А тутешні винороби стали майстрами запахущого трунку
Тепер, пізньої й холодної вже на Верховині осені, коли, як кажуть люди старанні, час поглянути в підвали й комори, що наґаздували за літо, на Міжгірщині точаться розмови не тільки на одну козирну для цих гірських місць грибну тему: хто, де і скільки назбирав за минулий сезон делікатесних лісових харчів...
Останніми роками, як правило, горяни жваво ведуть мову і про урожай винограду. Під час глобального потепління і у верховинську садівничу моду ввійшло обзаводитися у дворогосподарствах гнучкими ліанами з налитими сонцем соковитими гронами. Навіть у найвисокогірніших селах, як, скажімо, у Новоселиці, Синевирі або Колочаві, виноградна справа набуває поширення.
Нинішні ґазди потиху-помалу й самі опанували ази невідомої їхнім предкам садівничої справи. Навчилися виробляти компоти, соки, джеми і навіть уже стали справжніми виноробами. З-поміж них і 65-річний міжгірець Володимир Казибрід (на знімку). Приємним для душі ділом захоплено почав займатися з два десятки років тому. Ледь не одразу, як з квартири переселився у збудований двоповерховий особняк. Спочатку посадив лише один кущик, бо садибна ділянка аж занадто куца — її територія з хатою, хлівчиком та грядками вимірюється всього-на-всього чотирма сотками. Але чоловік він мудрий і кмітливий. Тож у нього визріла думка: вирішив натикати лозу в землю впритул до цоколя навколо всього будинку. Рік за роком минав — і добре прижившись, виноград зусібіч оповив фасад аж до стріхи. Оригінальність стала й ефективною: нагріті сонячним промінням стіни сприяють рясній плодоносності кетягів, а оселя, наряджена буйним листям, мов писанка, в теплу пору. Аж задивляються на неї усі, хто проходить центральною вулицею райцентру, хвалячи господарів за неординарний зовнішній дизайн.
Володимир Юрійович каже нам, що культивує уже шість сортів винограду, з яких переважають Ізабелла та Кадарка. Не скаржиться і на цьогорічний врожай, хоча в певній мірі йому зашкодив нищівний град, що безжалісно трощив ягідки на ранній стадії росту. Тепер «начавив» 360 літрів вина, а так у попередній час нормою було мінімум півтисячі. Випитуємо рецепт. «Роблю напій, як усі, — каже роботящий господар. — Мелю грона, а після відстою — пресую». Традиційно молоде вино витримує у скляній посудині великої місткості. За винний погріб йому зручно служить підвальне приміщення, у якому власноруч обладнав навіть сауну для зміцнення родинного здоров’я — під одним дахом проживає і сім’я сина Ігоря. Не один і не два із друзів, знайомих, сусідів похвалять Казиброда за неповторний смак вина з його маркою виробництва, яким щедро їх повсякчас почастує. Братів нема необхідності пригощати, бо близнюк Ігор, як і наймолодший Юрій, теж «заразилися» виноградарством. Останній, до речі, має рекордні урожаї з плантацій — запасається вином аж до тисячі літрів. «На Різдво чи Великдень ліпше споживати домашній напій, бо він додаткову насолоду приносить. Уже через те, що виготовлений своїми руками», — мудро мовить наш співрозмовник.
У нього чимало не то побратимів, не то послідовників у цій тонкій — тим паче для Верховини — справі. Довгий список виходить, коли перераховувати прізвища вже відомих верховинських виноробів. Серед них, приміром, Іван Кость, Михайло Блецкан, Дмитро Шуберт, Іван та Йосип Гримути, Едуард Секереш... Вони, як і десятки інших, варто на цьому особливо наголосити, об’єдналися у громадське товариство з красномовною назвою — «Грона Верховини», щоб ділитися досвідом гірського виноградарства, просувати своє захоплення, передавати тонкощі синам і онукам. Та й самим десь-не-десь посмакувати келихом свого вина!.. Може, не в ньому вся істина, але та сила, що зміцнює здоров’я і піднімає настрій, — таки у вині!..
Василь ПИЛИПЧИНЕЦЬ, Василь НИТКА.
Закарпатська область.
Фото Василя ПИЛИПЧИНЦЯ.
