Вучкове вважається селом-середнячком як за чисельністю жителів, так і за площею. Про матеріальний стан можна судити по-різному: не те щоб занепадає, але й не швидко розвивається. Типовий осідок Верховини. Але ж хочеться дати свіжий імпульс цій закарпатській глибинці, аби піднести її на вищий рівень, аби люди жили по-сучасному — заможно, мали вдома роботу, просували власний бізнес і раділи життю. Таке серйозне завдання поставила перед собою голова сільради Людмила Попович. І сподівається керівниця на потенційні місцеві ресурси. А це — насамперед навколишня чарівна і багата на дари природа, плюс історичне минуле.
Про село треба поширювати інформацію, «дати знати про його родзинки» — цю мету енергійна жінка вже втілила оригінальним способом. День іменин Вучкового, перша архівна згадка про яке датується далеким 1548 роком, — вирішила започаткувати проведенням фестивалю. Присвятила його справі, яка в один день широко возвеличила село не лише на весь колишній Союз, але й у закордонні. Саме піввіку тому у цій гірській місцевості відкрили чудодійні властивості суперкласної чистопородної карпатської бджоли! Тут установлено навіть унікальній пам’ятник цариці-матці та її знаменитим ученим-селекціонерам, серед яких увічнене також ім’я талановитого місцевого пасічника Івана Юрика...
Та повернімось до фестивалю... Місцем його проведення під гаслом «Смак меду» було обрано урочище Петровець не випадково — на цій зеленій околиці села дотепер діє племінна пасіка-репродуктор, а ще розташована цікавинка — гейзер. Дебютне свято видалося на славу: народу біля рідкісного природного фонтана того дня назбиралося ого-го, в тому числі мандрівників із-за меж району.
У нинішніх умовах туризм — основа з основ розвою Міжгірщини. Великим потенціалом у цьому напрямку володіє і Вучкове зі своєрідним ландшафтом. Уже практично готовий до відкриття промаркований маршрут Петровець — Вільшанське водосховище, протяжність якого сягає майже три десятки кілометрів. Шлях, що пролягає через перевал Прислопець, гору Тяпеш (висота 1324 метри над рівнем моря), сприятливий як для пішої ходьби, верхи на конях, так і вело-, мото-, автоподорожей. Мандрівники досхочу відчують екстрим Карпат. Під час вояжу до виняткової греблі, що є допоміжною спорудою Теребле-Ріцької гідроелектростанції (струм тут виробляють аж дві гірські ріки, зведені через гори воєдино довжелезною трубою), воднораз можна збагатитися букетом вражень від мальовничих видноколів, завітати по дорозі у екстраординарне піднебесне село Косів Верх — нині вже «мертве», бо у ньому — жодного мешканця. Не кажучи, що в літню пору за походу можна не лише напитися цілющої мінеральної води, а й назбирати суниць, яфин, малин, ожини, грибів різних порід і сортів... Або, скажімо, завітати до полонинської кошари із колибою і ознайомитися з процесом виготовлення овечої бринзи й різних смачнющих сирів. Напрям має кілька розгалужень. Приміром, у романтичний похід можна вирушити із Завирища, житлового масиву села, по «катунській»-солдатській дорозі (такої назви путівець удостоївся, бо його прокладено під час спорудження військово-оборонної «Лінії Арпада» за часів Другої світової війни).
У схему маршруту планується вклинити і так званий соляний шлях, що має історичне минуле. На місці теперішнього найдовшого у районі сільського залізобетонного мосту (протяжністю 93 метри) у сиву давнину не було переходу через річку Ріка. Тому селянам не лише одного Вучкового служив пліт, на якому переплавлялися з возами, заповненими бочками й бербеницями із ропою (рідкою сіллю), що привозилася аж із Хустщини з села Шандрово (теперішня Олександрівка). Є намір на цьому місці відтворити старовинний понтон, на якому бажаючі могли б незвичним методом добратися з берега на берег або навіть здійснити екзотичний круїз по гірській річці. Водночас є намітка оформити тут наочну панораму з оповіддю про прадідівське життя. Як і відкрити інформаційно-туристичний центр «Вучкове», де можна буде дізнатися про туристичні принади села, взяти напрокат велосипед чи квадроцикл. Додатковий промаркований маршрут проляже і до гори Кук (1361 метр височіє над морем), яка розмежовує Міжгірський та Іршавський райони. На вершині незабаром буде встановлено символічний геодезичний знак, адже, за твердженнями науковців, саме тут розташований географічний центр Закарпаття.
Вучкове вважається з давніх-давен лісорубським поселенням. У період австро-угорського панування місцеве населення займалося спецтехнологією обробки заготовленого лісу за замовленням іноземних фахівців. Її теж задумано епізодично відтворити. З цього приводу вже звернулися по консультацію до голови облорганізації краєзнавців Михайла Делегана, бо діло призабуте нащадками. Хочуть встановити неподалік у лісі жолоби-ризи, за допомогою яких предки спускали деревину з гір у низину. А ще — спорудити пам’ятник лісорубам.
... Ясно одне: є цілеспрямованість місцевої влади, але селу, аби здійснити задумане, потрібна підтримка. Відрадно, що вона відчувається з боку районної влади, а також державного підприємства «Міжгірське лісове господарство». Держлісгоспівці, приміром, в урочищі Мохнатий, що при в’їзді у Вучкове, на значній площі посадили дерева у формі герба України, що теж вважається своєрідною візиткою села. Сприяють і в облаштуванні рекреаційно-оздоровчих пунктів, екологічних лісових стежок...
— Вучковому бути туристичним. І не лише йому одному, — впевнено каже з нагоди напрацьованих завдань начальник відділу економічного розвитку і торгівлі райдержадміністрації Василь Маркович. — Взявши курс на розвиток туріндустрії на Міжгірщині, будемо досягати мети, щоб скрізь піднявся на ноги сільський туризм. Бо що не осідок, то має сприятливі природні дані, як і привабливість визначних місць, про які так щедро й образно оповідають стародавні легенди, збережені аж до сьогодні нашими поважними старожилами...
Унікальний пасічницький пам’ятник у селі.
Сільський голова Людмила Попович біля вучківського водограю-гейзера, який здатен приваблювати мандрівників звідусіль.
Міжгірський район.Закарпатська область.
Фото Василя ПИЛИПЧИНЦЯ.
