Чому села, які «напувають» Хмельницький, самі страждають від спраги?
Парадоксальна ситуація склалась у Красилівському районі на Хмельниччині. Саме звідти бере початок чернелівський водогін, котрий постачає воду для обласного центру. Перші артезіанські свердловини пробурили там не випадково. Адже як тоді, так і тепер вважається, що водних запасів у них вистачить надовго. Але, хоч як дивно, тамтешні села, що зведені над цілим морем прісної води, страждають саме від її відсутності. Там давно висохли криниці, джерела і навіть річки. Люди переконані: вони стоять на порозі екологічної катастрофи. Щоб привернути увагу влади, а головне — виправити ситуацію, — дехто готовий навіть вдатись до акцій протесту і перекрити рух на дорогах.
Чи справді ситуація така критична? І хто може наповнити сільські криниці? Над цими проблемами замислились на всіх рівнях влади — від сільської ради до ОДА.
На очах виростають гори
— Про те, що коїться у районі, знаю не з чуток, а бачив на власні очі, — переконує народний депутат Андрій Шинькович. — Водогонів немає. Криниці порожні. Річка Случ, котра мала вшир до шістдесяти метрів, практично висохла, її дно перетворилось на прибережні луки, де тепер випасають корів. У господарствах нема як утримувати худобу — нічим напувати. Та й люди вже не мають, як напитись... Усі ці проблеми виникли не сьогодні, а відтоді, як з Чернелівки почали водозабір для Хмельницького, збудувавши водогін. Цей проект, за початковими планами, мав закінчитись ще років п’ятнадцять тому. Але він триває досі. Прийшов час шукати інше джерело водопостачання для міських потреб? Наприклад, будувати водогін від Дністра.
Питання слушне. Але правда і те, що з безводдям сьогодні зіткнулись не лише у цій місцині. Без живильної вологи опинились сотні населених пунктів і десятки тисяч людей. То, можливо, і красилівчани дещо перебільшують, звинувачуючи у всіх своїх бідах лише водогін?
Та ні, села страждають не тільки від спраги, переконують у районі. Кажуть і про те, що значна територія опустилась на шість (!) метрів від колишньої позначки над рівнем моря. Хати дають тріщини і руйнуються. Земля просто йде з-під ніг. І все це, начебто, саме через воду.
Тетяна Агафонова, сільський голова із Малої Клітної, пригадує: «Колись із нашого села на сусіднє ми дивились як згори — було видно лише верхівки дерев. А тепер ми опинились на одному рівні — бачимо, як сусіди по своїх подвір’ях ходять. Зате з іншого боку села наче гора виросла, а ми опинилися біля її підніжжя, хоча раніше скрізь була рівнина».
Люди переконані, тут немає жодного перебільшення, а тим паче оптичного обману. Такі зміни — результат складних геологічних процесів. Їх пов’язують насамперед із тим, що «Хмельнцькводоканал» забирає з-під землі воду, а в результаті утворюються підземні пустоти, в які й опускаються хати, вулиці й навіть цілі села.
Не всякий повірить у таке, бо все це нагадує якусь фантастичну кінозйомку, в якій легко змінюються ландшафти. Але до реалій повертають тріщини у будівлях. Люди побоюються, що одного дня вони можуть ступити із свого обійстя просто у... провалля.
Та найбільше лякає не так зміна навколишнього пейзажу, як безводдя. Причому, якщо в області про нього заговорили два останні роки, то у тому ж селі Мала Клітна розповідають, що живуть на привізній воді уже... сім років. Весь цей час місцеве господарство виручає і розвозить її по селу в цистернах. Люди запасають у баліях, відрах, бідонах, чанах... А вже звідти і самі п’ють, і худобу напувають, і на всі господарські потреби беруть.
Мала стати багатством, а перетворилась на біду
Після пари посушливих літ уже й на Хмельниччині зрозуміли справжню цінність води і те, що вода може бути дорожчою від срібла-золота. Бо якщо без останнього подільські селяни як жили, так і продовжують жити, то без води життя завмирає, а то й просто щезає. Маючи такий скарб, мешканці чотирьох сільрад, розташованих вздовж чернелівського водогону, могли би перетворитись на справжніх багатіїв. Натомість запаси води стали для них карою. Принаймні саме так вважають люди: якби її не викачували з району в таких масштабах, не відбувалися б такі незворотні зміни.
Але у міста, що споживає цю воду, інша думка.
