Наша землячка Катерина Суржик (Ревенок) разом із однополчанами штурмувала Сапун-гору, визволяла Закарпаття, воювала на території Польщі та Чехословаччини. Її трудовий стаж медсестри сягає півстоліття! Нині Катерина Митрофанівна — почесний громадянин Більмака, невтомно бере участь у житті селища (а їй 98 років!).
«Я — людина поважного віку!» — заявила ця відважна жінка на спільному засіданні клубу «Молодість душі» і любительського об’єднання «Ветеран» у районному Будинку культури. А на мітингу біля Меморіалу Слави у райцентрі (на знімку) закликала солдатів АТО бути гідними нащадками дідів-прадідів, котрі розгромили нацизм у Європі.
Родом Катерина Митрофанівна із села Вершини (раніше — Новокам’янка) на Запоріжжі. У 1939 році закінчила медичну школу в місті Осипенко (так тоді називався Бердянськ), працювала у Куйбишевській райлікарні, яку очолював Петро Євтушенко. У липні 1941 року була мобілізована у Червону армію. На Донбасі разом із однополчанами потрапила в оточення і опинилася у таборі для полонених. Вночі кільком дівчатам вдалося пролізти під колючим дротом і втекти. Наша землячка пішки добиралася у рідну Вершину. І знову на службу...
У травні 1944 року радянські війська визволяли кримську землю. Велися запеклі бої за Севастополь, нацисти перетворили місто на неприступну фортецю. Наші солдати штурмували легендарну Сапун-гору (пізніше художники створили діораму про героїчний подвиг червоноармійців). Разом із бійцями була і санінструктор Катерина Ревенок. Вона надавала першу допомогу пораненим, виносила їх із поля бою. Там і сама дістала поранення.
Фронтовичка потрапила до хірургічного госпіталю, який очолював колишній головний лікар нашої райлікарні Петро Євтушенко, майор медичної служби. Він робив їй операцію. Після лікування пропонував залишитися у госпіталі, але Катерина Митрофанівна відмовилася і повернулася у рідну дивізію.
Під час бойових дій доводилося виконувати й обов’язки фельдшера. Катерина Митрофанівна нагороджена орденами Слави ІІІ ступеня, Вітчизняної війни ІІ ступеня, Червоної Зірки, «За мужність», медалями «За бойові заслуги», «За перемогу над Німеччиною» та іншими.
Наприкінці 1945 року нашу землячку було демобілізовано, вона повернулася працювати у Куйбишевську районну лікарню. Справу Катерини Митрофанівни продовжила її донька Зоя Андріївна, котра закінчила медінститут і багато літ працює у нашій райлікарні. Зоя Андріївна і Віталій Андрійович Кальченки вважаються кращими лікарями у цьому медзакладі.
Фронтова доля Катерини Митрофанівни описана у поемі «Стежини сестри милосердя». Твір увійшов до книги «Сполохані струни пам’яті» місцевого поета Анатолія Левади.
Більмацький район
Запорізької області.
Фото Василя ПРОХОРОВИЧА.
