Брехня, обман і провокації — такі методи застосовує фактично керівництво Криму, яке зустрічає іноземні делегації, що занадилися на півострів. Звичайно, не ідеться про бізнесменів і підприємців першого та навіть п’ятого штибу в європейських колах.
Але в умовах міжнародних санкцій місцеві чиновники раді й таким візитам. У тому числі й політиків, які популярними роблять їхні візити саме до Криму.
У цьому зізнаються й самі політики, про яких у найкращому разі знають у своїх маленьких містечках. Приміром, не так давно півострів відвідала делегація з Німеччини. В її складі три депутати від настільки маленьких містечок, що їх насилу можна розшукати на карті ФРН, а згадування у всевидющій «Вікіпедії».
Йдеться про Андреаса Мауера, депутата міськради Квакенбрюка регіону Оснабрюк у Західній Саксонії. Містечко зовсім нічого — 12 тисяч чоловік населення. Але приймали цю делегацію в Криму так, начебто до них приїхав щонайменше федеральний канцлер: поїздки визначними пам’ятками Південного берега Криму, Севастополь, традиційні дегустації масандрівських вин, Бахчисарай, прийоми.
Уся справа в тому, що під час свого першого візиту в травні цього року Мауер уже побував у Криму, де зізнався в тому, що вважає півострів російською територією, за що й удостоївся пишних прийомів у Криму та осуду з боку українського посольства в Німеччині. Як зізнається сам Мауер, нота протесту, заявлена посольством України у ФРН, стала для нього несподіваним подарунком.
«Про мене дізналися, й моє ім’я публікувалося у всіх центральних німецьких газетах, це позитивно відбилося на рейтингу нашої партії», — повідомив він, хвалячись у Сімферополі, після зустрічі з «кримським спікером» Володимиром Константиновим.
Питання рейтингу для партії Ліві, яку представляє Мауер, є досить актуальним. У бундестазі його однопартійці мають приблизно 11% голосів, а в міськраді Квакенбрюка — всього сім депутатів із 35. Але із усіх трибун у Криму депутат із невеликого німецького містечка переконливо казав, що «незабаром ми порушимо питання про зняття санкцій з Росії та визнання Криму». Не уточнивши при цьому, як може статися подібне визнання, якщо партія має мінімальне число голосів як у рідній Нижній Саксонії, так і у федеральному парламенті.
Але найбільше вражає Володимир Константинов, якому зручно було як у кріслі Верховної Ради Автономної Республіки Крим, так і нинішнього «Государственного совета Республики Крым». На зустрічах із делегаціями французьких парламентаріїв у серпні та з німецькими у жовтні він опустився просто до звичайнісінької брехні.
Брехня його, як можна зрозуміти зі стенограми виступу під час цих зустрічей, стосувалася референдумів, проведених у Криму на початку 1990-х років. Це були три референдуми: перший у січні 1991 року про відновлення Кримської АРСР, який був затверджений відповідною постановою Верховної Ради УРСР, потім Всесоюзний референдум у березні 1991 року й нарешті референдум про незалежність України 1 грудня 1991 року.
За логікою Константинова, на перших двох кримчани голосували за возз’єднання з Росією (хоча такої держави на той момент просто не було, була Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка — РСФСР, у складі СРСР. — Авт.). А на референдумі 1 грудня голосували проти незалежності України. «На референдумі про створення української держави більшість жителів України проголосували за створення цієї країни. А кримчани проголосували проти», — це пряма цитата з виступу Константинова на зустрічах з іноземними делегаціями, і дякую небайдужим людям, які її надали в наше розпорядження.
Для того щоб подивитися, як голосували кримчани, відповідь можна знайти в Інтернеті або зробити запити в Центральну виборчу комісію. Отож кримчани 1 грудня 1991 року проголосували «за» незалежність України. Так, це було не 90 і більше відсотків, як у західних регіонах країни, але й кримські 54,19% були внеском, своєрідною цеглинкою у фундамент держави, яку тоді будували.
Тепер можна зрозуміти, чого коштували, коштують і коштуватимуть усі слова й обіцянки так званого кримського керівництва. Як то кажуть, тому, кого хоч раз спіймали на брехні, віри не ймуть, і про це кримчанам варто знати і пам’ятати.
Київ —Сімферополь — Київ.