Місто скорочує споживання з року в рік
— Не хотілося б, аби складалось враження, що обласний центр бездумно і по-споживацьки ставиться до природних запасів. Навпаки, ми постійно контролюємо ситуацію, — розповів директор Хмельницького міського комунального підприємства «Хмельницькводоканал» Віталій Кавун. — Підприємство з 2011 року не тільки саме постійно моніторить ситуацію, а й замовляє спеціальні дослідження у науковців. Нещодавно такі проведені ще й у зв’язку з тим, що наступного року маємо поновити ліцензію на використання води. Так от висновки науковців такі: допустиме щодобове використання становить 80 тисяч кубометрів. За такої норми у наступних 25 років у свердловинах рівень води не повинен знизитись. І це означає, що жодних наслідків для ландшафту і внутрішніх геологічних процесів не повинно бути.
Крім того, комунальники наводять ще й такі дані: останніми роками споживання води в обласному центрі не тільки не збільшується, а навпаки — падає через банальну причину — дорого платити. І нині воно становить майже 55 тисяч кубометрів на добу.
— Думається, не варто пов’язувати безводдя на території району лише із водогоном. Не треба плутати воду із артезіанських глибин, яку качаємо, з тією, що залягає у верхніх пластах ґрунту, і якою користується місцеве населення. Саме від насиченості цього шару залежить те, чи битимуть джерела, наповнюватимуться колодязі й водойми, — переконує заступник Хмельницького міського голови Анатолій Нестерук.
І саме тут проблем додає посуха. За даними метеорологів, чотири-сім років тому кількість опадів, які область отримувала за рік, в середньому становила майже 750 мм. А останні два роки — від 450 до 490 мм. Тож земля не змогла досхочу напитись, а за нею і люди, що на ній живуть.
Шукати не винних, а гроші
Але хоча б які були причини, селяни хочуть мати воду. І щоб вона потрапляла у їхні садиби так само легко, як і в будь-яку міську квартиру. Переконані, вони теж заслуговують на свої місцеві водогони. То чому б їх не будувати?
Питання із теоретичного, а таким воно вже було пару десятиліть тому, коли в проектах будівництва чернелівської лінії закладалось спорудження і сільських водогонів, нарешті переходить у практичну площину. Для цього на місцях змушені шукати фінанси.
Глібківський сільський голова Юлія Сивак зуміла налагодити добрі стосунки із місцевим інвестором. Саме він допоміг заплатити за будівництво півтора кілометра трубопроводу до Трудового, двох з половиною — до Говорів, тепер на черзі Глібки. Вже зробили проект, сільській раді разом із районною вдалось назбирати майже півмільйона гривень на саме будівництво. Але потрібно ще понад триста тисяч гривень. Де їх брати? Адже загалом річний бюджет цієї сільради не дотягує навіть до п’ятисот тисяч гривень. Є над чим поламати голову.
А от у Чернелівській сільраді три села вже мають свої водопроводи. Тільки до Мончинець поки що не проклали. Вже довгий час людей так само рятує місцевий агроінвестор, котрий розвозить воду по дворах. Сільський голова розповідає, що через таке життя терпець у селян уривається, і вони погрожують акціями протесту.
Достукатись до влади вони пробували вже не один рік. Тепер нарешті вона обіцяє подбати про вирішення проблеми. Голова ОДА Олександр Корнійчук розповідає, що тільки із фонду регіонального розвитку Хмельниччині виділено на потреби територіальних громад 216 мільйонів гривень: «З цієї суми освоєно лише близько сімдесяти мільйонів, тож ми просто вимагаємо від очільників ОТГ, аби ті активніше брались за освоєння грошей». Та у Красилівському районі інша ситуація — тут досі так і не наважились створити жодної об’єднаної територіальної громади. В результаті села втрачають не тільки державні субвенції, а й частину тих податкових надходжень, котрі могли би залишатись у розпорядженні ОТГ. Тож, виходить, не завжди варто шукати винуватців проблем десь далеко. Можливо, і самим потрібно докладати трохи більше зусиль для їх розв’язання?
Втім, всім уже давно стало зрозуміло, що самотужки ні одна із сторін не зможе здолати посуху. А відтак кожному, хто хоче мати свою воду, потрібно долучитись і до пошуку грошей, і до реальної роботи.
Після непростої розмови із сільськими головами народний депутат обіцяє допомогти із коштами державного бюджету. Свою частку готова внести обласна і районна влада. І представники Хмельницької міської обіцяють, що теж більше дбатимуть про сільські громади. І це правильно. Бо не повинно так бути, щоб у місті вода лилася через верхи склянки, а в селі та була зовсім порожньою. Тим паче, що воду в неї наливають з одного джерела.
Але чи справді так буде, покаже час. Бо подібних обіцянок селяни із красилівської сухої зони «напились» вже давно.
Хмельницька область.
Заступник Хмельницького міського голови Анатолій Нестерук та народний депутат Андрій Шинькович готові шукати нестандартні рішення, щоб краяни не страждали від нестачі води.
Фото автора.
