У цивілізацію «руський мір» увійшов десять років тому. Вустами путіна. Якщо коротко й максимально дослівно, то ВВП окреслив фальшиву оболонку суперпроекту так: це самостійна цивілізація, що здатна нести ідеали свободи, гідності, справедливості, суверенітету, взаємоповаги держав, віри, традицій. Але замість цього світ отримав від кремлівського прихильника «загальнолюдських цінностей» нав’язливі «ідеали» страху, смерті, неповаги, анексії, терору, обману... Більше того, останнім часом аналіз міжнародної політики прокремлівськими ЗМІ зводиться не просто до нахабної брехні, а до відвертого марення: світ «накачався ненавистю» і змушує Росію самознищитися, «задовольняючи потреби міжнародного бандитизму». Але ж усе з точністю до навпаки! Офіційна Москва зневажила все міжнародне право. Але, незважаючи на це, викликає оптимізм останнє посилання проекту «руській мір»: Росія — це країна, що була б спрямована в майбутнє! Надія є.

 

 

Дмитро КАРАСЬОВ (Щокіно, опозиційний активіст, координатор «Лівого Блоку»):

— Протистояння на сході України не потрібно нікому з нас. У мене багато друзів в Україні. У багатьох Українців друзі й родичі в Росії. У прадавні часи воювали й протистояли різні князівства, нині воюють дві країни, але суть та само, що у війнах Москви й Новгорода або Москви й Твері. Навіть офіційно 20 відсотків Росіян висловлюються проти політики Путіна. Це 30 мільйонів людей!!! Це не так уже й мало. За всіх репресій (сотні політв’язнів і десятки загиблих) і пропаганди я вірю: Росія буде вільною!


Сергій ЛУНІН (Благовєщенськ, журналіст):

— Коли пишеш такі тексти — назвемо це нуднуватим словом «звернення», — завжди є небезпека впасти в пафос героїчний («Брати, тримайтеся. Ми з вами! За нашу і вашу свободу!») або слізно-патетичний («Я сам наполовину українець, мої предки поховані в (потрібне вписати)»). А пафос так віддає неправдою й огидною для розумних людей пропагандою... Загалом, постараюся без пафосу.
Знаєте, які почуття були в мене перші, коли протистояння Майдану і влади завершилося? Радісна надія — ось! Ось тепер у них усе піде по-іншому, по-людськи. Тепер вони покажуть приклад, як можна виправити потворну пострадянську систему.
І тут втрутилася Москва. Зрозуміло, що Москва не була осторонь і до падіння режиму Януковича, але, зачувши можливість поживитися, кремлівські стерв’ятники перестали соромитися й ховатися. Спалахнув, увібравши в себе тисячі російських безмозких відморозків, південний схід, і без того вкрай люмпенізований. Росія, моя країна, «аки тать в ночи», бандитським чином привласнила собі Крим.
Узагалі, не буду я переказувати історію. Ви самі чудово знаєте, що у вас відбувається. Я ж хочу сказати вам, що наша віра у вас, наша надія на вас, усі наші кращі почуття до вас нікуди не поділися. Але... Прокляте «але»!
На жаль, тих, хто симпатизує і просто співчуває Україні, в Росії набагато менше, ніж могло бути, і вже точно набагато менше, ніж хотілося б. І не варто винити в цьому виключно Кремль і офіційну пропаганду. Ніяка пропаганда не спрацювала б, якби не російський народ, готовий із задоволенням прийняти цю мерзенність. Ніякий Путін не зміг би безсоромно брехати і проливати кров, не отримавши він схвалення — неважливо, гучного чи мовчазного — своїх вірнопідданих.
Ось тут ви мене дуже засмучуєте. Самі того, хотілося б думати, не усвідомлюючи, ви допомагаєте чудовиськам ліпити з вас страшилку. Забуваючи, що будь-який необережний крок буде роздутий кремлівськими пропагандистами до космічних масштабів істерії, ви дозволяєте собі міжусобні війни. Публічні інформаційні війни бізнесменів між собою, нападки на уряд, гризня в парламенті, гризня парламенту із Президентом, нескінченні «викриття» і «компромати» — все це крупнокаліберні снаряди на підтримку лугандонських відморозків.
Безумовно, не можна піддаватися спокусі й замовчувати негатив — це набагато гірше, ніж скандалити. Безумовно, можна списати недоліки на хворобу росту. Але недоліки недоліками, а коли люди отримують вигоду з війни, нестабільності та інших мерзенностей життя — це, повірте мені, помітно й без усякої пропаганди.
Отож, друзі, в мене до вас величезне прохання: будьте прикладом. Будьте прикладом цивілізованості, вміння домовлятися, вміння бути єдиним народом. Я дуже хочу, щоб мої співгромадяни бачили Україну процвітаючою, цивілізованою європейською країною. Я хочу, щоб моїм співгромадянам одного чудового дня стало соромно за «кримнаш».
Тому — успіхів вам. Без пафосу — нехай у вас усе вийде. Давайте з нього почнемо!


