Днями у Національній філармонії України відбувся концерт Героя України, народного артиста України, лауреата Шевченківської премії Анатолія Паламаренка. З програмою "Усміхнімось!" майстер художнього слова зібрав повну залу глядачів, море квітів та оплесків.
У наступному році буде 70 літ, як Анатолій Несторович виступає на сцені. Ще з другого класу, з восьми років, він почав випробовувати свій талант. Закінчив театральний інститут, трішки грав у театрі в Хмельницькому, але сцена була для митця більш сприятливою. "Я відчув, що тут не піднята цілина у мистецтві українського художнього слова, і почав робити сольні концерти, -- згадує А. Паламаренко. -- У мене в репертуарі і Тарас Шевченко, і Олександр Довженко, і Остап Вишня, Григір Тютюнник, Іван Нечуй-Левицький, Григорій Квітка Основ'яненко, Павло Глазовий..."
Між виступами та гастролями артист щедро ділиться своїм досвідом зі студентами. Анатолій Несторович професорує у двох вишах: Національному педагогічному університеті імені М.П. Драгоманова і в Національній музичній академії України імені П.І. Чайковського, читає молоді сценічне слово. "За сім десятків років у мене вже є відповідна школа, -- розказує він. -- Нас не вчили, як правильно творити із речення фразу: де головне слово, де тінь до нього, як наповнити слово. Я порівнюю це із яйцем: є шкарлупа, але є і середина. Треба перегнати слово через уяву, через свої почуття і вкласти в нього наповненість. Отоді воно впливає, сприймається, ковтається, як манна кашка. Цьому я вчу своїх студентів".
Окрім викладацької діяльності, сивочолий митець дає концерти на підтримку воїнів АТО. З 14 по 21 липня цього року разом із чотирма колегами по сцені Анатолій Несторович дав 18 концертів (по три в день!) на передовій. Цю поїздку організувала землячка артиста, координатор Центру допомоги військовим Макарівського району (Київської області) Оксана Герасименко. "Хлопці ніколи не сподівались, що таку людину можуть побачити там. Він ночував у казармах, разом із тими воїнами, довго спілкувався з ними. Незвичайно це все було, -- ділиться спогадами жінка. -- Там було дуже-дуже близько до тих людей, що не люблять Україну. Один концерт ми навіть недопрацювали -- командир прийшов і сказав, що уже підігнали машину, зараз будуть стріляти, і нам треба тікати. І справді -- тільки ми у бліндаж, як почали гатити..."
Ту незабутню поїздку Анатолій Несторович згадує із запалом в очах. Військові танкової бригади, де виступали артисти, вирішили покатати майстра художнього слова по крутих спусках на танку. Там же він поміняв свій жовто-синій ремінь на справжню солдатську портупею.
"У ту спеку це була така каторга, але що значить добре діло! -- розказує А. Паламаренко. -- Коли добре діло робиш, тобі якась сила допомагає. А мені ж не 17, а 77. Я все витримав і віддав оцім нашим дітям все, що міг. Хлопчики нас так сприймали і так розтривожились... Я їх нагородив словом великих письменників. Вони відчули, що про них думають, що їх люблять".
Олена ЛОХМАТОВА.
Фото автора.
Київ.
