заборгованості, а про взаємну відповідальність тих, хто платить, і тих, хто збирає податки.


Говорять про це не тільки іноземні, а й вітчизняні інвестори. Генеральний директор хмельницького підприємства НЕЙЛ ЛТД Сергій Федорук розповів, що свого часу воно було орієнтоване на експорт продукції — майже 70 відсотків виробленого поставляли за кордон. Але саме через проблеми зі своєчасним поверненням ПДВ вирішили відмовитись від такої практики і знизили власний експорт до десяти відсотків від загального обсягу. Хто від цього виграв?


Відповідь очевидна — переможців немає, є лише потерпілі. А найгірше — винних, які так чи інакше впливають на отой славнозвісний клімат, не відшукати. Складається прикра ситуація, коли на місцях влада і бізнес не чують один одного. І не тому, що глухі й байдужі до проблем протилежної сторони. А через те, що не мають важелів, аби вплинути на ситуацію і один на одного. І тому доводиться або роками розв’язувати ці проблемні питання у судах, або покладатись на слово чи обіцянку все «порішати». 


Саме її вкотре отримали на «Будфарфорі», коли розповіли керівнику ОДА про свої сумніви щодо доцільності нових інвестицій. Так, на підприємстві планують вкласти чотири мільйони євро у новий логістичний центр. Ще півмільйона — на нову техніку для нього. Але після того, як військовий комісар укотре побував на комбінаті, щоб дізнатись про наявність техніки, котру можна мобілізувати для фронту, засумнівались. Адже, розуміючи складність ситуації і те, що країна втягнута у воєнний конфлікт, тут, підкоряючись закону, вже відрядили в зону АТО відібрану військовим комісаром техніку. Але брати на себе постійні витрати з укріплення українського війська тут не можуть. Бізнес, особливо іноземний, прийшов в Україну не воювати, а працювати.


Але щораз випробовується не тільки його терпіння, а й фінансові можливості. Чи довго капіталовкладники погоджуватимуться на такі умови?


На Хмельниччині є з десяток тих, хто вже добре десятиліття розвиває тут свій бізнес. Власники і співзасновники цих підприємств устигли вкласти у його розвиток багатомільйонні, а то й мільярдні суми, тож згортати його немає сенсу і фінансової доцільності. Але чи стане їх досвід прикладом для тих багатих людей із-за кордону, котрих українська економіка так спрагло чекає? Тут є над чим замислитись. Особливо країні, котрій давно час змістити акцент із позичок від чужоземних кредиторів до справжньої співпраці і вливання капіталів у вітчизняну економіку.


Для об’єктивності варто зазначити: за півроку підприємствами області в розвиток економіки за рахунок усіх джерел фінансування було зроблено 2,8 мільярда гривень капітальних інвестицій. Начебто не так уже й мало. Але найвагомішу частку — понад 59 відсотків — вкладено у будівлі та споруди. Причому понад 1,2 мільярда гривень пішло на зведення житла. А вже решта — у машини, обладнання і транспортні засоби. Тож неважко здогадатись, що той сектор, котрий створює продукт, дає робочі місця і надходження до бюджету, тобто сприяє реальному зміцненню економіки, отримав не такі вже й великі фінансові вливання.


Нинішнього року прямі іноземні інвестиції в економіку області становили 166,6 мільйона доларів. Причому дві третини цієї суми припали на нідерландських партнерів, решту інвестували бізнесмени майже з двох десятків країн, тож на кожну виходить не так уже й багато. Скажімо, з Туреччини, Австрії та Франції надійшло по 1,4 мільйона доларів. Для невеликих містечок, де завдяки цим коштам вдається відкрити хоч якесь виробництво, це вагомий позитив. Але на тлі того, що ці кошти надходять із успішних і економічно сильних країн, які відіграють серйозну роль у світовій економіці, розумієш, що це просто їхня краплина в нашому бурхливому кризовому морі економіки.


Та й що показово: за останнє десятиліття суми прямих інвестицій в економіку Хмельниччини залишаються приблизно на одному рівні — від 129 до 219 мільйонів доларів на рік. Тож навіть попри те, що в краї працює близько десятка справді потужних підприємств із іноземним капіталом, говорити про якісь серйозні прориви не доводиться.

Хмельницький.

 

Для довідки

 

У 2006 році Славутським комбінатом «Будфарфор» було підписано угоду про створення спільного підприємства за участю корпорації Sanіtec Group (Фінляндія) — європейської мультибрендової групи, провідного європейського виробника кераміки для ванних кімнат. Нині «Будфарфор» — це потужне підприємство з повним циклом виробництва фарфорової санітарної кераміки, один із найбільших виробників кераміки для ванних кімнат у країнах Східної Європи.


Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.