Аграрії продовжують відправляти на Донбас солідні вантажі продуктів

 

Днями голова правління фермерського господарства «Кунчанський» Володимир Пицюк відправляє на Донбас солідний вантаж продуктів. Власне, це він робить не вперше: молодий керівник регулярно підтримує земляків, котрі захищають Україну на її начебто далеких від рідної Хмельниччини східних рубежах. Однак цього разу він відгукнувся на прохання представників «Голосу України» допомогти одному з підрозділів, котрі мають постійну «прописку» в Кривому Розі, але не можуть похвалитися належним забезпеченням ні з боку місцевої влади, ні з боку відомства, під дахом якого перебувають. Утім, це тема іншої розмови...

 

Якщо чесно, то наш герой не схвалював, аби про нього писали. Бо щиро вважає, що добрі справи не потребують розголосу. Інакше, каже, це не добродійність, а звичайний піар. Погоджуючись у принципі з таким твердженням, ми все-таки вирішили знехтувати побажання Володимира Пицюка. Адже, можливо, його приклад надихне на активніше наслідування інших господарників, тих, хто більше зосередився на власних клопотах й абстрагувався або просто втомився від невтішних новин з фронту. А, проте, там продовжує тривати не імітація війни, не «войнушка», як дехто вважає, а пекельна битва за українську землю, за кожного з нас...


У маленькому, але зручному, обладнаному в сучасному стилі кабінеті Володимира Пицюка розміщено багато похвальних грамот і подяк. Уже з цього переліку можна зрозуміти, наскільки різнобічний власник кабінету. Адже тут відзначено його заслуги і як успішного керівника колективу, і як активного депутата Теофіпольської районної ради, і як сумлінного платника податків, і як людину, котра багато зусиль докладає до розвитку фізкультури і спорту на селі, і як доброчинця-мецената в сфері духовності та патріотичного виховання молоді. До речі, для тих, хто ближче знає Володимира, не таємниця, що він і сам не пропускає жодної нагоди відвідати спортзал чи якийсь спортивний захід у районі чи обласному центрі. При цьому часто-густо проспонсорувавши його.


За не найліпшою традицією чомусь оцінюють успішність керівника сільгоспформування насамперед за виробничими показниками. Але коли він справжній господар, то в нього немає першочергових і другорядних справ. Для Володимира Пицюка дитсадок, спортзал, школа, церква, дороги — це теж радіуси його дії. Це, напевно, передалося йому з генами — від роботящого з покоління в покоління роду.


Теофіпольський район став для Володимира рідним, як сам він жартує, за фактом одруження. Народився він на Івано-Франківщині, освіту здобув у Тернопільському державному педінституті, на факультеті загальних технічних дисциплін і механізації сільського господарства. Після його закінчення разом з молодою дружиною Наталею приїхав на її батьківщину, і якось так органічно вийшло, що дуже швидко зріднився з цим краєм, наче він з колиски був для нього своїм.


У 2000 році молодого інженера Володимира Пицюка люди обрали керівником КСП «Світанок», так тоді називалося сільгосппідприємство, яке перебувало на межі (чи навіть, точніше, вже за нею) виживання. Що йому дісталось разом із печаткою, сьогодні навіть страшно згадувати. Два мільйони гривень боргу тільки із заробітної плати, місячний фонд якої становив 180 тисяч.


— Я не знаю, чи то юнацький максималізм спрацював, чи гонор гуцульський у жилах заграв, але ще й досі дивуюсь, як на таке погодився, — згадує з усмішкою Володимир Володимирович. — Ні, я не хочу сказати, що досяг усього сам, це буде неправдою. За порадою і допомогою не раз звертався і до покійного Василя Корнійовича Шуляка, і до Василя Андрійовича Петринюка, і до Мастія Василя Васильовича — наших «китів»-аграріїв, і вони чим могли, тим допомагали. Я й досі не соромлюся послухати мудрих людей, чи то керівників, чи простих дядьків, бо їхній досвід — це безцінна скарбниця знань. Подекуди багато корисніша, ніж друковані трактати.


Людський чинник у Кунчі завжди був на першому плані. Саме завдяки цьому збереглись у фермерському господарстві всі галузі, не розбазарилися і не розтягнулися по приватних дворах тракторний і автопарки, не занепала й соціальна сфера. Як результат — господарство сьогодні серед кращих у районі за більшістю показників, упродовж уже трьох років його трудовий колектив заносять на районну Дошку пошани.


— Цьогоріч також справи в нас непогані, — задоволений Володимир. — Адже порадували і зернові, видавши на круг по 59 центнерів, і цукрові буряки — по 500 центнерів з гектара. Їх, до слова, вчасно викопали і вивезли на місцевий цукрозавод.


Третій рік поспіль вирощуємо й таку делікатну культуру, як мак, вона теж нас не підводить, дає гарний прибуток. Одне слово, все маємо, всьому мусимо і раду дати. Не загадуватиму, але по завершенні сільськогосподарського року, для нас, я б сказав дуже вдалого, гадаю, і людей належно відзначимо, і щось із нової техніки придбаємо (це — моя слабинка).


І то не просто голослівна обіцянка. Володимир Пицюк вміє дотримувати даного слова. І за це його в колективі теж поважають. А ще кунчанського керівника шанують за те, що він чуйна і милосердна людина, котра чужий біль сприймає як власний. Можна навести десятки прикладів, коли він протягав руку допомоги землякам у найскрутніші для них моменти, зокрема, важко травмований, приречений лікарями на довічне інвалідство молодий односелець Олексій саме завдяки Володимиру Володимировичу «розсідлав» свій візок і став на ноги. «А сьогодні він разом з двома братами, уявіть собі, захищає рубежі нашої Батьківщини, служить за контрактом в армії. То хіба можна чинити інакше!» — радо повідомив мені якось при зустрічі керівник.


— У нього на всіх і на все вистачає часу і уваги, за що йому Бог посилає удачу, — пригадалися слова літньої гуцулки, яка приїхала у Кунчу на жнива заробити хліба (практикувалось колись таке, коли не вистачало власної робочої сили). Погодьтесь, що вона мала рацію. Володимир Пицюк заслужив своїми справами на прихильність Всевишнього...


Людмила ДОВГАНЮК, журналіст.


Хмельницька область.


Фото з архіву «Голосу України».