У нас одне світле майбутнє

28 вересня 2016 574

Міжнародне право на офіційну Москву як і раніше не поширюється. Але завдяки міжнародним санкціям анексований (тобто вкрадений у братньої країни) Крим стає для Кремля непосильною ношею. Адже законам своєї економіки в епоху беззаконня не скажеш: «Грошей немає, але ти тримайся». Чи довго можна ховатися за брехнею, переписувати історію, викреслюючи «генетичне сміття», переконувати світ уже в самогубстві «Боїнга» і відволікати увагу росіян на чергові божевільні «миротворчі» заходи в Україні та Сирії? Навряд. У Росії багато патріотів, які не підтримують диктатора ВВП, поважають право братньої України на самовизначення і з якими в нас одне гідне майбутнє.

Григорій НАДТОЧЕЙ (Псков, агроном, рибалка, підприємець):
— Я мешкаю на Кубані, а моя душа — в УКРАЇНІ. Якби колись знав, що так буде з росією, то жив би давно в УКРАЇНІ. Але нічого не поробиш, житиму тут і боротимуся як за справедливість у росії, так і за рідну неньку.
Усі роки незалежності всі президенти України поводилися як молодші брати росії, і всіма своїми діями і не діями спонукали до того, що на сході з’явилися біло-блакитні «захисники» національних інтересів, такі як єфремов, царьов і багато інших. А ці «представники» народу» вели таку ж політику серед своїх рабів стосовно УКРАЇНИ, їм усім хотілося до росії, щоб краще жилося. Дехто на сході так і марить срср, щоб нічого не робити й отримувати гроші. Але найперший ворог для України — це зрадники, корупціонери і ті, хто з цієї клятої війни хоче розбагатіти на крові Героїв і сльозах матерів. А нині росія — це країна тоталітарна, у кремлі сидить банда і обкрадає росію. До нитки! А народу гріють вуха по телевізору, народ байдужий, раб боїться змін. Конфлікт на сході України розв’язала росія на чолі з гіркіним. Саме тоді вони захопили СБУ у Краматорську, а місцеві колабораціоністи тільки цього й чекали. Вони ніби були готові до таких зрад. Нормальні українці залишили домівки і виїхали до мирної України, а мерзота залишилася і взяла в руки зброю. Росія — «братська» країна — підтримує цей конфлікт матеріально і «гуманітарною» зброєю. Треба вигнати з держави всіх путінців, закрити кордони і продовжувати розбудовувати Україну. Українці мирні, працелюбні. Це СВЯТА НАЦІЯ! Але треба інколи бути жорсткішими і забути про брата російського. Назавжди. Росіяни не брати українцям. Понад те, поки у владі у кремлі є таки «мудреці», то годі й чекати чогось хорошого найближчим часом. Так, у росії живуть різні люди і ставлення до українців різне. Але, на жаль, більшість зомбовані телевізором так, що ненавидять уже самі себе.
Українцям — відстояти і звільнити окуповані землі. Жодного сантиметра своєї землі не треба віддавати. СЛАВА УКРАЇНІ!!!
Усім побратимам-УКРАЇНЦЯМ і друзям-ГРУЗИНАМ велика повага , борітеся — поборете!!! Дай БОЖЕ, щоб УКРАЇНА стала тепер самостійною, сильною, вільною європейською. Так і буде, ресурс є, земля — родюча, люди — працьовиті!!! СЛАВА УКРАЇНІ!!!
Андрій СОРОКІН (Петрозаводськ, економіст):
— До 2014 року в мене не було українських друзів. Тепер їх багато. Хороших. Розумних. Освічених людей. Коли почався «Кримнаш», усі ці «зелені чоловічки», мені з першого дня стало ясно, хто це. Так само й у ситуації з «Боїнгом». Наше суспільство теж розділилося. Дуже. Мені довелося припинити спілкування з деякими людьми, які дотримуються (або дотримувалися) опозиційних поглядів. Зате з’явилося багато нових друзів. І я дуже радий, що серед них багато людей з України.
Я ввів самоцензуру. Я не пишу «хохли». Я не коментую внутрішні українські справи. На прикладі Савченко: коли вона сиділа в Росії — я писав. Потім — ні. Це моя внутрішня заборона. Просто тому, що я не хочу влазити в життя країни, чий спокій ми порушили. Я був у Криму в 1979 році. На даний момент його відвідування не вважаю для себе прийнятним.
Один із перших українських друзів пішов добровольцем в АТО. На новий 2015 рік він писав мені з госпіталю, що поранений, і ми обмінялися привітаннями з Новим Роком. Потім його сторінка виявилася вилучена. Його звали Жека Чернов, він із Дніпропетровська. Мені боляче від розуміння того, що його, швидше за все, вбито. На минулих виборах я голосував за «Яблуко». Поки що не вийшло, але будемо діяти далі. Моє спілкування з українцями не закінчиться ніколи. Мені подобається. З вами дуже приємно, як і з усіма освіченими, розумними людьми. Коли це протистояння закінчиться? Не знаю. Закінчиться. Мир вам! І пробачте нас, якщо зможете.