Михайло ПУЛІН (Кострома, підприємець):

— Не можна ставити знак рівності між Росією і Путіним, між росіянами і тим режимом, що всівся на народній шиї. Росіяни — не вороги українцям. Навіть незважаючи на те, що по російському телебаченню нам ледве не щодня розповідають про те, «як бандерівці їдять малолітніх дітей», та інші пропагандистські казки, у багатьох моїх співвітчизників присутнє розуміння того, що розпалення ненависті до українського народу вигідно лише правлячому режиму, адже війна — чудовий спосіб для відволікання уваги від внутрішніх проблем, яких у Росії накопичилося величезна кількість. Але Путін і його режим, за якого в нашій країні добре живеться лише олігархам та розгодованим «силовикам», не вічні. Режим впаде, а ті, хто розв’язав братовбивчу війну, рано чи пізно понесуть заслужене покарання.


Лариса БОКОВА (із Пермі, викладач технічного університету, Хемніц, Німеччина):

— Я тільки народилася в Росії, але потім мої батьки переїхали до Казахстану, який став для мене новою батьківщиною. Я прожила там усе своє життя, але останнім часом працюю й мешкаю в Німеччині. Україну дуже люблю й захоплююся її народом. Багато друзів українців. Під час навчання в університеті їздила до Києва і назавжди полюбила це місто. Їздила з дітьми до Запоріжжя й також приїхала в захваті. Тут, у Німеччині, народ переважно дивиться російське телебачення й перетворився на зомбі. Втратила багато друзів через це. Навіть власний син не спілкувався зі мною рік. Мені багато чого не подобається в уряді України, але я вірю у Ваше прекрасне майбутнє. І дуже за Вас переживаю


Сергій ШЕСТЕРОВ (Ізобільний—Ростов-на-Дону—Петропавловськ-Камчатський, Ставропольський край, будівельник, муляр):

— Я свою позицію давно висловив. Я поважаю українців, тому що вигнали злодія Януковича. Притулок злодійський — це Ростов-папа (Росія), в Одесі-мамі таку шваль не жалують. От і все. А що там тепер в українців вийшло, я не знаю. Але блага допомога «братів» з Росії посприяла їхньому руху в Європу. Дуже сподіваюся, що Україна незабаром буде в Європі.
Для себе я все вирішив. Але залишаються в невіданні мільйони моїх співвітчизників. Чи болить душа за них? Абсолютно ні. Пишу для відмазки душі власної. Давайте згадаємо рік 2014-й, коли наш лукавий Президент РФ навесні стверджував, що всі «зелені чоловічки» у Криму — це сили самооборони Криму, а зброю купили в місцевих українських магазинах. Підозрюю, що продаж з українських воєнторгів вівся. Обдурити весь світ — це дуже велике завдання. У сучасному світі є розвідки. Американська, британська, японська, китайська. Ви здивуєтеся, є навіть зімбабвійська. Обман усіх рівно-значний обману всього світу. Путін на це пішов. Я думаю, пішов він на це тому, що надзвичайно дурний. Тому що вже у вересні зізнався, що, так, наші російські війська забезпечили безпеку Криму. Ну типу так — не окупація, а забезпечення порядку в окремо взятому регіоні в окремо взятій країні, де навіть і військового конфлікту не було. Не вписати сюди малайзійський «Боїнг» було б безглуздо. Він барвисто й трагічно вписується в «руській мір».
Стрєлков бравував, що збили черговий український транспортник. Забули, росіяни? Росіянам навіть по ТБ показали чорний дим від цього «українського» літака. Потім раптом з’ясувалося, що не український, але літак. У наступні пару або декілька днів Міноборони РФ організувало шоу про українські винищувачі. Протягом року (!) росТБ цієї версії дотримувалося в найфантастичніших проявах. Чого тільки вартує шоу пана Леонтьева із супутниковим фото українського винищувача над полями так званої Новоросії. Раптом стихли українські винищувачі й на світ з’явився Алмаз Антей. Або як їх там, шарлатанів. У статичній обстановці, не маючи жодних даних, провели експертизу й довели, що літак було збито системою БУК з українського боку. Хочу кричати їм услід — ви Алмаз Антей, дурні!!! Літак був атакований у носову частину, а всякі українські війська перебували в сліді його польоту! Дурні ви, Алмаз Антей! Навіть немає бажання писати про них іще.
Я взагалі офігіваю з цих росіян. Особливо із чма Вофки Путіна. Вимагає грошей внаглу в обмін, що не стане поширювати збройний плутоній по всьому світу. Це усьому світу шантаж від однієї єдиної скотини.
Сім тисяч рублів на день охвіцери з Кантемирівської дивізії отримували в Україні, «щоб мочити хохлів». Інфа з перших уст. Хлопці собі купили квартири й круті тачки. Щодо України ставляться як до місця заробляння халявних грошей.
Факт. Їм неважливо, що я за Україну!
Українці, а який світ ви хочете наблизити? Російський до українського? Так ми, росіяни, уже наблизили неймовірно! Кримнаш! Донецький аеропорт розбили. Ми так наблизили, що вже смердить на весь світ. (І, пардон, можливо, і я доклав до цього свої руки).
Що я зможу під час особистої зустрічі сказати будь-якому українцеві? Мовляв, брате, я проти Путіна і я невинний??? Так мені соромно буде сказати таке, я краще відійду або, якщо доведеться, то стану на коліна...
Братами ми ніколи не станемо. Ми були друзями. Але після цієї війни не станемо. І плюс — яка різниця братом чи другом? І потім, брат — він за кров’ю, а друг — за справами.