Гліб РАПІН (Барнаул, студент, член партії «Яблуко»):
— 2014 рік розділив відносини наших народів на «до» і «після».
Із невимовним захватом я спостерігав, як народ України повстав проти злодійського режиму Януковича, як звичайні хлопці борються на Майдані з полчищами захисників «золотого батона», як дедалі більше нових міст приєднується до цього руху. Перші дні були безмежно тривожні, пам’ять про те, як ми пропустили свій шанс на Болотній, змушувала не раз замислюватися: а чи можливо взагалі простому народу перемогти державу? Після трагічних подій 20 лютого на Інститутській мої сумніви розвіялися. «Вони зможуть», «У них вийде», — повторював я друзям і родичам, яким по повній програмі починав промивати мізки телевізор. У ті дні я вже потроху став залишатися один зі своєю незалежною позицією стосовно вашої країни: вірус пропаганди кремля вразив практично всіх, а після окупації Криму і розв’язання війни однодумців у моєму місті можна було зовсім на пальцях перелічити. Але минав час, масовий психоз потроху став спадати, після понад двох років після вашого тріумфу дедалі більше людей у Росії починають змінювати своє ставлення до Майдану, підтримувати терористичні організації «Л/ДНР» і вторгнення на вашу територію серед освічених людей молодого покоління стає неприйнятним. Світанок буде, точку абсолютного безпросвітку ми вже пройшли, мир неминучий!
Дуже хочеться, щоб дорогі українці знали, що нас не одиниці й навіть не сотні, нас сотні тисяч, у нас один ворог і одне спільне світле майбутнє, яке ви будувати вже почали, а нам будувати тільки належить.
Марія ФЕДОРОВА (Виборг, технолог з обробки металів різанням, пенсіонерка):
— Я дуже люблю Україну. Як можна відірвати Україну від нас. Усі фільми, книжки тощо. У мене зять з України, з Херсона, — золота людина, таких мало. І його рідні теж, а говірка українська так тішить слух. Нагадує молодість, коли жили пліч-о-пліч. Серце кров’ю обливається через війну. Особливо шкода діток безневинних. І від свого безсилля, що нічим не можу допомогти. Я загадала навіть, що якщо Мінські угоди підписали в мій день народження — 12.02, то війна в Україні закінчиться. Люди в Україні завжди були добрими і є! Дай Боже, щоб війна закінчилася цілком. Здоров’я і мирного неба над головою ВСІМ!
Алла КИСЕЛЬОВА (Москва, вчитель російський мови і літератури):
— Багато моїх співвітчизників (адекватних, слава Богу) кажуть і пишуть те, що відчуває в Росії кожен, в кого квартирує совість і хто на плечах має голову, а не зомбоящик.
Нас абсолютно захоплює здатність українців залишатися максимально людяними стосовно нас попри те, який нелюдський жах улаштувала в Україні наша країна!
Ми віримо, що ви обов’язково вистоїте, все здолаєте й відбудетеся як успішна Європейська країна, ми дуже за вас переживаємо, ми пишаємося вашою сміливістю й твердістю й бажаємо вам від усього серця зробити вашу чудову Україну такою, про яку ви мрієте.
Лана КАНАЄВА (Владивосток, учениця 9-го класу):
— Сьогодні обов’язок кожного російського патріота — зробити все, щоб зупинити братовбивчу війну проти Українського народу.
Тетяна ДРОБ’ЯЗКО (Санкт-Петербург, організатор знімального процесу):
— Почала писати і зрозуміла: ЦЯ СПРАВА важко мені дається... У мене трохи особлива історія, сімейна, переплетена з цією мракобісною війною. Родина розділилася, я ізгой, тому що підтримую українську сторону, хоча живу в Росії вже майже двадцять років. А мати із сестрою — в Луганську і Станиці Луганській, але дуже проросійськи налаштовані, чоловік сестри — сепаратист. Бореться незрозуміло за що. Зовсім не розумію, як мені помиритися зі своєю власною родиною, не кажучи вже про глобальне перемир’я між двома народами. СТАЄ ДУЖЕ СТРАШНО ВІД ТОГО, ЩО МІЖ НАШИМИ РЕАЛЬНОСТЯМИ З’ЯВИЛАСЯ ГЛИБОКА ПРІРВА. Щоб знову настав мир у родині й між усіма нами, незнайомими людьми, що мешкають у Росії та Україні, потрібно відкинути вбік свої принциповість, гордість, обнулити всі образи й розпочати все з чистого листка. Сподіваюся, що це вийде рано чи пізно, але хтозна коли?! Можливо, навіть нескоро. Але я знаю одне: ми всі обов’язково помиримося, тому що ми — рідні! Усім добра Й НЕХАЙ ШВИДШЕ ВСЕ ЦЕ МРАКОБІССЯ ЗАКІНЧИТЬСЯ!