Підготувала Наталія ЯРЕМЕНКО.

 

Антивоєнні пікети в Москві.


Фoто з архіву Едуарда МОЛЧАНОВА.


Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.

 

«Шокируя вражью слепую безпеку...

 

шокируя вражью слепую безпеку,
как ныне сбирается хитрый 
Акела,
соседнюю стаю загнать 
под опеку,
конвой перекрасив из хаки 
на белый.

ему рукоплещут ворЫ и поэты,
волчата в восторге от запаха 
мяса,
— а ну докажите — лохИ!, 
нас там — нету! 
— трясутся в экстазе их байки 
и рясы...

— мы мирные волки и вам 
непонятно,
что лучше защиты, всегда — 
нападенье,
отхватим кусок и уйдём 
на попятный,
империи волчьей отсрочим 
паденье...»


Володимир ЄМАНОВ, підприємець.


Чита.

«Время пришло, оно выбрало нас

 

 

Не обрекайте себя на смерть!
Время пришло, оно выбрало нас.
Не будьте молчаливы и пассивны,
Ваши дети вам этого не простят.
Объединяемся со всеми,
Кто режима не хотят!
Кому война — это смерти,
Боль и горе. Кто видел
Солдат без глаз, объединяемся
Вместе, все зависит от нас!
Не обрекайте себя на нищее
Существование на земле.
Жизнь одна. Никто, 
кроме нас самих,
Не поможет вернуть достойную
Жизнь стране и себе


Этюд. Май 2015


Мы были, любили и жили.
Боролись, старались понять,
Как пошло нас судьи судили...
Мы гибли, но слово своё 
не сложили.
Когда нас сгибала гэбэшная рать.
Только я не о том... 
нас не стало ещё в 37- м».


Ірина САЛТИКОВА, блогер-опозиціонер.


Чита.

«Прощенья нет

 

На колени, твари, и просить 
прощения у нескольких поколений украинцев. Умолять о прощении!»


Костянтин БОРОВОЙ


«О, Украина, совести укор!
Крым и Донбасс — а нам 
и горя мало.
Я жив-здоров в России 
до сих пор.
Дебальцево мне сердце 
не взорвало.

Не кончилась дел чёрных череда.
Империи проклятой в мире 
тесно...
Я, сукин сын, не умер от стыда,
Не поменял гражданство в знак 
протеста.

Над хлопцами кружится вороньё...
Куражится моя страна-убийца.
Бог скажет: «Ты писал стишки —  
и всё?
Как дёшево хотел ты откупиться!»

На Страшный Суд безропотно 
пойду.
За нашу ложь и эти крови реки
С Россией буду я гореть в аду — Мне тоже здесь прощенья нет 
вовеки».


Олександр БИВШЕВ, учитель.


Кроми
Орловської області.